76. Методи планування трудових показників на рівні підприємства

Найважливішою ф-цією управління підприємством є планування – процес визначення цілей, що їх підприємство передбачає досягти за певний період, а також способів досягнення цих цілей.

Методи: на початкових етапах – ресурсний та цільовий методи (за можливостями або за цілями, потребами);

для визначення проміжних та кінцевих планових показників – естраполяційний (на підставі динаміки показників в минулому з припущенням, що так буде і далі) та інтерполяційний методи (встановлює ціль для майбутнього і на цій підставі визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники);

для розрахунку планових показників: 1)експериментально-статистичний – використання фактичних минулорічних показників (середніх) для встановлення плану; 2)факторний – на підставі розрахунку впливу найважливіших чинників, що зумовлюють зміни показників; 3)нормативний – на підставі прогресивних норм використання ресурсів із врахуванням різних змін в результаті впровадження орг.-технічних заходів у плановому періоді;

для пов’язання потреб з використ. ресурсів: балансовий (створення таблиць-балансів, де показано витрачання ресурсів за потребами і джерела надходження ресурсів) і матричний методи (побудова моделей зв’язків між виробничими підрозділами і показниками);

для вибору найкращого варіанту плану : економіко-математична оптимізація.

137. Сучасні світові тенденції розвитку соціально-трудових відносин.

Нові тенденції суспільного розвитку передбачають посилення уваги до людини, до захисту її прав на пристойні умови життєдіяльності, на гарантовану оплачувану зайнятість, на саморозвиток та реалізацію своїх матеріальних і духовних потреб.

Глобалізація національних економік та зближення трудових норм, прав і гарантій у різних країнах визначають світові тенденції у сфері зайнятості та соціально-трудових відносин . Окремими проявами даних тенденцій є такі:

1) поширення неформальної економіки і, отже, дезінтеграції трудових відносин і погіршення умов праці;

2) впровадження інформатизаційних і комунікаційних технологій, яке дає можливість все більшому числу людей виконувати роботу вдома;

3) застосування багатьма компаніями стратегії передачі частини своїх функцій іншим підрядчикам, яке здійснюється з метою зниження виробничих витрат;

4) вплив науково-технічного прогресу на структурну перебудову економіки, який веде, з одного боку, до значного піднесення продуктивності праці, а, з іншого, до скорочення робочих місць, передусім у промисловому секторі;

5) глибоке розшарування зайнятих на підприємствах працівників з виокремленням кадрового “ядра” та “периферійних” кіл, для яких створені та діють різні норми та правила регулювання;

6) чітке розмежування підходів до регулювання соціально-трудових відносин у державному (національному) та приватному секторах економіки;

7) посилення ролі транснаціональних корпорацій у формуванні національних ринків праці;

8) розширення можливостей малих і середніх підприємств у створенні робочих місць.