1. Зоровий.

2. Нюховий.

3. Слуховий.

Проаналізуємо це більш детально,

1. Сприйняття напрямку локалізації предмету здійснюється за допомогою бінокулярного зору. При цьому напрямок локалізації предмету визначається законом ідентичного напрямку: подразники, які падають на кореспондентні точки сітчатки, бачаться нами в одному й тому ж напрямку. Цей напрямок задається лінією, яка з»єднує перетинання зорових ліній обох очей, з точкою, яка відповідає середині відстані між обома очима.

2. У сприйнятті напрямку важливу роль відіграє слуховий та нюховий аналізатор. (Наприклад, по запаху, ми можемо визначити, де знаходиться столова, по звуку кроків – розпізнати, чи далеко від нас іде людина тощо. Для тварин звук і запах часто є єдиними сигналами, які говорять про загрозу.

Сприйняття напрямку звук здійснюється за допомогою бінаруального слухання. Основу диференціації напрямку звуку складає різниця в часі потрапляння сигналу в кору головного мозку від обох вух.

Звуки можуть локалізуватися не тільки в лівому чи правому напрямку по горизонталі, але і в напрямку вверх та вниз. У даному випадку для сприйняття просторового роз положення звук необхідні рухи голови людини.

50.

Характеристики зорових відчуттів

Зорові аналізатори відіграють важливу роль у діяльності людини та пізнані нею навколишнього світу. Апаратом зору є око – орган чуття зі складною анатомічною будовою. Світлові хвилі, які відбиває предмет, заломлюються, через кришталик ока і фокусуються на сітківці у вигляді зображення. Для ока характерна велика рухливість, яка забезпечується трьома парами м’язів, що рахують його в різних напрямках. Рухи очей, а також повороти голови збільшують можливості зорового аналізатора щодо обсягу охоплення об’єктивних подразників, які звідусіль діють на нього.

Око за допомогою рухів моделює подразник, ніби знімаючи з нього знімок. На це вперше звернув увагу Сєченов, який порівнював око зі щупальцями, які охоплюють предмет з усіх боків. Рухи очей бувають різні. (рухи стеження, стрибкоподібні та ін.).

Найважливішою складовою частиною ока є сітківка, яка з’єднується з допомогою зорового нерва з великими півкулями головного мозку. Закінчення зорового нерва розрізняються за формою і функціями. Рецептори, які нагадують за формою колбочки, пристосовані до відображення кольору. Вони розташовані навколо колбочки, ближче до краю сітківки. Це апарат присмеркового зору. Відчуття кольору і світла мають свої аналізаторні системи.

Отже, є дві великі групи зорових відчуттів:

• хроматичні ( кольорові, які відображають світлову гаму з численними відтінками і переходами кольорів),

• ахроматичні (безкольорові, які відображають перехід від білого до чорного через масу відтінків сірого кольору).

Відчуття кольору характеризується тоном, яскравістю і насиченістю. Людське око може розрізняти до 500 відтінків.

Відображення кольору значно збагачує пізнавальні можливості людини. Досліджено, що чорний колір сигналізує про небезпеку, пригнічує, зелений – заспокоює. Голубий колір пов’язаний з відкритим простором. Він може заспокоювати, навіювати радість, але може навіювати і занепокоєння. Червоний – викликає збудження, почуття небезпеки, іноді – дратівливість.

Вплив кольору на емоційний стан людини враховується в оформленні робочих приміщень. Так, колір стін класної кімнати повинен відповідати вимогам психології і технічної естетики, створювати бадьорий настрій та налаштовувати на сприймання навчального матеріалу. Кольорова гама спальної кімнати, навпаки, повинна заспокоювати.

Зоровий аналізатор дає змогу розрізняти яскравість кольору і цим сприяти виділенню предмета із фону. Чорне на білому або біле на чорному дуже добре видно. Цей закон контрасту лежить в основі розрізнення плоских чорно – білих зображень. Чим гірше освітлений предмет і чим далі розташований від людини, тим більшим повинен бути контраст безпомилкового розрізнення подразника. Закон контрасту ставить певні вимоги до схем, плакатів, наочних посібників, виконаних як в ахроматичних, так і в хроматичних кольорах.

51

Слухові відчуття

Слухові відчуття також мають велике значення в житті людини. Вони допомагають правильно орієнтуватися в навколишньому середовищі і регулювати свої дії. Чутливі закінчення слухового нерва розташовані у внутрішньому вусі (завитку зі слуховою мембраною і чутливими волокнами).Зовнішнє вухо(вушна раковина) вловлює звукові коливання а механізм середнього вуха передає їх завитку. В основі збудження чутливих закінчень у завитку лежить принцип резонансу: різні за довжиною і товщиною закінчення слухового нерва починають рухатися(резонують) при однаковій кількості коливань за секунду. Коливання-це рух пружних тіл, який передається до вуха повітряним середовищем. Повітряна хвиля, що викликає слухові відчуття, має форму синусоїди і характеризується довжиною і амплітудою, або розмахом.

Від довжини хвилі залежить частота коливань. Людське вухо сприймає повітряні хвилі в межах від 16 до 20 000 коливань за сек. Коливання з частотами, нижчими за 16 коливань за секунду ,відомих під назвою інфразвуків, і з частотами вищими за 20 000 коливань за секунду, що називаються ультразвуками.

Розрізняють три види слухових відчуттів: мовні, музичні, шуми. В цих видах відчуттів звуковий аналізатор виділяє чотири якості звуку: силу(або інтенсивність),висоту, тембр, тривалість. У процесі оволодіння мовою і користування нею у людини виробляється фонематичний слух, тобто чутливість до звуків мовою. Він формується протягом життя залежно від мовного середовища в якому перебуває людина. В основі дуже тонкої диференціації звуків мови лежить утворення тимчасових зв’язків, умовних рефлексів, які правильно відображаючи акустичні подразники, набувають значної міцності. Відмінність між звуками різних мов незначна, проте людина виявляє досить велику чутливість до їхніх особливостей, оволодіваючи ними з раннього віку.

Так, наприклад в українській і російських мовах приголосні звуки можуть вимовлятися твердо і м’яко і від цього залежить значення слова. Для людей які не володіють цими мовами таке диференціювання звуків становить великі труднощі. Оволодіння іноземними мовами передбачає вироблення нової системи фонематичного слуху. Здатність до навчання іноземними мовами значною мірою визначається розвинутим фонематичним слухом. Фонематичний слух помітно впливає і на грамотність писемного мовлення особливо в початковій школі. Музичний слух теж є соціальним явищем. Можливість естетичної насолоди музикою закладена в тому емоційному тоні, який пов’язаний зі звуком. Але ця здатність насолоджуватися музичними творами є результатом тривалого розвитку музичної культури людства. Музичний слух виховується і формується як і мовний.

Шуми менш соціальні і менш значущі для людини. Вони можуть спричинити певний емоційний настрій(шум дощу, вітру),іноді є сигналом небезпеки(шипіння змії).У шкільній практиці негативний вплив справляє шум ,який заважає виділити у свідомості корисні сигнали-слова, втомлює нервову систему. У великих містах оголошено боротьбу із шумом на вулицях.

52

Больові відчуття – це відчуття які сигналізують організму про необхідність відірватися від подразника і сигналізується про шкоду, яка наноситься організму.

Больові рецептори знаходяться під шкірою глибше, ніж тактильні рецептори. В місцях де зосереджена велика кількість тактильних рецепторів знаходиться набагато глибше.

Експериментальні дослідження показали, що у больових відчуттях відображається:

• інтенсивність подразника (сильна або легка біль);

• якість подразника (біль яка ріже, коле, пече);

• місце знаходження подразника.

Функції больових відчуттів:

1. сигналізує про вплив негативного фактору на організм (захисна функція).

2. мобілізуюча функція – мобілізує організм проти негативного впливу.

Больові відчуття виникають тоді, коли на організм діють подразники високої інтенсивності. (механічні, теплові, хімічні).

Не всі тканини організму мають однаково больову чутливість. (Пр.: найнижчу больову чуттєвість має тканина мозку, кісна тканина).

Відомо кілька цікавих явищ больових відчуттів:

А) фантомні болі – виникнення болі після видалення кінцівок.

Б) феномен відображених болей – феномен болі сприймається не в тому місці де виникло ушкодження, а в інших частинах тіла (Пр: при деяких захворювання серця – болі «віддають» в лопатку, руку).

На виникнення відчуття болі впливає емоційний стан людини. (Пр: стан страху підсилює реакцію на біль, а стан агресії може зменшувати біль)

53

Інтероцептивні аналізатори.

Поняття про внутрішнє середовище людини.

Для того, щоб організм людини міг існувати ефективно, у нього повинно бути забезпечення стабільністю внутрішнього середовища.

До внутрішнього середовища людини відноситься:

• кров (плазма крові);

• лімфа;

• міжклітинна рідина (також спинномозкова рідина);

Здійснення обмінну речовин (метаболізму) можливо при підтримці строго динамічної постійності внутрішнього середовища. Цей принцип називається гомеостазом.

Зовнішні та внутрішні фактори намагаються порушити внутрішнє середовище організму. Тому для підтримки його є спеціальний регуляторний механізм.

Складовою якого є інторецептивний аналізатор. Інторецептивний аналізатор сприймає і передає центральній нервовій системі про зміни у внутрішніх органах людини, та внутрішніх середовищах людини.

Види інторецепторів:

А) Механорецептори – знаходяться в кровоносних судинах, дихальних шляхах та в стінках поміж органів. Також вони реагують на розтягування органів та сигналізують про ступінь їх наповнення або зміни у них в тиску.

Б) Хеморецептори – знаходяться в артиріадьних кров’яних судинах і слизовій шлунково – кишкового тракту. Реагують на зміни концентрації кисню, вугликисного газу, еонів водню. Дуже чуттєві до чужеродних речовин, які попали в кров підчас отруєння.

В) Терморецептори – сприймають температуру органів та її коливання

Г) Осморецептори – реагують на зміну водно – сольового балансу. Знаходяться в гіпоталамусі

Структура інтерецептивного аналізатора

1. Це рецептори у внутрішніх органах.

2. Центральна частина аналізатора.

54. Характеристики тактильних відчуттів.

Тактильні рецептори не рівномірно розподілені по всьому тілу. Найбільша кількість тактильних рецепторів розміщена на лодоні, на кінчиках пальців і на губах.

Тактильні відчуття - це відчуття, які дають знання про поверхню тіла до якого людина доторкується.(гладка, тверда поверхня, тощо).

Тактильні відчуття руки поєднуючись із м’язово – суглобною чуттєвістю, утворюють відчуття дотику – специфічно людська, яка вироблена в процесі праці, система пізнавальної діяльності руки.

В ході індивідуального розвитку людини, починаючи з раннього віку, рука є одним із важливих органів пізнання дійсності.

Почуття дотику, як правило, у людини функціонує разом із зором і під його контролем.

На почутті дотику та діяльності руки, яка рухається, побудоване навчання сліпих.

Тактильні відчуття дають знання про якості предмета.

Тактильні відчуття бувають у двох основних формах:

• дотику

• тиску

55

Характеристики температурних відчуттів.

Температурні відчуття – це відчуття тепла і холоду. Ці відчуття реагують обмін між організмом і оточуючим середовищем.

Розподіл температурних відчуттів не рівномірний. Наприклад, найбільш чуттєва до холоду спина, найменш груди.

Найбільше температурних рецепторів знаходиться на обличчі, особливо на губах та віках.

Загальна кількість точок холоду на поверхні тіла – 250 тис, а точок тепла тільки 30тис. Теплові рецептори знаходяться на глибині 0,3мл., а холодні – 0,17мл.

За відчуття тепла відповідають нервові закінчення, які називаються «тільця Руфіни», а за відчуття холоду - «колби Краузе».

Здатність сприймати температуру залежить від кількох факторів:

• абсолютної внутрішньо – шлірової температури;

• швидкість її зміни;

• часи температурного впливу;

Людина здатна сприймати температуру таким чином: при крайніх як ходових так і теплових відчуттях виникає відчуття болю.

56

Хеморецептори – знаходяться в артиріадьних кров’яних судинах і слизовій шлунково – кишкового тракту. Реагують на зміни концентрації кисню, вугликисного газу, єонів водню. Дуже чуттєві до чужеродних речовин, які попали в кров підчас отруєння.

57

Рухові відчуття – це відчуття руху і положення окремих частин тіла. Рецептори рухових відчуттів знаходяться у м’язах та сухожиллях. Подразнення в цих рецепторах виникає під впливом розтягування і скорочення м’яз. Діяльність рухового аналізатора дозволяє людині координувати і контролювати свої рухи.

Бувають також специфічні рецептори опорно – рухового аналізатора:

1. Сухожильний орган Гольджі, який був описаний італійським гістологом К.Гольджі в 1880р.

Ці рецептори знаходяться: а) в сухожиллях, як правило на кордоні м’язової та сухожильної тканини; б) В суглобах;

Подразнення данного рецептора відбувається тоді, коли виникає розтягування в системі. Це відбувається навіть в ситуації невеликого скорочення м’язів, тобто в стані спокою. Чим інтенсивніше скорочення м’язів, тим більше збудження рецептора.

2. М’язові веретена відкриті в 19 ст. Вони являють собою витягнуті структури, розширені в середині за рахунок капсули і які нагадую за формою веретена.

Кожна м’язова веретена складається із інтрафузальних м’язових волокон, в яких є центральна і периферійна. Існує 2 типа цих волокон: а) ЯС – волокна, в яких ядра сконцентровані в центральній частині у вигляді ядерної сумки; б) ЯЦ – волокна з роз положенням ядер у вигляді ядерної цепочки.

Чим складніша робота яку виконує м’язи, тим більше у них рецепторних утворень.

Інтрофузальні м’язові волокна отрим, як чуттєву так і рухову іннервацію. Практично всі нерви включають як рухові так і чуттєві волокна.

Подразники від пропріорецепторів попадають в продовгуватий мозок, зоровий бугор, а потім в кору головного мозку.

Найбільш чуттєвим є плечовий суглоб, найменш чутливим є голеностопний суглоб.

58

1. Будова смакового аналізатора.

Рецепторами смакового аналізатора є спеціалізовані епітеліальні клітини, які входять до складу смакових луковиць.

Кожна із таких смакових луковиць включає:

• смакову нору;

• опорну клітину;

• рецепторну клітину;

• нервові волокна;

• специфічну рідину, яка омиває ці елементи.

2. Розміщення смакових рецепторів.

Смакові луковиці знаходяться:

• на сосочках язика;

• слизистий ньоба;

• глотці;

• гортанні;

• мендалинах, та інше;

Найбільш яскраво виражена спеціалізація на сприймання різних смакових речовин. На солодке – кінчик язика (найбільше), на гірке – корінь, на кисле – края язика, на солоне – кінчик і края.

Обов’язковою умовою виникнення смакових відчуттів є розчинення на поверхні язика певної речовини.

3. Основні види елементарних смакових відчуттів.

Основні види елементарних смакових відчуттів представленні на так званій « піраміді смаків Хеннінга:

Піраміда відкрита в 20 ст.

Змішанні смакові відчуття можна отримати, якщо змішати в необхідній пропорції 3 із 4 можливих первинних смаків.

Змішані смаки можуть бути представленні положенням точки на одній із поверхонь «піраміди смаків». Відстань точки від вугла піраміди визначає, як співвідноситься змішаний смак з елементарними смаками.

4. Фактори (параметри), які впливають на смакові відчуття.

• параметри хімічних подразників і умови їх виникнення. Абсолютна смакова чутливість харак-ся пороговою концентрацією речовини, при нанесенні якої на поверхню язика, виникають смакові відчуття.

• величина порогу залежить від температури розчину. Сама висока чутливість є при температурі близько + 37 градусів, тобто при нормальній температурі людського тіла. При більш високих та низьких температурах відбувається зниження чутливості , а при температурі 0 градусів – різке зменшення чутливості.

• смакові аналізатори має також достатньо виражену диференціальну чутливість – здатність розрізняти інтенсивність подразників, які слідують один за одним, з достатнім інтервалом. Величина диференціального порогу коливається залежно від концентрації і виду речовини, і складає від 5 до 50%.

59

Роль нюхових відчуттів.

Нюхові відчуття виникли одні із перших. Вони відіграють першочергову роль у житті тварин. (пошук їжі, уникнення ворогів та інше).

У людини, смакові відчуття відіграють другорядну роль (після того, як виникли органи зору та слуху).

Смакові відчуття допомагають людині отримати інформацію про зовнішній світ та орієнтуватися в ньому. Але коли у людини є проблеми зі слухом та зором, нюхові відчуття відіграють суттєву роль. ( Пр: кандидат педагогічних наук Скороходова була сліпоглухонімою, але змогла підготувати дисертацію. Про це вона пише в книзі «Як я сприймаю, уявляю та розумію навколишній світ».)

Структура нюхового аналізатора.

Рецепторна частина нюхового аналізатора, являє собою, слизову поверхню нюхової частини носа, яка знаходиться в середній частині верхньої носової раковини та носової перегородки.

Структура нюхового аналізатора:

• рецепторні клітини;

• нюхова луковиця;

• опорні та базальні клітини;

• боуменові залози ( виробляють слизовий секрет..)

Обов’язковим структурним елементом нюхових клітин і волоски.

Кількість нюхових клітин:

• сх. – європейська овчарка – більше 220 млн.;

• кролик – 100 млн.;

• людина – 10 млн.,

Для подразнення нюхового рецептора необхідно безпосередній контакт з молекулою речовини, яка пахне.

Характеристика нюхового відчуттів

• абсолютна чутливість – для вимірювання використовується такий показник, число молекул в 1 або 50 см в повітрі (вважається, що на один нюх люд., розходжується біля 50 см ).

• Класифікація нюхових відчуттів. Розроблена в 1925 р. голландським вченим Цвардермакером:

А) клас ефірних запахів;

Б) клас ароматичних заходів;

В) клас квіткових заходів;

Г) клас часникових запахів;

Д) Клас пригорілих запахів;

Ж) клас тошнотворних запахів;

- Диференційний поріг запахів. Склад 30-60% (здатність сприймати інтенсивність подразників).

Диференційний поріг менший, ніж у зорового, слухового та смакового аналізатора.

60

Функції кінестетичного аналізатора в життєдіяльності.

1. формує у людини уявлення про просторовий світ, зокрема формує про віддаленість та розмір предмета.

2. приймає участь в рефлекторному формуванні м’язового тонусу. Людина завжди знаходиться під впливом сили земного протягування під її впливом тулувище людини приймає певне положення, а м’язи розтягуються. Все це здійснюється за допомогою пропріорецепторів.

3. руховий аналізатор управляє руховою активністю людини, забезпечую координацію рухової активності.

4. руховий аналізатор приймає участь у виробленні навичок та забезпечує автоматизацію рухів (діяльність піаніста).

61. Сприйняття часу

1.1. Власне сприйняття часу – відображення тривалості і послідовності явищ або подій.

Завдяки сприйняттю часу, людина відображає зміни, які відбуваються в оточуючому світі.

Фізіологічний процес сприйняття часу – є умовні рефлекси на час, які постійно виробляються у людини (експериментально доведено І.П.Павловим).

1.2. Оцінка часу. На сприйняття тривалості часу впливають такі фактори:

- зміст діяльності людини (час який занятий цікаво – значущою справою протікає швидко. Якщо ж справи не цікаві, час тягнеться повільно);

- активність людини ( якщо людина активно включена в діяльність, час проходить швидко);

- установка людини ( очікування неприємних подій, тобто негативна установка, викликає сприйняття того, що час летить швидко. При очікувані приємного здається, що бажана подія не наступає);

- вік людини ( дітям здається, що час летить повільно, а дорослі дивуються від того, як швидко летить час);

- професійна діяльність людини (деякі види професійної діяльності виробляють уміння дуже точно оцінювати проміжки часу. Так досвідчений вчитель без годинника, вільно орієнтується в часі на уроці, і правильно оцінює часовий відрізок у 45 хв.)

- сприйняття теперішнього часу, чи минулого (так, час, який був пов’язаний в минулому цікавою та різноманітною діяльністю, сприймається як більш тривалий, а довгі періоди життя, які наповненні одноманітністями і не цікавими періодами життя, сприймається таким, який швидко проходить).

- тривалість часу (точному сприйнятті часу піддаються лише короткі часові інтервали. Короткі відрізки часу сприймаються як більш довгі, а більш довгі – має схильність сприймати їх як більш короткими).

Роль аналізаторів сприйнятті часу

У сприйнятті часу важливу роль відіграють такі аналізатори:

А) слуховий;

Б) кін естетичний аналізатор;

62. Сприйняття руху

Сприйняття руху – ці відображення зміни положення, яке об’єкти займають у просторі. Воно дає можливість людям і тваринам орієнтуватися у відносних змінах взаємо розташування та взаємовідношення предметів навколишньої дійсності.

Знання про переміщення предметів людина отримує, безпосередньо сприймаючи рух. Встановити, в який бік прямує дитина, з якою швидкістю прямує потяг, можна на підставі досвіду просторової орієнтації.

Сприймання руху також здійснюється на базі умовисновків. Наприклад, про незначні змін у швидкості автомобіля судять, спостерігаючи за змінами в показниках спідометра. Існують пози бігу, стрибків, ходьби, повзання, за допомогою яких, з огляду на досвід, доходять досвід про здійснюваний рух.

Ілюзія руху може виникнути за відсутності реального руху предмета, за фіксованого погляду. Якщо через незначні проміжки часу показувати ряд зображень, які відтворюють етапи рухів предмета, то складається враження руху. Це явище дістало назву стрибкоскопічного ефекту. На його основі здійснюється сприймання руху під час перегляду кінофільму. Дослідження Зінченка показали, що знання про рух предметів виникають як за фіксованого погляду, так і при стеженні погляду за рухомим предметом.

Сприймання руху здійснюються зоровим, слуховим і кін естетичним аналізатором. Сприймання руху допомагає осмислення змін у навколишньому середовищі на основі індивідуального досвіду і знань особистості.