19. Суть та причини міжнародної міграції капіталу. Співвідношення основних форм міжнародного руху капіталу.

В реальному житті фактори володіють високою міжнародною мобільністю, причому капітал має більшу міжнародну мобільність порівняно з фактором праця. Причини: а) менші витрати по переміщенню капіталів; б) капітал, так би мовити, менш вибагливий. Міжнародний рух капіталу – рух фінансових потоків між кредиторами та позичальниками в різних країнах, між власниками та їх фірмами, що знаходяться за кордоном. Міжнародна міграція капіталу – або фінансова операція (без фізичного переміщення з країни до країни виробничих будівель, споруд, машин та обладнання), або фізичне переміщення машин та обладнання до іншої країни, коли вони є внеском у статутний капітал компанії, що створюється або купується.

Причини вивозу капіталу:

1. отримання більшого прибутку за кордоном з причин:

   • наявності в країнах, куди експортується капітал, більш дешевої сировини та робочої сили;

   • більш низького рівня оподаткування;

   • зменшення доходності капіталу внаслідок його надлишку (перенакопичення) на внутрішньому ринку;

2. існування попиту і пропозиції капіталу в різних регіонах світового господарства;

3. можливості освоєння місцевих ринків (капітал експортується, щоб прокласти дорогу експорту власних товарів);

4. стабільне політичне становище і сприятливий інвестиційний клімат у приймаючій країні;

5. більш низькі екологічні стандарти в приймаючій країні порівняно з країною-донором капіталу.

Основні форми міжнародного руху капіталу:

1. за функціональним призначенням (позичковий та підприємницький);

2. за цільовим призначенням (прямі та портфельні інвестиції);

3. за джерелами походження (приватний, державний капітал, капітал міжнародних організацій);

4. за строками (коротко-, середньо- та довгостроковий капітал).

З практичної точки зору найбільш важливим є функціональний поділ капіталу на прямі та портфельні інвестиції. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – створення за кордоном філії національної компанії або купівля контрольного пакету акцій іноземної компанії. ПІІ – довгострокові капіталовкладення в приймаючій країні, які дозволяють інвестору брати участь в управлінні і контролювати об’єкт інвестування.

Основні форми прямих іноземних інвестицій:

• створення за кордоном підприємств, в т.ч. дочірніх компаній та філій;

• купівля існуючих підприємств приймаючої країни;

• придбання частки акціонерного капіталу, яка забезпечує контроль з боку інвестора (на сьогодні – 10-25% акціонерного капіталу компанії);

• створення СП;

• спільна розробка природних ресурсів.

До числа прямих інвесторів відносяться також фінансові підприємства (банки, інвестиційні, страхові компанії), які є посередниками на фінансовому ринку і через які здійснюються ПІІ. Придбання контрольних пакетів акцій іноземних банків або фінансових компаній також вважається прямим інвестуванням.

Портфельні зарубіжні інвестиції – придбання іноземних цінних паперів, в розмірах, які не дають інвестору безпосереднього контролю за діяльністю закордонного підприємства. Портфельні інвестори отримують лише прибуток на свої цінні папери і не беруть участі в управлінні підприємством.

Особливості ПЗІ:

1. мають більшу ліквідність (здатність перетворити цінні папери на готівкову валюту) порівняно з прямими інвестиціями;

2. основна причина здійснення – отримання максимального прибутку за умов допустимого рівня ризику;

3. форма захисту грошей від інфляції і отримання спекулятивного доходу;

4. переважна частина портфельних зарубіжних інвестицій здійснюється між розвинутими країнами;

5. міжнародний ринок портфельних інвестицій за обсягами є значно більшим міжнародного ринку прямих інвестицій, однак є значно меншим внутрішнього ринку портфельних інвестицій розвинутих країн (портфельні інвестори надають перевагу купівлі національних цінних паперів порівняно іноземними. За оцінками лише 5-10% портфельних інвестицій виходять за національні кордони і вкладаються в іноземні цінні папери).