1.5. Класифікація податків
В теорії оподаткування існує розмежування категорій податок і збір (рис).
Виходячи із сутності податків, дана категорія розглядається не тільки як економічна, але і як суспільно-соціальна. Процес стягнення податків пов’язаний із соціальним статусом (рівнем добробуту) конкретних платників податків. Через сплату податків реальні доходи понижуються, але при отриманні від держави суспільних благ та трансфертних платежів реальний добробут покращується. Тому, використовуючи податки як інструмент врівноваження соціального добробуту, держава повинна враховувати суспільно-соціальний характер податків та податкових платежів. Цей характер проявляється при обміні податків на суспільні блага і трансфертні платежі. Причому цей обмін є нееквівалентний для конкретного платника на мікрорівні, але на макрорівні сума сплачених податків та податкових платежів через бюджет повинна перерозподілятися для всієї кількості платників податків і повернутись у вигляді суспільних благ та трансфертних платежів.
4. Класифікація податків
Еволюція податкових відносин знайшла своє відображення в існуванні різноманітних видів податків. Податки класифікуються за певними ознаками.
За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяють на:
податки на доходи та прибутки - обов’язкові платежі, які справляються з чистого доходу з фізичних і юридичних осіб в момент його отримання. Безпосередніми об’єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток чи валовий доход підприємства;
податки на споживання - обов’язкові платежі, які справляються в процесі споживання товарів, робіт та послуг, причому їх плата не залежить від результатів фінансово-господарської діяльності, а від розміру споживання. Вони справляються у вигляді непрямих податків;
майнові податки - обов’язкові платежі, які справляються внаслідок наявності конкретного виду майна, що перебуває в приватній, колективній та державних формах власності (податок на нерухоме майно, податок з власників транспортних засобів);
ресурсні платежі або платежі рентного характеру - обов’язкові збори, які справляються в процесі використання ресурсних платежів, які знаходяться в державній формі власності.
За формою оподаткування податки поділяють на :
прямі податки - обов’язкові платежі, які напряму сплачуються платником до бюджету держави в залежності від розміру об’єкта оподаткування. Причому сплата такого податку призводить до вартісного зменшення об’єкта оподаткування (податок з прибутку підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухоме майно, плата за землю, податок з власників транспортних засобів);
непрямі податки - обов’язкові платежі, які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, причому сума податку не зменшує об’єкта оподаткування, а збільшує ціну товару (ПДВ, акцизний збір, мито).
Способи розмежування прямих та непрямих податків відображені на рис.
За рівнем державних структур, що впроваджують податки, податки поділяють на:
загальнодержавні податки - обов’язкові платежі, які встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов’язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевих бюджетів;
місцеві податки та збори - обов’язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади і є обов’язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території. Місцеві податки та збори надходять виключно до місцевих бюджетів.
У фіскальній практиці існує три методики (варіанти) запровадження місцевих податків:
місцеві органи влади базового рівня управління встановлюють місцеві податки згідно переліку та в межах граничних розмірів, які затверджуються найвищим органом влади в державі;
встановлення місцевих податків як надбавки до загальнодержавних (приклад США)
повна автономія запровадження місцевих податків (Італія, Японія).
За способом встановлення податкових зобов’язань, податки поділяють на:
розкладні (розкладкові) податки - обов’язкові платежі, які визначаються як розподілення загальної суми на певну кількість платників (подушні податки). Такі податки широко використовувались на ранній стадії розвитку оподаткування. Їх розмір визначали, виходячи з потреби здійснити конкретні витрати: викупити короля з полону, побудувати захисну стіну тощо. Суми витрат розподілялись між платниками – на кожного платника припадала конкретна сума податку. В теперішній час розкладні податки використовуються рідко, в основному в місцевому оподаткуванні;
окладні (квотарні, дольові, кількісні) податки - обов’язкові платежі, які справляються за певними ставками від чітко визначеного об’єкту оподаткування. На відміну від розкладних, вони виходять не із потреби покриття витрат, а з можливості платника заплатити податок. Дані податки безпосередньо чи непрямо враховують майновий стан платника податку.
За повнотою прав використання податкових надходжень, податки поділяють на:
закріплені - обов’язкові платежі, які на тривалий період повністю чи частково закріплені як дохідне джерело конкретного бюджету (бюджетів);
регулюючі - обов’язкові платежі, які можуть надходити до різних бюджетів (акцизний збір).
За суб’єктом оподаткування податки поділяють на:
податки з юридичних осіб (податок на прибуток, комунальний податок);
податки з фізичних осіб (податок з доходів фізичних осіб, податок на промисел);
змішані (плата за землю, податок з власників транспортних засобів).
За джерелом сплати податки поділяють на:
податки, що включаються у виробничі витрати;
податки, що включаються у виручку від продажу;
податки, що сплачуються з прибутку або доходу;
податки, що сплачуються із фінансового результату;
податки, що сплачуються із заробітної плати.
У світовій фіскальній практиці існує наступна класифікація податків та податкових платежів:
1. Прибуткові податки, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості капіталу. Дані податки утримуються з реального чи передбачуваного чистого доходу:
з приватних осіб і домашніх господарств;
з корпорацій та інших підприємств;
податки на приріст ринкової вартості капіталу, отриманий або за рахунок продажу землі, або операцій з цінними паперами чи іншими активами.
До цієї групи відносяться будь-які податки на доходи від власності, землі чи нерухомого майна, які справляються на основі чистого доходу як частина прибуткового податку. Але в цю групу не включаються податки на власність, які справляються на основі доходу з оренди.
Дана категорія об’єднує податки з різними базами:
прибуткові податки;
податки на прибуток;
податки на доходи з азартних ігор.
2. Відрахування на соціальне страхування:
внески працюючих за наймом;
відрахування роботодавців;
внески працюючих не за наймом чи непрацюючих;
інші нероздільні відрахування на соціальне страхування.
3. Податки на фонд заробітної плати.
4. Податки на власність:
періодичні податки на нерухоме майно;
періодичні податки на чисту вартість майна (з населення і
з корпорацій);
податки на майно, яке передається і отримується в спадщину, податки на дарування;
податки на фінансові операції і операції з капіталом;
одночасні податки на власність;
інші періодичні податки на власність.
5. Внутрішні податки на товари і послуги:
загальні податки з продаж, податки з обігу чи податки на додану вартість;
акцизні збори;
прибутки фіскальних монополій;
податки на окремі види послуг;
податки на користування товарами або на право користування товарами чи проведення відповідних видів діяльності (ліцензії на проведення підприємницької діяльності, податки на автотранспортні засоби тощо);
інші податки на товари і послуги.
6. Податки на міжнародну торгівлю і зовнішні операції:
імпортні мита;
експортні мита;
прибуток експортних чи імпортних монополій;
прибуток від операцій з іноземною валютою;
податки на операції з іноземною валютою;
інші податки на міжнародну торгівлю і зовнішні операції.