2.Дайте визначення понять «індивідуальність» та «особистість».

Індивідуальність - це поняття розкриває людину як самобутнього індивіда в його неповторній здат¬ності бути самим собою. Індивідуальність людини полягає не в тому, що кожний інди¬від є неповторний, хоча і в цьому також полягає момент його індивідуалізації, а в тому, що кожна людина - індивід - це окремий, самобутній світ, який, будучи включеним у навколишній світ, у ту чи іншу соціальну структуру, зберігає при цьому відносну самостійність. Звичайно самостійність індивіду впливає на його неповторність, але й одночасно і на загальну властивість, що пов'язує його з родом. Кожна індивідуальність набуває своєї самостійності, насамперед, як елемент роду, завдяки тій ролі, яку він віді¬грає в її бутті.

Особистість - фіксує стійку систему соціально значимих рис, що характеризують індивід як продукт суспільного розвитку та включення індивідів у систему соціальних відносин за допомогою активної предметної діяльності та спілкування.

Особистість - це кінцевий результат розвитку соціального і біологічного начал людини, це завжди духовно розвинута людина. їй притаманні такі якості, як: • Розум, мудрість, • Емоції, воля, • Навички, вміння, • Переконання, самооцінка, • Рішучість, ризикованість, • Любов, ненависть, • Пристрасть, імпульсивність, • Тощо.

Ці якості мають як природні, так і соціально значущі риси. При розгляді людської особистості визначальну роль відіграє духовний світ лю¬дини. Це складне утворення, якому притаманні різні структурні елементи: воля, раціональна сфера, емоційно-чуттєва сфера.

Білет №27

1. Розкрийте основні ідеї твору п. Юркевича «Серце і його значення в духовному житті людини за вченням слова Божого»

У праці "Серце..." (1860) (повна назва: "Серце та його значення в духовному житті людини, згідно з ученням слова Божого") П. Юркевич розвиває християнське вчення про серце як основу людської істоти і духовно-моральне джерело душевної діяльності. Не в розумі, мисленні, а в житті сер¬ця — переживаннях, почуттях і реакціях — вира¬жається індивідуальність особистості.

Вихідною думкою П. Юркевича є його поси¬лання на священні книги: "...серце людське роз¬глядається як осереддя всього тілесного й духов¬ного життя людини, як найістотніший орган і щонайближче містилище всіх сил, функцій, рухів, бажань, почувань і думок людини з усіма їхніми напрямами й відтінками".

Далі П. Юркевич конкретизує це твердження, посилаючись при цьому на аргументи, взяті зі "Свя¬щенного Писання". Він виділяє такі основні, на його думку, функції серця:

— серце є хранителем і носієм усіх тілесних сил людини;

— серце є осереддям душевного і духовного життя людини;

— серце є містилищем всіх пізнавальних дій

душі;

— оскільки слово є вираженням думки, то й воно виходить із серця;

— серце є осереддям багатоманітних душевних почувань, хвилювань і пристрастей;

— серце є осереддям морального життя людини.

Ці положення П. Юркевич підтверджує числен¬ними посиланнями на священні книги, а потім висловлює свої доведення.

Якщо серце людини поєднує в собі всі тілесні сили, є їх "скарбником і носієм", то воно має бути визнаним і найближчим органом душевного життя. За П. Юркевичем, "...діяльність людсько¬го духу має своїм безпосереднім органом у тілі не саму лише голову або головний мозок з нерва¬ми, що до нього йдуть, але простирається значно далі й глибше всередину тілесного організму". І далі: "Тілесним органом душі може бути ні що інше, як людське тіло. Тому, позаяк серце поєднує в собі всі сили цього тіла, воно і є щонайглибшим органом життя душевного".

Серце є джерелом рішучості людини в певних випадках, різноманітних намірів і бажань, воно — місце волі та бажань людини.

Серце є також центром морального життя, в ньому "поєднуються всі моральні стани людини". Воно є "вихідним пунктом усього доброго й злого в словах, думках і вчинках людини".

Серце є також центром релігійних переживань людини.

П. Юркевич розглядає проблему пізнання. Знання, за П. Юркевичем, народжується внаслі¬док діяльності душі, пов'язане з духовно-мораль¬ним устремлінням. Знання може бути засвоєне лише проникаючи в серце. Серце є центром в усіх пізнавальних діях душі. Розум, "голова", керує, планує, диригує процесом пізнання, а серце — по¬роджує.

Будь-яке поняття входить у нашу душу як внутрішній стан її, а не тільки як образ речі. "Де¬рево пізнання не є деревом життя", — говорить П. Юркевич. Не мислення формує сутність люди¬ни, а життя її серця, безпосередні та глибокі пере¬живання, які походять від серця. Якщо розум — це світло, то духовне життя виникає навіть рані¬ше від цього світла, у пітьмі людської душі. Ро¬зум — вершина, а не корінь душевного життя. Істинні знання лише тоді стануть корисними, коли знайдуть своє місце в серці.

П. Юркевич прагне віднайти "гармонійне відно¬шення між знанням і вірою", вважаючи, що саме вчення про серце відображає основи релігійної свідомості людства. Він ставить завдання пов'я¬зати біблійне вчення про серце, згідно з яким сер¬це є прихованим, але основним життям духу, з християнським началом моральності й таким чином виявити значення її для потреб практич¬ної філософії.