2. Основні ідеї «Концепції органічного росту»

Важливими наближеннями до концепції сталого розвитку були обговорювані в роботах Римського клубу концепція динамічного зростання [5], концепція органічного росту [5, 6, 10], концепція динамічної рівноваги Загальне для всіх цих підходів - зіставлення глобальної економічної системи з живим організмом, що особливо яскраво проявилося в концепції органічного зростання. У 1974 році вийшов другий доповідь клубу. Його очолили члени Римського клубу М. Месаровіч (en) і Е. Пестель. "Людство на роздоріжжі" запропонувало концепцію "органічного зростання", згідно з якою кожен регіон світу має виконувати свою особливу функцію, подібно клітці живого організму. Концепція "органічного зростання "була цілком прийнята Римським клубом і досі залишається однією з основних обстоюваних ним ідей. Кількісний ріст не грає ролі в еволюції живих організмів або біологічних систем. Головне місце тут належить життєву силу і здатність до виживання, тобто якісному вдосконаленню і пристосування до навколишнього середовища. Органічне зростання приводить до динамічної рівноваги, тому що живий, зрілий організм постійно оновлюється.

Товариством, що досягли стану динамічного або стійкої рівноваги, є таке суспільство, що у відповідь на зміну внутрішніх і зовнішніх умов здатне встановлювати нове, який відповідає цим змінам рівновагу як всередині себе, так і в межах середовища свого проживання.

Що стосується кількісного зростання, на якому зосереджувалася традиційна економічна наука, то він навіть з чисто математичної точки зору рано чи пізно повинен зупинитися, причому з самими несприятливими наслідками . Найяскравіший приклад недиференційованого кількісного зростання в природі - розмноження ракових клітин . Справжні межі матеріального зростання людства визначаються причинами не стільки фізичного, скільки екологічного, біологічного і навіть культурного і психологічного характеру [5].

Білет № 19

1. Розкрийте основні ідеї твору Рене Декарта «Міркування про метод» та обгрунтуйте її роль у розвитку теорії пізнання.

Декарт стверджує, що основою, фундаментом пізнання людини є вроджені ідеї, які властиві людині від народження. Ці ідеї людина повинна усвідомити за допомогою раціоналістич¬но-дедуктивного методу і на їх основі будувати всю систему знання. Вродженими ідеями, напри¬клад, є ідея Бога — найдосконалішої істоти, — ряд загальних ідей та аксіом математики тощо.

У праці "Міркування про метод" Декарт фор¬мулює чотири правила, які є сутністю його дедук¬тивного методу:

— принцип очевидності, зрозумілості і вираз¬ності в судженнях і уявленнях про предмети. Істинні судження — це судження, що не викли¬кають ніякого сумніву, вони очевидні. Для цього слід на початковому етапі пізнання піддавати все сумніву;

— розчленування труднощів, що зустрічають¬ся, на часткові, простіші проблеми з тим, щоб прий¬ти до очевидних і зрозумілих речей;

— додержання порядку в мисленні, переходя¬чи від речей менш складних до більш складних, від доведеного до недоведеного. Цей процес спи¬рається на інтуїцію. Звідси базовими елементами раціоналізму Декарта є дедукція та інтуїція;

— ретельний огляд поля дослідження і поря¬док його проведення, щоб позбавитися втрати і випадіння логічних ланок.

Науковому методу Декарт надавав універсаль¬ного значення, вважаючи, що за його допомогою можуть бути пізнані всі закономірності природи, де явища механічно взаємопов'язані й одне випли¬ває з іншого.

Декарт вважав математику основою і зразком його методу. Філософія Декарта виступила мето дологічною основою математичного природознав-ства. На зміну Арістотелівському якісному прин¬ципу приходить кількісний аналіз різноманітних речей, тому що за основу знання беруться не речі самі по собі, а лише способи їх осягнення люд¬ським розумом.

Філософія Декарта стала провісником механі¬стичного світогляду. В ній виділяються дві са¬мостійні субстанції світу — матеріальна, відмітною рисою якої є протяжність, та мисляча, для якої характерні непротяжність та непо¬дільність.

Людина у Декарта виявилась дуалістично роз¬колотою на тілесне, матеріальне і духовне, мисля¬че начало. Всі живі організми Декарт розглядав як машини, як істоти, що механічно діють. Та¬ким є і людське тіло, але воно є машиною, в яку Бог вклав душу. Розумність, здатність до раціона¬льного судження є суттєвою особливістю людини, її виключною властивістю. При цьому розум — основа не лише пізнання, а й доброчесної поведінки.