59)Лютнева революц. В росії 1917р. Підн. Нац. Визвольного

РУХУ В УКРВЇНІ. УТВ. УЦР ТА ЇЇ ДІЯЛЬНІСТЬ.

еволюція, у результаті якої було повалено самодержавство і відкрилися перспективи

демократизації сусп. розвитку. Підготовлена гострою кризою, яка в 1915—17

охопила всі сфери соціально-екон. і політ, життя країни, всі соціальні верстви і

нац. регіони. «Низи» були доведені до відчаю госп. розрухою і ескалацією голоду

, непопулярною у народі імперіалістич. війною; «верхи» — незадоволені распутінщиною,

неспроможністю цар. уряду навести належний порядок у країні. 23.II(8.III) 1917 у

Петрограді стихійно розпочалися мітинги, спричинені нестачею продовольства.

У наст, два дні мітинги переросли у масові страйки і демонстрації, а 26 лютого —

у заг. страйк, який відбувався під гаслом повалення самодержавства і

припинення імперіалістич. війни. 27 лютого Петроград був охоплений збройним повстанням.

Повсталі (робітники та окр. загони солдатів столич. гарнізону і з викликаних до столиці для

«припинення безпорядків» військ, частин) зайняли приміщення уряду, установ, арсенал,

телеграф, поштамт, мости, вокзали, розгромили поліц. дільниці і захопили тюрми,

випустили політ, в'язнів. У ході повстання в Петрограді заявили свої претензії на

владу два органи — Рада роб. і солд. депутатів та новостворений Тимчас. Комітет

Держ. думи. 2(15).III 1917 комітет направив до Ставки Верх, головнокомандувача

, де перебував Микола II, своїх представників О. І. Гучкова і В. В. Шульгіна, які

переконали самодержця того ж дня підписати зречення від престолу за себе і за

малолітнього спадкоємця Олексія на користь Михайла Олександровича

(мол. брата імператора). Останній наст, дня відмовився від корони. Тимчас

. комітет Держ. думи зі згоди виконкому Петрогр. ради роб. і солд. депутатів утворив

Тимчасовий уряд Росії на чолі з Г. Є. Львовим (8 липня уряд очолив О. Ф. Керенський)

. Зі столиці революція поширилася по всій країні. Скрізь ліквідовувались інститути

самодержавства, створювалися органи нової влади — призначалися губернські комісари

з відповідними апаратами, формувалися губернські, повітові, волосні комітети, що

брали на себе функції місц. органів влади Тимчас. уряду. Поряд з ними виникали

ради роб., солд. і сел. депутатів. Тимчас. уряд проголосив Росію республікою з усіма

дем. свободами, взяв курс на скликання Установчих зборів, яким планувалося передати

всю повноту влади. Л. р. 1917 в Р. активізувала політ, життя за участю найширших

верств населення. В Україні вона каталізувала потужний нац.-визв. рух, який переріс

в нац.-дем. революцію, гол. чинником якої стала Українська Центральна Рада

. Революція започаткувала демократизацію усіх сфер сусп. життя, що тривала

8 Місяців. Однак перетворення відбувалися непослідовно, суперечливо, породили

нову рев. ситуацію, яка була використана більшовиками для здійснення Жовтневої

революції 1917 в Росії.

Утворення і діяльність Української Центральної Ради

У кінці лютого 1917 р. в Петрограді в результаті

збройного повстання робітників і солдатів царизм

було повалено. Проте боротьба за владу не

закінчилася. Паралельно існували дві політичні

структури, які представляли інтереси різних соціальних

верств: Тимчасовий уряд, сформований в основному з

ліберально-буржуазних депутатів IV Державної думи, і

Рада робітничих і солдатських депутатів.

В Україні ситуація виявилася ще складнішою. Поряд з

органами Тимчасового уряду та робітничими і солдатськими

Радами (лише у березні 1917 р. їх було вже понад 170) виник ще

один орган, який згуртував українські національно-демократичні

сили, — Центральна Рада. Це громадське об'єднання спочатку

було створене 7 березня 1917 р. у Києві з ініціативи ряду політичних,

громадських, наукових організацій. Головою Ради обрали визначного

історика і громадського діяча М. С. Грушевського. Серед партій провідну

роль у Центральній Раді відігравали Українська партія соціалістів-федералістів

(УПСФ), Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) і

Українська партія есерів (УПСР). У більшості Рад робітничих і

солдатських депутатів переважали меншовики та есери.

Центральна Рада висувала вимоги автономії України, підтримувала

заходи щодо створення української преси, упровадження української

мови в школах, скасування будь-яких обмежень щодо розвитку

української культури і громадсько-політичного життя. Загальноде

мократичні вимоги і лінія Центральної Ради дістали підтримку з боку

скликаних у Києві в травні 1917 р. все українських з'їздів: військового,

селянського, робітничого.

УЦР в цей час займала автономістично-федералістичні позиції, намагалася

сприяти національно-визвольному руху інших народів, не обмежуючись

лише вирішенням власне українських питань