44. Проблема перцептивного відображення простору.

У взаємодії людини з навколишнім середовищем сприймання простору є обов»язковою умовою її орієнтування в цьому середовищі. У процесі сприймання простору розрізняють:

1) сприймання величини;

2)сприймання форми;

3) сприймання об»ємності й віддаленості предметів один від одного

Взаємодія людини з довкіллям включає і саме тіло людини. Людина, яка відчуває тіло, сама є матеріальним тілом, що займає певне місце в просторі і має певні просторів ознаки (величину, форму спрямування рухів у просторі тощо).

4) сприйняття напрямку локалізації предмету в просторі.

Взаємодія людини з довкіллям включає і саме тіло людини. Людина, яка відчуває тіло, сама є матеріальним тілом, що займає певне місце в просторі і має певні просторів ознаки (величину, форму спрямування рухів у просторі тощо).

Перцептивне відображення простору: базується на сенсорному сприйнятті простору, але має більш складний характер:

1) будується на взаємодії, спільній діяльності кількох аналізаторів (наприклад, зорового, тактильного, кінестетичного);

2) сенсорне сприйняття простору є складовою просторового сприйняття простору;

3) дає можливість відображувати не окремі характеристики простору, а сприймати цілісно предмет.

Механізми, які забезпечують прийняття простору:

1. Встановлено, що різноманітні форми просторового сприймання ґрунтуються на функціонуванні комплексу аналізаторів, які взаємодіють між собою.

2. Особливу роль у просторовому орієнтуванні виконує руховий аналізатор, за допомогою якого встановлюється ця взаємодія.

3. До спеціальних механізмів просторової орієнтації належать нервові зв»язки між двома півкулями в аналізаторській діяльності: бінокулярний зір, бінауральний слух, бімануальний дотик тощо.

4. Важливим чинником у відображенні просторових якостей предметів є функціональна асиметрія (характерна для всіх парних аналізаторів), сіть якої полягає в тому, що одна із сторін аналізатора є в певному відношенні провідною, домінуючою.

5. Важливу роль відіграє також попередній досвід людини. (наприклад, чим краще людина обізнана з конкретним розміром, тим легше вона вирізняє його серед інших форм; людина не зможе адекватно сприйняти комп»ютер, якщо вперше його побачила, навіть не незважаючи на наявність інформації, що надходить з органів відчуттів)

№ 45. Проблема розвитку сприймання простору в онтогенезі (нативізм та емпіризм).

Проблема сприйняття простору та його розвитку в онтогенезі була однією із центральних проблем в розвитку психології на межі 19 та 20 ст.

Залежно від підходів до розуміння цієї проблеми, було виділено два основних підходів:

а) нативізм - згідно з цим підходом, механізми сприйняття простору є вродженими, стимульно-сенсорні зв”зки незмінними;

б) емпіризм – згідно з цим підходом, сприйняття простору є базується на основі процесів, які повторюються та підтверджуються емпірично ( на практиці), мають форму емпіричних умовиводів, але здійснюються автоматично, несвідомо..

Сучасне бачення розвитку сприймання в онтогенезі , яке базується на рефлекторній теорії та діяльністному підходу:

Сприймання простору розвивається в людини в процесі онтогенезу:

а) коли людина народжується, у неї немає ще сприймання форми, розміру, віддаленості предметів, це все формується по мірі багаторазового сприймання предметів та відображення певних характеристик предметів (наприклад, малі діти можуть тягнутися до місця, тому що хочуть його дістати; у людей, які народилися сліпими, після проведених успішних операцій, було відсутнє сприймання форми (вони не могли відрізнити плоскі та трьохмірні фігури (коло і шар), вони хотіли стрибнути з висоти будинку, не оцінюючи адекватно відстань до землі);

б) в процесі виконання професійної діяльності (у льотчиком розвинуте сприйняття посадочної смуги; у фотографів - сприймання форми, розміру, віддаленості предметів; у лоцманів - локалізації предмету, його розміру тощо; у водіїв – розмірів, віддаленості предметів (відчуття габаритів»)тощо).

Перцептивні дії в процесі розвитку дитини проходять кілька етапів:

1.У дитини ці дії виникають спочатку як розгорнуті зовнішньорухові дії руки чи ока, що обстежують незнайомий предмет чи сукупність предметів і створюють їхні моторні копії;

2. Поступово зовнішні перцептивні дії згортаються, втрачають свій зовнішньо руховий малюнок і створюють систему внутрішніх перцептивних дій, як становлять механізм зрілого сприймання. Це сприймання має вигляд миттєвого відображення об’єкта.

У дорослої людини - система перцептивних дії стає знову розгорнутою в таких ситуаціях: а) коли людина знайомиться з чимось новим; б) в складних умовах спостереження.

Процес згортання перцептивних дій зумовлений формуванням у людини численних систем еталонів, якими є фіксовані в пам’яті найбільш інформативні ознаки предметів. Величезну кількість таких еталонів людина засвоює в процесі навчання. (Наприклад, це суспільно вироблені систем фонем рідної мови, геометричні фігури, кольори спектра тощо).Такі специфічно людські еталони підносять відчуття та сприймання на рівень вищих психічних функцій. Еталони, на яких базується чуттєве сприймання, суттєво зменшують кількість інформації, що вимагає переробки. Достатньо вловили лише кілька ознак предметів, щоб сформулювати його цілісний образ.

Залежно від умов, мотивів, змісту діяльності активізуються різні системи еталонів, змінюються системи перцептивних дій і на цій основі формуються індивідуально-специфічні образи. Мета діяльності, що зумовлює виділення із ситуації певного змісту й формування необхідних для такого виділення перцептивних дій, називається перцептивною задачею. Отже, в діяльності людина постійно розв»язує перцептивні задачі.

№ 46 Сприймання форми предметів.

Сприймання форми і величини предмета здійснюється за допомогою зорового, тактильного і кінестезичного аналізаторів.

При зоровому сприйнятті, сприймаючи предмети різної форми, ми обводимо їх рухами очей. Між рухами очей і відбитком предмета на їхній сітківці встановлюється зв»язок, що дає змогу краще сприймати розміри і форми предметів.

Теж саме спостерігається і при тактильному сприйнятті: щоб визначити на дотик форму предмету, якого не бачиш, треба брати цей предмет, повертати його, доторкатися до нього з різних сторін. При цьому рука вивчає предмет легкими рухами, весь час повертаючись назад, як перевіряючи, чи правильно сприйнята та чи інша частина. Тут значущим є поєднання тактильних та кінестичних відчуттів.

Найінформативнішою ознакою, яку необхідно вирізнити при ознайомленні з формою , є контур. Зорова систем має не лише встановлювати межу між об’єктом і тлом (фігурою і фоном), але і утримувати її. Це здійснюється за допомогою рухів очей, які ніби повторно виокремлюють контур. Теж саме спостерігається і при тактильному сприйнятті.