1. Розкрийте сутність закону заперечення заперечення та проаналізуйте його значення для розвитку сучасного світу.

Закон заперечення заперечення. Він розкриває спрямування розвитку, і його головними категоріями є заперечення, старе, нове, спадкоємність. Заперечення – це переборювання, витискування старого новим. Старим стає те, що не відповідає потребам розвитку, гальмує його, а нове – навпаки. При тому для заміни старого новим характерна спадкоємність – відтворення на більш високому рівні характерних рис та елементів структури вихідного ступеня розвитку.

Часто цей процес уявляють як спіраль, витки якої постійно розширюються. Ці розширення, як поступальність розвитку, настають завдяки спадковості – переходу від старого до вищої стадії всього того, що ще відповідає умовам нового, більш досконалого. І так на кожному витку.

Але подібне тлумачення дії закону дещо спрощене, лінійне, оскільки в дії закону завжди просліджується суперечність конструктивного і деструктивного, особливо там, де діє людина. Конструктивне ніколи не буває абсолютним запереченням, повним відкиданням позитивного в старому. Воно позбавлене нігілізму, безоглядних руйнаційних дій і являє собою еволюційний, поступовий та спадкоємний процес. Деструкція ближче до революційних перетворень, ламання суті старого, минулого в основі, в корінні.

У людській діяльності панують не природна стихійність, а свідомість і воля. Тому в соціумі наявна значна кількість форм діалектичного заперечення: зближення, злиття, скасування, узгодження, вдосконалення, доповнення, розгорнення, еволюція, революційні зміни тощо. Глибока та всебічна уява про дії закону заперечення заперечення допомагає уникати помилок і негативних наслідків у процесі взаємодії суспільства і природи, в пізнанні буття в усіх його проявах, у соціальних змінах та перетвореннях. Усі три названі закони діалектики діють одночасно, в єдиному “потоці”. Їх спільний прояв має назву закономірності.

У єдності закони діалектики виконують ряд функцій:

а) світоглядну, оскільки вказують на те, яким є світ і як він змінюється. При тому закони дають змогу уявити розвиток не як пряму лінію, а як суперечливий процес, де наявні зигзаги, стрибки, різноманітні повороти;

б) методологічну, адже закони діалектики лежать в основі формування культури найдійовішого способу мислення, а сама діалектика є найширшим методом пізнання світу;

в) життєво-практичну, тому що через свої закони діалектика надає мислячій людині вихідні орієнтири при засвоєнні світу, допомагає запобігти помилкам у практичній діяльності. Таким чином, розвиток природи, суспільства і мислення здійснюється закономірно, через спільний прояв законів діалектики.

Але є і протилежні діалектиці підходи до розуміння людиною себе й оточуючого її середовища.

2. Свідомість та самосвідомість

Основою формування свідомості є усуспільнений та діяльнісний спосіб існування людей. В процесі предметно практичної діяльності люди не тільки діють на природу за допомогою знарядь праці, вступаючи при цьому у відносини з іншими людьми. Вони змінюють свою власну природу у цьому процесі.

Свідомість являє собою, перш за все, ідеальне відображення світу

Мислення постає процесійним відображенням, тобто таким, що повинно піднятися до спроможності судження І.Кант і, врешті решт, до стану розуму

Мова є практичною свідомістю

Навіть історично мова виникає тоді, коли у первісних людей виникла потреба щось сказати один одному, а така потреба, перш за все, породжувалася необхідністю організувати спільну діяльність по здобуванню необхідних для існування умов. За закономірностями розвитку дитини, котра повторює у стислому вигляді весь попередній розвиток людства, можна побачити, що мова не виникає раніше за виникнення свідомості, та й саме мислення у дитини, яке чітко виражається у питанні чому виникає лише на певному етапі її розвитку.

Для того, щоб зрозуміти мову логіки мислення, слід зрозуміти виникнення логіки мови, починаючи від визначення субєкту іменник та предикату прикметник, а потім вже інших частин мовлення, як таких, що відображають всебічно те, що відбувається в процесі взаємодії субєкту та предикату. Отже, спочатку було діло, а потім — слово. Тобто, мова як практична свідомість, як і сама свідомість, виникає в процесі предметно-практичної діяльності і поза такою діяльністю вона є неможливою.

Онтогенез це індивідуальний розвиток людини

філогенез — процес розвитку роду; це історичний розвиток як усього живого загалом, так і окремих груп

Самосвідомість є свідомістю, що рефлексує, свідомістю, предметом якої стає сама людина з її сутнісними властивостями

Поняття рефлексія походить від латинського слова reflxio, що в перекладі означає поворот до себе. Рефлексія є своєрідним запрошенням розуму заглянути всередину самого себе, щоб зрозуміти логіку своїх власних дій. Філософія у всі часи досліджувала світ людського духу, намагалася зрозуміти його логічну будову і визначити роль, яку відіграє індивідуальна свідомість у розвитку людського духу і людської історії. У формі філософії людина починає нібито з боку спостерігати за тим, як утворюються поняття, судження, образи і намагається управляти своїм мисленням, як управляє власним тілом, за своєю волею та розумінням

Самосвідомістю людини виступає не просто самоусвідомлення її як окремої істоти таке самоусвідомлення відбувається вже приблизно в три роки, коли дитина перестає говорити про себе в третій особі та починає себе виокремлювати як конкретне Я, а є насправді поглибленням людини до пізнання її власної сутності.

Самосвідомість не може існувати поза свідомістю, але свідомість як обмежена може існувати поза сутнісною самосвідомістю. В останньому випадку ми маємо справу з істотою, котра не пройшла через абсолютно необхідні сходинки власного становлення, які були окреслені та обґрунтовані Гегелем у Феноменології духу та Філософії духу. Якщо у Феноменології духу ці сходинки були виведені за гносеологічним принципом — від чуттєвого спостереження до абстрактного мислення теоретичного розуму як категорійної самосвідомості особи і, додамо, до усвідомленої предметно-практичної діяльності, то в Філософії духу вони були виведені за віковими етапами становлення людини як істинної особистості