2. Сформулюйте загрози майбутнього, про які йдеться в праці е. Тоффлера «Футурошок».

Основний науковий внесок Е. Тоффлера полягає в тому, що він наочно продемонстрував широкому колу читачів результати процесу технологічних змін. Можливо, більшою мірою, ніж будь-хто інший, він досяг успіху в інформуванні ділових кіл про глибоку прихованому значенні відбуваються в останній третині XX ст. безперервних змін. Саме його інтуїтивне розуміння перетворюючого впливу галузі з виробництва знань дозволило на порівняно ранньому етапі виявити те, що згодом стало однією з найбільш значних тенденцій розвитку нашої епохи. Ще в середині 1960-х р. Е. Тоффлер стверджував, що в економіці майбутнього чільна роль буде належати інформаційних технологій. Грунтуючись на своїх здогадках, він зробив висновок про те, що відтепер технологічні зміни будуть відбуватися з якісно більшою швидкістю, ніж у минулому.

Автор звертає увагу на нечуваний темп, який характерний для сучасних культурних, політичних змін. Людство може загинути не через екологічну катастрофи, ядерної реакції чи виснаження ресурсів. Шок, який відчувають люди, призводить до психологічного оніміння, до самої реальної небезпеки, яка підстерігає людство. Це головна загроза. Треба усвідомити її і по можливості усунути. Автор сподівається, що запропоновані ним заходи зможуть допомогти людині вижити в новій реальності і запобігти шок майбутнього.

Концепція, висловлена Е. Тоффлер в «Future Shock», висловлювала його бачення суспільства, яке все більше і більше розривалося на частини передчасно наступаючим майбутнім. Його теза про те, що темпи змін виявляються надто швидкими для сприйняття їх товариством, відбивав існували в 1960-х рр.. настрою. Адже це був час, коли кількість вважається само собою зрозумілим понять постійно зменшувалася. Е. Тоффлер доводив, що пов'язані з індустріальною цивілізацією інститути і системи цінностей ставали об'єктами впливу нездоланних, обумовлених збільшенням обсягу знань сил змін. Інформаційний вибух створив зовнішнє середовище, в якій майбутнє стає практично неможливим в сьогоденні. Швидкоплинність стала основною прикметою нашого життя і призвела до корінної зміни всіх її сфер - від економічної до суто особистою. На думку Е. Тоффлера, уряду і представники бізнесу повинні були бути готовими до всього і не очікувати в майбутньому нічого схожого на те, що було в минулому. У наші дні ця точка зору має значний вплив на теорію менеджменту, проте на початку 1970-х рр.. подання Е. Тоффлера про незворотність змін розглядалося як дивне і ексцентричне.

Білет № 26

1. Розкрийте основні положення праці і. Канта «Критика чистого розуму»

З’ясовує межу людських пізнавальних можливостей І. Кант у «Критиці чистого розуму». Він робить висновки про те, що не пізнання спрямоване на предмети, а предмети на пізнання.

Якщо раніше пізнавальний процес пояснювався з позиції досвіду, то І. Кант його обґрунтовує як апріорне (з латини – “до досвідне”) знання.

І. Кант прагне подолати однобічності раціона¬лізму та емпіризму в тлумаченні джерел знання, стверджуючи взаємозв'язок чуттєвого досвіду і раціональних структур в науковому пізнанні. З одного боку, І. Кант впевнений, що джерелом до¬стовірних знань не може бути досвід, як ствер-джують емпіристи. З іншого — таким джерелом не може бути і розум, як вважають раціоналісти.

А між іншим, відомо, що достовірне знання можливе. Звідки ж воно виникає? Джерелом та¬кого знання, за І. Кантом, є незалежні від досвіду і такі, що передують йому, апріорні форми чуттє¬вості й розсудку. Кант досліджує межі, в яких реалізується здатність розуму, а також досліджує інші здатності й форми пізнання, які обумовлю¬ють можливість достовірної науки — математи-"*ки і природознавства, а в філософії — можливість метафізики, етики, естетики та релігії. В резуль¬таті, вчення І. Канта про пізнання стає вченням агностицизму. Його погляд полягав у тому, що емпіричною основою пізнання є відчуття, які ви¬никають внаслідок впливу об'єктів на нашу здатність сприйняття. Тут І. Кант — матеріаліст. Але в подальшому Кант основну увагу приділяє аналізові способів "впорядкування", "ув'язці" ем-піричних даних за допомогою апріорних і су¬б'єктивних форм чуттєвого пізнання — простору та часу. Він прагне строго відділити явища, до¬ступні людському пізнанню в досвіді, від "речей у собі", тобто від сутності речей, яка нібито не може бути даною в досвіді. Відчуття, уявлення і взагалі всі "феномени" (явища), підпорядковані суб'єктив¬ним формам сприйняття (просторові та часу), не дають справжнього знання про об'єкти, або "речі у собі". "Речі у собі" — непізнавані. Пізнавані лише явища.

І. Кант вважає, що всі форми пізнання мають апріорний характер. Він розглядає розсудок як здатність мислити, синтезувати, узагальнювати зміст чуттєвих уявлень за допомогою апріорних понять — категорій. "Підведення" емпіричних споглядань під категорії здійснюється за допомо¬гою здатності судження або продуктивної здат¬ності уявлення.

І. Кант розглядає загальні методологічні прин¬ципи і вимоги наукового пізнання (принцип кау¬зальності, ідея субстанції та ін.), які визначають умови і межі "можливого досвіду". Досліджує та¬кож розум, який потребує абсолютної завершеності досвіду, і дає критику його ілюзій і помилкових висновків, коли відривається від чуттєвої основи пізнання і прагне до пізнання надчуттєвого — душі, світу як цілого і Бога. Кант далекий від од-нозначної негативної оцінки помилок розуму, в яких він вбачає прагнення до безмежного розши¬рення знання. Ідеї розуму мають для природознавства регулятивне, спрямувальне значення. Істин¬ним предметом філософії, за І. Кантом, є вчення про апріорні, раціональні структури і діалектику розуму.

Розуміючи, що його вчення прагне обмежити розум, І. Кант вважав: те, що втрачає пізнання, виграє віра. Якщо Бог не може бути сприйнятим ні в якому досвіді, не належить до світу явищ, то, за І. Кантом, неможливий не лише ніякий доказ, а й будь-яке спростування його існування. Релігія є предметом віри, а не науки. Вірити в Бога, за І. Кантом, не лише можливо, а й необхідно, тому що без віри неможливо примирити вимогу моральної свідомості з фактами зла, що панує в людському житті.

Слід зазначити, що мотиви, згідно з якими Кант розвиває свою критику розуму, не зводяться до того, щоб підпорядкувати розум вірі. Він прагнув з'ясувати: по-перше, джерела різних видів знання — наукового і філософського; по-друге, засади достовірності знання в математиці і в природознавстві; по-третє, з'ясувати форми і категорії наукового мислення.