
- •1.Соціальне партнерство з охорони праці-міжнародний досвід його реалізації
- •2.Соціальний діалог в сфері охорони праці, суб»єкти діалогу,принципи його реалізації
- •4. Законодавча основа єс з питань оп.
- •5. Система управління оп в Україні (основні органи правління).
- •6. Функції кму в галузі оп.
- •7. Функції Держгірпромнагляду в галузі управління оп в Україні.
- •9.Права посадових осіб Держгірпромнагляду
- •10. Функції та форми роботи галузевих міністерств в галузі охорони праці
- •11.Функції та форми роботи структурних підрозділів з охорони праці галузевих міністерств.
- •13. Служба охорони праці (оп) на підприємстві, принципи її створення
- •14. Основні функції служби охорони праці на підприємстві
1.Соціальне партнерство з охорони праці-міжнародний досвід його реалізації
Соц. партнерство- взаємодія органів державної влади, об»єднання работодавців і профспілок у визначені і проведенні в життя узгодження соц-економічної політики, в галузі трудових відносин, в узгоджені інтересів.
У країнах з розвиненою ринковою економікою ідеологія соціального партнерства глибоко проникла в соціально-трудові відносини, хоча його моделі в різних країнах відрізняються організаційно-правовим механізмом. Відомі дві моделі соціального партнерства — трипартизм і біпартизм. У тих країнах, де роль держави в регулюванні трудових відносин невелика (США, Канада, Великобританія), практикується двостороння співпраця між об'єднаннями роботодавців і організаціями трудящих.
Держава може виступати в такій соціальній моделі в ролі арбітра або посередника при виникненні соціальних конфліктів. Найбільш поширений трипартизм — тристороння співпраця — у Франції, ФРН, Швеції, Австрії, при якому держава відіграє активну роль соціального партнера. Відносини соціального партнерства мають колективний характер, в їх основі лежить колективний інтерес сторін Колективний характер соціального партнерства виявляється в трьох аспектах: наявності колективного інтересу усіх суб'єктів у сфері застосування найманої праці; наявності колективних відносин у цій сфері; колективній структурі сторін соціального партнерства.
Предметом соціального партнерства виступають колективні відносини між соціальними партнерами із участі трудових колективів у встановленні умов праці; з участі трудових колективів в управлінні організаціями, на яких вони працюють; щодо укладення і виконання колективних договорів та колективних угод на галузевому, регіональному, національному рівнях; щодо діяльності професійних спілок та інших представницьких органів трудового колективу в соціально-трудових відносинах; щодо утворення та діяльності об'єднань роботодавців; з вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів.
До сфери соціального партнерства входять: досягнення консенсусу з питань забезпечення зайнятості, створення додаткових робочих місць, організації оплачуваних громадських робіт, захисту населення від безробіття; застосування найманої праці з дотриманням техніки безпеки, вимог з охорони здоров'я працівників у процесі праці, оплати праці й забезпечення відтворюючої і стимулюючої функцій заробітної плати, прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати; забезпечення нормального режиму праці й відпочинку; забезпечення права працівників на участь в управлінні працею на підприємстві, в розподілі прибутку для забезпечення соціальної діяльності підприємства, у визначенні соціальних стандартів і встановленні їх мінімальних меж, у встановленні порядку проведення колективних переговорів, вирішенні колективних трудових спорів тощо.
2.Соціальний діалог в сфері охорони праці, суб»єкти діалогу,принципи його реалізації
23.12.10 Закон про соціальний ділог в Україні
Соціальний діалог - процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.
Форми здійснення соціального діалогу – обмін інформацією, консультації, переговори, узгоджувальні процедури, контроль за виконанням прийнятих рішень.
До суб»єктів соціального діалогу належать:
на національному рівні - профспілкова сторона, суб'єктами якої є об'єднання професійних спілок, які мають статус всеукраїнських; сторона роботодавців, суб'єктами якої є об'єднання організацій роботодавців, які мають статус всеукраїнських; сторона органів виконавчої влади, суб'єктом якої є Кабінет Міністрів України;
на галузевому рівні - профспілкова сторона, суб'єктами якої є всеукраїнські профспілки та їх об'єднання, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона роботодавців, суб'єктами якої є всеукраїнські об'єднання організацій роботодавців, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона органів виконавчої влади, суб'єктами якої є відповідні центральні органи виконавчої влади;
на територіальному рівні - профспілкова сторона, суб'єктами якої є профспілки відповідного рівня та їх об'єднання; сторона роботодавців, суб'єктами якої є організації роботодавців та їх об'єднання; сторона органів виконавчої влади, суб'єктами якої є місцеві органи виконавчої влади, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. На території відповідної адміністративно-територіальної одиниці стороною соціального діалогу можуть бути органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством;
на локальному рівні - сторона працівників, суб'єктами якої є первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності - вільно обрані для ведення колективних переговорів представник працівників; сторона роботодавця, суб'єктами якої є роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця.
Соціальний діалог здійснюється на принципах:
- законності та верховенства права;
- репрезентативності і правоможності сторін та їх представників; - незалежності та рівноправності сторін;
- конструктивності та взаємодії; - добровільності та прийняття реальних зобов'язань; - взаємної поваги та пошуку компромісних рішень; - обов'язковості розгляду пропозицій сторін; - пріоритету узгоджувальних процедур; - відкритості та гласності; - обов'язковості дотримання досягнутих домовленостей; - відповідальності за виконання прийнятих зобов'язань.