45. Особливості побудови страхового тарифу в страхуванні життя.

При визначенні нетто-тарифу за договором страхування життя використовують:

-регіональну або селективну таблицю дожиття та смертності;

-регіональні або селективні таблиці додаткових страхових ризиків;

-річну ставку інвестиційного доходу i;

-таблиці комутаційних чисел для встановленої в договорі страхування річної ставки інвестиційного доходу та ймовірностей відповідних страхових ризиків.

Основні параметри таблиці дожиття та смертності:

lx — кількість осіб, що дожили до віку x років (змінна x позначає повну кількість років застрахованої особи на час укладення договору страхування життя);

— кількість осіб у віці x років, які не доживуть до віку x + 1 рік, при цьому:

46. Таблиця смертності як основа побудови тарифних ставок у страхуванні життя.

Актуарна математика страхування життя передбачає викорис-тання селективних та регіональних таблиць смертності, статистичні дані яких є основою для визначення ймовірності дожиття та смерті. Ці показники необхідні для розрахунку страхових тарифів.

Таблиця є системою показників, які вимірюють частоту смертності в різні періоди життя та частоту дожиття до кожного наступного віку. Показники таблиці смертності побудовані як опис процесу дожиття та вимирання деякого покоління з фіксованою початковою чисельністю народжених.

Маючи таблицю смертності, стр комп одержує для кожного періоду , який її цікавить, необхідні відомості про найбільш ймовірну к-сть помираючих і осіб, що доживають, з числа застрахованих.

За умови значної різноманітності видів страхування життя доцільним застосування загальних, усічених і збірних таблиць смертності.

Сьогодні побудова тарифних ставок ґрунтується на даних державної статистики, заснованих на матеріалах переписів населення.

Отже, використовуючи таблицю смертності, можна встановити ймовірну к-сть виплат за договорами страхування, а в разі знання страхових сум – розмір фонду, який повинна мати страхова компанія, щоб виплатити страхові суми, тобто розмір страхового фонду.

47. Вплив інвестиційного доходу на формування тарифних ставок.

Інвестування коштів страхових резервів жорстко регламентується. Тим самим регламентуються можливості отримання певних видів доходів. Регламентування пов’язане з тим, що ці кошти не є власністю страховика, тому розпоряджатись ними він повинен особливо обережно. Обсяг цих коштів відповідає обсягу страхових зобов’язань компанії. Щоб у будь-який момент мати змогу виконати свої зобов’язання перед страхувальниками, страховик повинен тримати кошти страхових резервів у диверсифікованих, прибуткових, надійних активах, які характеризуються достатньо високим рівнем ліквідності.

Зважаючи на те, що обмеження в інвестуванні і розміщенні тимчасово вільних коштів поширюються, в основному, лише на кошти страхових резервів, можна виокремити такі доходи страховика від цих операцій:

відсотки, що їх нараховує банк на суми залишку коштів на розрахунковому рахунку;

відсотки від розміщення коштів на депозитних вкладах у банку;

відсотки за облігаціями;

дивіденди за акціями;

участь у прибутку перестраховиків (зважаючи на наявні права вимоги, пов’язані з формуванням технічних резервів);

участь у прибутку юридичних осіб, у складі засновників яких перебуває страхова компанія, тобто доходи від реалізації корпоративних прав;

відсотки, сплачені страховикові за надання довгострокових інвестиційних кредитів, включаючи довгострокове кредитування житлового будівництва (законодавство дозволяє використовувати із зазначеною метою кошти резервів зі страхування життя).