6. Чи є правомірними такі аналогії? Обґрунтуйте свою відповідь.

1. Між звуковими хвилями і хвилями в рідині.

2. Між боротьбою за існування в природі й конфлі­ктами та суперечностями у суспільстві.

3. Між державою і людським організмом.

4. Між національно – визвольною війною 1648 – 1654 рр., українською революціею 1917 р.

Високий рівень.

1. Чи погоджуєтеся ви з аналогіями, наведеними у міркуваннях філософів?

1. «Мураха — сама по собі істота мудра, але в саду або на городі вона шкідлива. Так само і люди, занад­то самолюбні, шкодять суспільству. Обери розумну середину між самолюбством і суспільним обов'я­зком...» (Ф. Бекон).

2. «Причина помилок міститься не тільки в наших почуттях, а й у самій природі людського розуму, який все собі уявляє за власним масштабом, а не за масш­табом Всесвіту, і таким чином уподібнюється до дзе­ркала з нерівною поверхнею, яке, відображаючи про­ мені яких-небудь предметів, ще примішує до них свою власну природу» (Ф. Бекон).

3. «Людське життя можна порівняти з ринком і Олімпійськими іграми. На ринку с продавці й покупці, які шукають вигоду. На іграх їхні учасники клопо­чуться про славу і популярність. Але є ще глядачі, які уважно слідкують за тим, що там відбувається. Так і в людському житті. Більшість людей клопочеться про багатство і славу, все тут у погоні за ними, тільки деякі серед галасливого натовпу не беруть участі в цій пого­ні, але споглядають і досліджують природу речей і пі­ знання істини полюбляють більше за все. Вони називаються філософами - любителями мудрості, а не софорами — мудрецями, оскільки тільки одне божест­во може осягнути всеосяжну мудрість, а людина може лише намагатися досягти її» (Піфагор).

2. Дайте відповіді на тест «Аналогії».

У перших рядках кожного питання є пара слів, між якими існує певний взаємозв'язок або взаємовідно­шення. Ви повинні вибрати із чотирьох запропонованих відповідей пару слів, між якими існує такий самий зв'язок або таке саме відно­шення.

1. Вигнання: завойовник.

А. Арешт: злодій. Б. Арешт: обвинувачений. В.Арешт: суддя. Г. Арешт: адвокат.

2. Озеро: ванна.

А. Водоспад: калюжа. Б. Водоспад: труба. В. Водоспад, вода. Г. Водоспад: душ.

3. Вулкан: лава.

А. Джерело: початок. Б. Око: сльоза. В. Вогонь: вогнище. Г.Шторм:повінь.

4.Рідкий: частий.

А. Рівний: різний. Б. Популярний: відомий. В. Забутий: залишений. Г. Особливий: різний

5. Велосипед: педаль.

А. Годинник: пружина. Б. Годинник: стрілка. В. Годинник: ремінець. Г. Годинник: година.

6. Жінка: дівчина.

А. Хлопчик: людина. Б. Хлопчик: юнак. В. Хлопчик: немовля. Г. Хлопчик: хлопець.

7. Прагнення: бажання.

А. Мрія: здійснення. Б. Свобода: воля. В.Побоювання: переживання. Г.Петиція: гасло.

Відповіді: 1. Б; 2. Г; 3. Б; 4. А; 5. А; 6. В; 7. Б

Тема: Основи теорії аргументації.

План:

1. Поняття про аргументацію. Структура аргументації.

2. Способи доведення.

3. Поняття критики. Види критики.

4. Суперечка.

5. Правила доведення і критики.

1. Метою пізнання е досягнення об’єктивного істинного знання, а на його основі здійснювати активний вплив на оточуюче середовище. На рівні абстрактного мислення результати пізнання перевіряються за посередництвом суджень істинність яких вже підтверджено. Доведення – логічна операція обґрунтування істинності певного судження за допомогою інших істинних і пов’язаних з ним суджень (антипод - віра). Процес обґрунтування часто називають аргументацією. Доведення в науці має на меті формувати переконання – погляди (уявлення), які визначають поведінку людей.

Формалізована структура доведення (кожна наука запропоновує свої методи та форми):

Теза - положення, яке необхідно обґрунтувати (гол. елемент).

Аргументи – теоретичні, або фактичні положення за допомогою яких обґрунтовують тезу. В якості аргументів можуть виступати: теоретичні (закон гравітації) та емпіричні узагальнення, аксіоми(закони логіки), судження про одиничні факти (з різних джерел).

Форма (схема, демонстрація) аргументації - це спосіб, який за­стосовують для обґрунтування тези. Логічний перехід у формі міркувань. Дедуктивна аргументація - часткове правило підводиться під загальне (достовірне; виконує пояснювальну, або оціночну функцію). Правдоподібна аргументація – перехід від аргументів, в яких викладено інформацію про окремі випадки до узагальнюючої тези, демонстрація у вигляді аналогії.

2. Доказова аргументація - це доведення, тобто встановлення істинності тези з використанням логічних засобів за допомогою аргументів, істинність яких вже встановлена. Формою такої аргументації повинне бу­ти дедуктивне міркування. Теза в цьому випадку — вірогідне твердження.

Недоказова аргументація буває трьох видів:

1. істинність аргументів, зокрема деяких з них, не встановлена, тобто всі аргументи, або деякі з них, не є вірогідними твердженнями, форма аргуме­нтації — дедуктивне міркування; теза — правдоподі­бне твердження.

2. аргументи є вірогідними твердження­ми, тобто їхню істинність вже встановлено; форма аргументації — правдоподібне міркування; теза — правдоподібне твердження.

3. аргументи не є вірогідними тверджен­нями; форма аргументації — правдоподібне мірку­вання; теза — правдоподібне твердження.

Пряма аргументація – доведення, в якому при обґрунтуванні тези не використовують суперечливі припущення (демонстрація - зведення одиничного під загальне правило).

Непряма аргументація — це обґрунтування, в якому істинність (великий рівень правдоподі­бності) тези обґрунтовують шляхом встановлення хибності (низького рівня правдоподібності) антитези. Непряма аргументація буває: апагогічна та розділова.

У ході апагогічної аргументації для обґрунтування тези (Т) висувають твердження, яке є запереченням тези (не-Т антитеза). З аргументів та антитези виводять протиріччя, тобто два твер­дження, одне з яких є запереченням іншого. На під­ставі третього закону логіки роблять висновок про хибність (малий рівень правдоподібності) антитези й істинність тези. Доведення проходить у формі умовно – категоричного міркування.

У ході розділової аргументації для обґрунтування те­зи, яка є членом деякої диз'юнкції висловлювань, встановлюють хибність й виключають усі інші кон­куруючі з тезою положення — члени цієї диз'юнкції. Розділово – категоричне міркування.

3. Критика - логічна операція, яка встановлює хибність, або необґрунтованість тези.

Окремим випадком критики є спростування - встановлення хибності яко­гось положення з використанням логічних засобів та положень, істинність яких доведено заздалегідь.

Розрізняють такі види критики: критику тези, аргументів, форми.

Критика тези — це вид критики, який спрямова­ний на обґрунтування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподібності) тези аргу­ментації пропонента.

Розрізняють два види критики тези: пряму, непряму. Пряму критику будують у формі обґрунтування, яке отримало назву «зведення до абсурду». Хід міркування у цьому випадку такий. Умовно при­пускають, що положення, яке висунув пропонент, є істинним. Далі з наявних аргументів та тези виводять усі можливі наслідки та аналізують їх. Під час такого аналізу може з'ясуватися, що наслідки або (1) супе­речать один одному, або (2) суперечать об'єктивним даним (фактам дійсності). На цих підставах доходять висновку про безпідставність тези.

Непряму критику будують за допомогою обґрунту­вання антитези. Хід міркування у та­кий. Висувають твердження, яке є запереченням тези (не-Т). Далі обґрунтовують її істин­ність за допомогою аргументів критики. На підставі цього роблять висновок про безпідставність тези пропонента (третій закон логіки).

Критика аргументів - це вид критики, який спрямований на обґрунтування безпідставності (хибності або низького рівня правдоподібності) аргументів, що має звестись до спростування тези. Неточність у викладенні фактів, неоднозначність узагальнення статичних данних, сумнів в авторитетності експерта.

Критика форми – обґрунтування того, що між тезою та аргументами відсутній логічний зв'язок; теза не витікає з аргументів.

4. Поняття «аргументація» тісно пов'язане з поняттям «суперечка» - це процес обміну протилежними ду­мками.

Обов'язковими учасниками суперечки є:

Пропонент - це той, хто висуває, обстоює деяку тезу.

Опонент - це той, хто заперечує, піддає сумніву істинність або слушність тези, що висунув пропонент.

Аудиторія - це колективний суб'єкт суперечки, який має свої переконання, свої позиції з приводу обговорюваного питання.

Відрізняють декілька класифікацій суперечок. Так, за формою суперечка може бути:

Дискусія - це публічна суперечка, мета якої полягає у з'ясуванні та порівнянні різних точок зору, у знаходженні правильного розв'язання спірного питання.

Диспут - це публічна суперечка з приводу наукового або суспільне важ­ливого питання.

Полеміка - це суперечка, де є конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей, думок; боротьба принципово протилежних думок з якогось питання; публічна суперечка з метою захисту, відстоювання своєї точ­ки зору та критики протилежної.

Дебати - це супереч­ки, які виникають при обговоренні доповідей, ви­ступів на зборах, засіданнях, конференціях і т. ін.

Залежно від мети розрізняють такі види суперечок:

суперечку заради істини;

суперечку заради переконання

суперечку заради перемоги;

суперечку заради суперечки.

За кількістю осіб, що беруть участь в обговоренні проблемних питань виділяють:

суперечка-монолог (людина сперечається сама з собою, це так званий внутрішній спір);

суперечка-діалог (сперечаються дві особи);

суперечка - полілог (спір ведеться кількома особами).

Супєречка-полілог може бути:

масовою (усі присутні беруть участь в спорі);

груповою (спірне питання вирішує окрема група осіб у присутності всіх учасників).

За способом ведення боротьби думок супе­речки поділяють на: усні, письмові.