№ 1.Відчуття та сприймання як результат чуттєвого відображення матеріального світу

В пізнані людини розрізняють два ступені:

1) чуттєвого відображення (до неї відноситься відчуття та сприймання; характерна для тварин та людей);

2) відображення абстрактно-теоретичного (мислення та уява; характерна лише для людини).

Відчуття – це первісний пізнавальний процес та елементарний чуттєвий образ: це відображення окремих властивостей предметів та явищ об”єктивного світу, що виникає в людині при безпосередній дії подразників на її аналізатори.

Відчуття пов’язані з початковою стадією контакту організму з довкіллям.

Сприймання – якісно новий рівень чуттєвого пізнання. Це об’єктивне відображення цілісних предметів чи явищ за безпосередньої дії подразника на аналізатори. Сприймання відображає предмети у цілому , в сукупності його властивостей.

Сприймання являє собою якісно нову міру чуттєвого пізнання, яке не зводиться до суми окремих відчуттів чи сенсорних даних. Тобто воно є результатом упорядкування відчуттів та ї перетворення на знання про предмети та події фізичного світу.

Сприймання включає систематизацію, інтерпретацію та осмислення інформації, що надходить від сенсорних систем. Сприймання є результатом психологічних процесів, в яких задіяні такі поняття, як смисл, взаємозв’язки, контекст, суб’єктивна оцінка, попередній досвід людини та пам’ять.

Відчуття та сприймання являють собою взаємопов’язані та нероздільні процеси. Чітку межу переходу від одного до іншого встановити важко (лише в лабораторних умовах). тому зараз використовують часто термін „сенсорно-перцептивний процес”.

(методичка 1.)

Функції відчуття та сприймання:

1. забезпечують людину інформацією про події у внутрішньому та зовнішньому середовищі:

2. суттєвий образ предмету чи об’єкту є сигналом про їх значущість для людини, отже, виступає регулятором поведінки людини в середовищі

(Трофімов, с.186)

Роль відчуття та сприймання дуже велика в житті людини, що проявляється, зокрема. в необхідності підтримування інформаційного балансу із середовищем, В ситуації інформаційного голоду (ізоляції), що проявляється в обмеженні зорових, слухових та ні. аналізаторі, у людини можуть починатися галюцинації, вона проявляє неспокій (це проявляється в експериментах, коли людей поміщають в кімнату, куди не поступає ніякі подразники).

(Трофімов, с. 186)

Відмінність чуттєвого образу у тварин та людей:

1.У тварин – чуттєвий образ – є вищою формою орієнтації в дійсності, для людей – лише початковою.

2. У тварин чуттєвий образ відображає біологічні значущі умови існування, у людей – соціальні умови існування і розвивається в суто людських видах активності –діяльності, спілкуванні, навчанні..

№ 2. Порівняльний аналіз відчуття та сприймання

Критеріі	Відчуття	Сприймання
Змістовний	відображення окремих властивостей предметів та явищ	відображення предметів в цілому, в сукупності його властивостей.
Функціональний	Виникання при безпосередній дії подразника на аналізатор	Виникання також при безпосередній дії подразника на аналізатор. Але передбачає додатково ще: а) систематизацію, інтерпретацію та осмислення інформації, що надходить від сенсорних систем б) сприймання є результатом психологічних процесів, в яких задіяні такі поняття, як смисл, взаємозв’язки, контекст, суб’єктивна оцінка, попередній досвід людини та пам’ять.
Генетичний	первісний пізнавальний процес (виникни першим)	виникло на базі відчуттів

№ 3. Розвиток відчуттів та сприймання в процесах предметно-практичної діяльності

На основі вивчення розвитку відчуттів та сприймання можна зробити висновок про те, що наші відчуття та сприймання розвиваються під впливом предметно-практичної діяльності.

Одним із виявів цього є явище сенсибілізації.- явище підвищення чутливості аналізаторів унаслідок їх тренування. А суть цього тренування може бути викликана специфічними вимогами професії та вимогами предметно-практичної діяльності, яку здійснює людина. (наприклад, смакові відчуття добре розвинуті у дегустаторів; спеціалісти, які красять тканини, можуть розрізняти від 40 до 60 відтінків чорного кольору;досвідчені льотчики можуть по слугу визначити кількість оборотів двигуна (наприклад, відрізнити 1300 і 1400 оборотів).

На основі спеціальних досліджень доведено, що структура рецепторів не є константною, вона пластина, рухома, постійно змінюється, пристосовується до найкращого виконання рецепторної функції. Відповідно, і змінюється і структура аналізатора в цілому. .

(Петровський А.В., С.244-247).

№ 4. Рецепторна теорія психіки та її конкретизація у дослідженнях І. Мюллера та Г.Гемгольца

Суть рецепторної тоорії полягає в тому, що аналізаторні системи, зокрема, рецептори, мають високу чутливість по відношенню до певних, адекватних їм подразникам, і в той же час, низьку чутливість до інших подразників. Ці останні мають бути дуже сильними, близькими до больових, щоб викликати подібні відчуття. (Наприклад, відображаючи світло, зоровий аналізатор може відобразити десятки відтінків світла і для того потрібна сила світла, рівна лише 1 фотону. Разом з тим, для електричних та механічних подразників потрібно значно більше сили, щоб викликати відчуття і це завжди викликає в оці «свічіння».

Цей факт знайшов своєрідну, «викривлену» інтерпретацію в теорії І. Мюллера (німецького фізіолога) та Г.Гемгольца виникла на початку 19 ст.

Суть цієї теорії полягає в тому, що відчуття залежать не від якості подразника, а від специфічної енергії органа відчуття, на який впливає це подразник. Відчуття не відображають властивості предметів, а є результатом звільнення енергії, яка є притаманною даному органу відчуттів, і залежить лише від неї. Мюлллер сформулював закон специфічної енергії органів відчуттів, згідно якого кожний орган реагує на будь-який подразник енергією, яка заключна в цьому органові.Відповідно, було зроблено висновок про те. що не немає подібності між нашими відчуттями і предметами зовнішнього світу, а відчуття є лише символами, умовними знаками предметів зовнішнього світу.

Ця теорія носить назву «фізіологічного ідеалізму» і є частиною філософського ідеалізму в цілому, згідно якого відчуття не зв»язують організм із зовнішнім світом, а є стіною, яка відділяє живий організм від оточуючого середовища.

№ 5.Класична психофізика та її роль у розвитку уявлень про відображальну природу психіки

Психофізика – психологічна дисципліна, яка вивчає кількісні співвідношення, залежності між зовнішньою стимуляцією (фізичними праматерями) та особливостями відчуття (психологічними параметрами).

Психофізика як практично перша галузь психологічної науки, яка займалась справжніми психологічними експериментами, виникла у другій половині !9 ст. Датою її народження вважається 1860 р. – рік публікації фундаментальної праці Г.Т.Фехнера „Елементи психофізики”.

Розрізняють:

1) класичну психофізику - поклала початок науковому аналізу відчуттів як елементарної та первісної форми психічного відображення, створенню низки методів їх вивчення та вимірювання, встановленню й формулюванню психофізичних законів.

2) сучасну психофізику - вивчає структури, властивості і динаміку сенсорних процесів, формування сенсорного образу відчуття та кількісноу оцінку його характеристик. Також вивчає вплив особистісних характеристик на відчуття та сприймання ( мотивації. установки, минулий досвід тощо).

Завдання психофізики: розробка психофізичних методів дослідження та розвиток теорії сенсорно-перцептивних процесів. (пов’язана із загальною та експериментальною психологією).

(методичка1.)

№6. Рефлекторна теорія психіки та сенсорно-перцептивних процесів.

У роботі «Рефлекси головного мозку» (1863 р.) І.М.Сеченов прийшов до висновку, що «всі акти свідомого та без свідомого життя суть рефлекси». Це говорить про те, що психічні явища не зводяться до того, що дано людини в процесі спостереження за своїми відчуттями, ідеями, почуття (вони не є властивістю душі як безтілесності субстанції), вони також, як і рефлекс, включають в свій склад вплив зовнішнього подразника та рухову підпіль на нього. (Раніше вважалось, зо психічні процеси починаються та закінчуються у свідомості). І. М. Сеченов вказував на те, зо неправомірно відділяти мозковий елемент рефлексу від його природного початку (впливу на органи почуттів) і кінця (зворотного руху).

Психічні явища – це відповіді мозку на зовнішні (оточуюче середовище) та внутрішні (стан організму як фізіологічно системи) впливи. Психічні явища – це постійні регулятори діяльності, які виникають відповідь на подразники, які діють зараз (відчуття, сприймання), або були колись (пам»ять) тощо..

І.М.Сеченов висунув ідею рефлекторності психіки та психічного регулювання дійсності. Ці важливі тоертичні положення були експериментально підтверджені та конкретизовані І.П.Павловим (1849-1936 р.р.), який відкрив закономірності регулювання мозком взаємодії тварин, а також людини із новішім середовищем. Сукупність поглядів І.П.Павлова на ці закономірності називається вченням про дві сигнальні системи.

Суть цього вчення:

Образ предметів (зоровий, слуховий, смаковий тощо) служить для тварини сигналом якого-небудь безумовного подразника, що веде до зміни поведінки по типу умовного рефлексу, що веде до зміни поведінки по типу умовного рефлексу. Як відомо, умовний рефлекс викликається тим, що який-небудь умовний подразник (наприклад, електрична лампочка, яка мигає) поєднується з дією безумовного подразника (подачею їжі, наприклад), в результаті чого в головному мозку виникає тимчасовий нервовий зв»язок між двома центрами (зоровим та харчовим) і дві діяльності тварини (зорова та харчова) виявляються об»єднаними.

Тварини у своїй поведінці керуються сигналами, які Павлов назвав сигналами першої сигнальної системи («перші сигнали»). У людини сигнали першої сигнальної системи (конкретні образи, уявлення) також відіграють досить важливу роль, регулюючи і направляючи поведінки. Разом з тим, у людини, наряду із першою сигнальною системою, є друга сигнальна система. Сигнали другої сигнальної системи – це слова («другі сигнали»), які проговорюються, чуються читаються тошо. За допомогою слова можуть бути замінені сигнали 1 с.с. Слово їх замінює, узагальнює і може викликати ти ж дії які викликають перші сигнали.

7. Еволюційний підхід до дослідження відчуттів та органів відчуттів.

Еволюційний підхід до дослідження відчуттів та органів відчуттів дає можливість проаналізувати ці феномени у процесі їх розвитку.

Чуттєві форми відображення (відчуття, спри ймення) існують у тварин та людей.

Але вони відрізняються між собою:

а) по змісту - людина відображає соціальні умови існування суспільства, предмети, створенні в процесі праці, а через них і природу, на яку вона активно впливає);

б)по фізіологічним механізмам (у людини відчуття та сприймання виникають при безпосередній взаємодії образа та слова в олюдненій першій сигнальній системі);

в)по ролі в процесі пізнання світу ( у деяких тварин це вища форма орієнтування, у людини - первісна форма орієнтування).

9. Сенсорна організація людини.

Сенсорна організація людини - характерний для індивіда рівень розвитку окремих систем чуттєвості та спосіб їх об”єднання в комплекси.

У тварин розвиток переважаючого рівня чуттєвості однієї модальності є родовою ознакою (наприклад, орли мають хороший зір, собаки – нюх тощо)

У людини особливістю розвитку сенсорної організації є те, що вона складається протягом життя. Звідси випливає: чуттєвість – це потенційна властивість людини.

Її розвиток залежить від:

1) задатків люди – наявність певної структури аналізаторів може сприяти більш підвищеному розвитку чутливості (наприклад, відомо, що діти з дитинства мають абсолютний музичний слух);

2) обставин життя людини (зокрема, її професійна діяльність):

а) активне включення людини в певний вид професійної діяльності може сприяти розвитку чутливості людини.

б) потреба людини пристосуватися до навколишнього світу може сприяти розвитку чутливості людини

3) Активний цілеспрямований розвиток, активне тренування людини що розвитку чуттєвості

10. Фактори розвитку сенсорної організації людини

Сенсорна організація людини - характерний для індивіда рівень розвитку окремих систем чуттєвості та спосіб їх об”єднання в комплекси.

Фактори, що впливають на сенсорну організації людини:

1) задатки люди – наявність певної структури аналізаторів може сприяти більш підвищеному розвитку чутливості (наприклад, відомо, що діти з дитинства мають абсолютний музичний слух);

2) обставин життя людини (зокрема, її професійна діяльність):

а) активне включення людини в певний вид професійної діяльності може сприяти розвитку чутливості людини.

Так, Б.Г, Ананьєв встановив, що між дітьми не виявляється значних відмінностей в рівні чуттєвості одного й того ж аналізатора. У дорослих ці відмінності є дуже суттєвими (наприклад, у лікарів-терапевтів дуже розвинутим є розрізнення шумів; сталевари мають підвищену чутливість до кольору, оскільки по насиченості та яскравості кольору визначають хід технологічного процесу плавки сталі тощо). Експериментальні дослідження показали можливість збільшення чутливості людини в десятки раз).

б) потреба людини пристосуватися до навколишнього світу може сприяти розвитку чутливості людини (у сліпоглухонімої психолога-вченої О.І.Скороходової були відсутні зір та слух, які провідними видами чуттєвості, але за рахунок значного розвитку тактильної, нюхової та вібраційної чутливості вона змогла успішно адаптуватися до навколишнього світу та досягнути творчих успіх (писати книги тощо).

в) тих зусиль, які людина докладає до її розвитку.

3) активний цілеспрямований розвиток, активне тренування людини що розвитку чуттєвості (в процесі навчання, праці (наприклад, розвиток кінеститичної чутливості в процесі заняття спортом тощо)

(Богословський, с.190-192)

№ 11. Основні характеристики відчуттів

До характеристик, які притаманні всім відчуття, відноситься:

1.Модальність – якісна характеристика відчуттів, Вона є головною у визначенні специфіки відчуттів. Модальність відчуттів являє собою сукупність схожих відчуттів, які виникають унаслідок стимуляції певного аналізатора. Вона залежить від:а) особливостей і призначення рецепторів;б)специфічних особливостей подразника.

За ознакою модальності виділяють такі види відчуттів: зорові; слухові;нюхові;смакові;дотику (тактильні, температурні, больові тощо); кінестетичні та ін. Розподіл відчуттів за ознакою модальності є найбільш розповсюджений.

2.Якість – це властивість відчуття, що вказує на певний різновид модального відчуття. Так, слухові відчуття відрізняються по висоті, тембру, голосності; зорові – по насиченості, кольоровому тону тощо. Якісна багатство відчуттів відображає багатство форм матерії.

3.Інтенсивність – є кількісною характеристикою і визначається силою діючого подразника і функціональним станом рецептора.

4.Тривалість відчуття – є часова характеристика відчуттів. Визначається функціональним станом рецептора, але головним чином - часом дії подразника та його інтенсивністю.

5.Простора локалізація – це встановлення місцезнаходження стимулів, що здійснюється за допомогою аналізатора.

(Петровський А.В,, с. 237-238)

№ 12. Чутливість аналізатора та її вимірювання.

Різні органіки відчуттів можуть більш або менш точно відображати явища навколишнього світу.

Чуттєвість органів відчуттів визначається мінімальним подразником, який в даним умовах виявляється здатним викликати відчуття.

1.Абсолютний поріг або абсолютний лімен (лат.limen – „поріг”) – мінімальний стимул сигнал), який можливо виявити чи розпізнати.

а) мінімальна сила подразника, що викликає ледь помітні відчуття, називається нижнім абсолютний поріг чутливості;

Нижній поріг відчуттів визначає абсолютну чутливість даного аналізатора. Між абсолютною чутливістю та величиною порогу існує зворотна залежність: чим менше величина порога, тим вище чутливість даного аналізатора. Це співвідношеться можна виразити формулою

Е = 1/Р , де Е – чутливість, Р- порогова величина подразника

Дуже висока чутливість характерна для зорового та слухового аналізаторів

б) Абсолютна чутливість аналізатора обмежується не тільки нижнім. але і верхнім порогом відчуттів. Максимальна сила подразника, за якої ще виникає адекватне діючому подразнику відчуття називається верхній абсолютний поріг. Подальше збільшення сили подразника веде до больових відчуттів (наприклад, дуже голосний звук, дуже яскраве світло тощо).

(- Подразники меншої сили, підпорогові, не викликають відчуттів і сигнали від них не передаються в кору головного мозку ( це є біологічно доцільним, „захищає” організм);

Підпороговий(субпороговий) стимул – стимул дуже слабкий і не спричиняє надійної відповідної реакції). Надпороговий стимул – стимул інтенсивність якого перевищує порогове значення).

Величина абсолютних порогів змінюється залежно від таких умов:1) діяльності людини;

2) віку людини; 3) функціонального стану рецептора;4) сили дії подразника та ін.

2. За допомогою органів відчуттів ми можемо не тільки констатувати наявність (відсутність) того чи іншого подразника, але і розрізняти подразники по їх силі та якості.

Мінімальна відмінність між двома подразниками, що викликає ледве помітну відмінність у відчуттях, називається порогом розрізнення. Німецький фізіолог Е Вебер, досліджуючи здатність людини визначити більш тяжкий важкий предмет із двох предметів в лівій та правій руці, встановив, що розрізнювальна чутливість є відносною, а не абсолютною. Це значить, що відношення додаткового подразника до основного повинно бути величиною постійною Так, якщо на руці лежить предмет вагою 100 грамів, то для виникнення ледь помітного відчуття збільшення ваги потрібно добавити 3,4 гр. Якщо ж вага предмету складає 1000 грамів, т о для виникнення ледь помітної відмінності потрібно добавити 33,3 грама/ таким чином, чим більша величина стартової ваги, тим більше потрібно і прибавляти до неї.

Поріг розрізнення характеризується відносною величиною, постійною для даного аналізатора, Для зорового аналізатора це відношення складає приблизно 1/100, для слухового -1/10 для тактильного – 1/ 20. Експериментальна перевірка показала, що це співвідношення справедливо тільки для подразників середньої сили.

Чуттєвість до розрізнення також знаходиться у зворотній залежності до величини порогу розрізннея: чим поріг розрізнення вищий, тим менше розрізна чутливість.

(Петровський А.В. с. 239-241).

№ 13. Основний психофічний закон та його варіанти.

Основний психофічний закон – це закон Вебера- Фехнера. (Е Вебер – німецький фізіолог (1795-1878 рр).; Фехнер Г. – німецький фізик (1801-1887 р.р.). Вебер вивчав поріг розрізнення та встанови , що він є абсолютним (див питання 12). Базуючись на даних Вебера, Фехнер сформував основний психофічний закон.

Суть психофізичного закону: інтенсивність відчуття пропорційна логарифму сили подразника: при збільшенні сили подразника в геометричній прогресії інтенсивність відчуття збільшується в арифметичній прогресії. Суть закону виражається за допомогою такої формули:

Е= k lg R+ c

де: E – інтенсивність відчуття; R – сила подразника; k та c - константи

(Петровський А.В., с. 241)

На початку 20 ст. американський психолог С.Стівенс описав зв”язок фізичного стимулу і відчуття більш диференційовано. Він показав, що між подразником та відчуттям частіше існує степний зв”язок: Е= aR

де: E – інтенсивність відчуття; R – сила подразника; n –показник степеня.

Для відчуттів різної якості показники степеня змінюються: для відчуття світла він дорівнює 0,33, а для відчуття удару електричного струму – 3,5.

(Трофімов, с.197-198)

№ 14. Абсолютні, різнісні та диференційні пороги чутливості

Для кількісної оцінки чутливості прийнято вимірювати сенсорні пороги:

1.Абсолютний поріг або абсолютний лімен (лат.limen – „поріг”) – мінімальний стимул сигнал), який можливо виявити чи розпізнати.

Розрізняють:

а) нижній абсолютний поріг відчуття - мінімальна сила подразника, що викликає ледь помітні відчуття;

Підпороговий(субпороговий) стимул – стимул дуже слабкий і не спричиняє надійної відповідної реакції). Надпороговий стимул – стимул інтенсивність якого перевищує порогове значення.

Між абсолютною чутливістю та величиною порогу існує обернена залежність: чим меншою є величина порогу, тим більшою є чутливість даного аналізатора:

Е = 1/Р , де Е – чутливість, Р- порогова величина подразника

Дуже висока чутливість характерна для зорового та слухового аналізаторів.

б) верхній абсолютний поріг – це максимальна сила подразника, за яої ще виникає адекватне діючому подразнику відчуття. Подальше збільшення сили подразника веде до больового відчуття.

2. Не кожна відмінність між діючими подразниками помічається людиною.

Поріг розрізнення – це мінімальна відмінність між двома подразниками, що викликає ледве помітну відмінність у відчуттях.

3. Для окремих відчуттів відношення порога розрізнення до величини первинного подразника залишається більш або менш незмінним. Це відношення називається диференційним порогом чутливості. Приклади диференційованого порогу: для зорового аналізатора це відношення складає приблизно 1/100, для слухового -1/10 для тактильного – 1/ 20. Експериментальна перевірка показала, що це співвідношення справедливо тільки для подразників середньої сили.

Розрізнювальна чутливість є відносною, а не абсолютною.

Це значить, що відношення додаткового подразника до основного повинно бути величиною постійною Так, якщо на руці лежить предмет вагою 100 грамів, то для виникнення ледь помітного відчуття збільшення ваги потрібно добавити 3,4 гр. Якщо ж вага предмету складає 1000 грамів, т о для виникнення ледь помітної відмінності потрібно добавити 33,3 грама/ таким чином, чим більша величина стартової ваги, тим більше потрібно і прибавляти до неї.

Чуттєвість до розрізнення також знаходиться у зворотній залежності до величини порогу розрізнення: чим поріг розрізнення вищий, тим менше розрізна чутливість.

(Трофімов, с. 195-197)

№15. Явище сенсорної адаптації та сенсибілізації.

Сенсорна адаптація - це пристосування рівня чутливості аналізатора до певної інтенсивності подразника.

Розрізняють два вии адаптації:

1) Негативна адаптація:

а) зменшення чутливості аналізатора (чи зростання порогу) внаслідок дії тривалого впливу постійного за інтенсивністю подразника (наприклад, коли покласти руку в холодну воду, інтенсивність відчуття, яке викликано холодним подразником, знижується);

б) установлено, що протягом часу відчуття від подразника, що діє постійно, може не тільки зменшитись, але і зникнути зовсім. (Наприклад, в атмосфері із неприємним запахом, ми можемо втратити нюхові відчуття, і скоро не відчувати неприємного запаху). легкий Причому слабші подразники перестають сприйматися швидше, нід сильніші.

2) Позитивна адаптація - підвищення чутливості аналізатора під впливом дії слабкого подразника. (Прикладом позитивної адаптації є темнова адаптація).

(методичка 1; Петровський, с. 242-244)

Явище підвищення чутливості аналізаторів унаслідок їх тренування називається сенсибілізацією. Вона є доказом того, що відчуття людини пристосовані до умов її життя та діяльності й можуть значною мірою розвиватися під впливом суспільно практики.

Можна говорити про два види сенсибілізації:

а) сенсибілізація, яка виникає стихійно, у зв’язку з необхідністю компенсації сенсорних дефектів (сліпота, глухота; наприклад, у людей, які сліпоглухонімі, добре розвинута тактильна та вібраційна чутливість);

б) сенсибілізація. яка викликана специфічними вимогами професії (наприклад, смакові відчуття добре розвинуті у дегустаторів; спеціалісти, які красять тканини, можуть розрізняти від 40 до 60 відтінків чорного кольору та ін.

(Петровський А.В., С.244-247).

№ 16. Просторі характеристики відчуттів

Просторовою характеристикою відчуттів є локалізованість. Це означає, що будь-який образ відчуття має просторове розташування подразника.

а) Колір, світло, звук співвідносяться з джерелом. (Тобто, відчуваючи світло, ми відносимо його до відповідного джерела, яке займає певне місце в просторі. Сприймаючи звук, установлюємо напрямок і відстань до предмета, що його породжує тощо).

б) Тактильні, больові, температурні відчуття ми спів вносимо з цією частиною тіла, яке викликало дане відчуття. Слід, зазначити, що локалікація больових відчуттів буває більш розмитою і менш точною

Просторова локалізація – це встановлення місцезнаходження стимулів, що здійснюється за допомогою аналізатора.

Головну роль у локалізації подразника у зовнішньому просторі відіграє взаємодія відчуттів різної якості. У таку систему відчуттів завжди входять кінеститичні відчуття від руху м»язів. (Наприклад. зорове відчуття відстані, на якій міститься подразник, забезпечується спільною діяльністю сітківки та моторних структур ока – м»язів, що зводять та розводять очні яблука, змінюють кривизну кришталика тощо)

Відображення напрямку локалізації подразника в зовнішньому просторі досягається через спільну діяльність парних органів відчуттів.(Так. наприклад, локалізація звукового джерела залежить від різниці в часі між надходженням звукових сигналів до лівого та правого вуха, що, в свою чергу, забезпечує послідовну обробку цих сигналів у корі головного мозку)

(Трофімов, с. 199-200; Скрипченко, с.112-113.

№ 17. Часові характеристики відчуттів.

Основною часовою характеристикою відчуттів є тривалість. Визначається функціональним станом рецептора, але головним чином - часом дії подразника та його інтенсивністю.

Тривалість відчуттів має такі характеристики:

1.При діє подразника на органи відчуттів відчуття виникає не зразу, а через певний відрізок часу, який носить назву латентного (скритого) періоду відчуттів. Латентний період для різних видів відчуттів різний (наприклад, для смакових відчуттів він складє 50 міллікесунд, для тактильних - 130 міллісекунд, для больових – 370 мілліскунд,:

2. Відчуття також не зникає зразу одночасно з припиненням дії подразника, Ця інерція відчуттів проявляється в так званих післядіях.

Наприклад, у зорових відчуттів слід від дії подразника залишається у вигляді послідовних образів. Розрізняють: а) позитивні послідовні образи; б) негативні послідовні образи, На інерції зору побудований кінематограф.

Слухові відчуття також можуть супроводжуватися послідовними образами (наприклад, це може бути „звін у вухах”, неприємні відчуття, які можуть виникнути після дії дуже сильних подразників (голосної музики та ін.).

Температурні, больові та смакові відчуття також продовжуються деякий час після припинення дії подразника.

№ 18. Поняття про модальність відчуттів.

Модальність – якісна характеристика відчуттів, Вона є головною у визначенні специфіки відчуттів. Модальність відчуттів являє собою сукупність схожих відчуттів, які виникають унаслідок стимуляції певного аналізатора. Вона залежить від:

а) особливостей і призначення рецепторів;

б)специфічних особливостей подразника.

За ознакою модальності виділяють такі види відчуттів:

• зорові;

• слухові;

• нюхові;

• смакові;

• дотику (тактильні, температурні, больові тощо);

• кін естетичні та ін.

Розподіл відчуттів за ознакою модальності є найбільш розповсюджений.

№ 19. Інтенсивність відчуттів як його кількісна характеристика.

Інтенсивність відчуттів – є кількісною характеристикою відчуттів і визначається силою діючого подразника і функціональним станом рецептора.

Закономірності інтенсивності відчуттів відображені, зокрема, за допомогою основного психофічного закону Вебера- Фехнера.

Суть психофізичного закону: інтенсивність відчуття пропорційна логарифму сили подразника: при збільшенні сили подразника в геометричній прогресії інтенсивність відчуття збільшується в арифметичній прогресії. Суть закону виражається за допомогою такої формули:

S= K lg J+ C

де: S – інтенсивність відчуття; J – сила подразника; К та С - константи

(Петровський А.В., с. 241)

№ 20.Поняття про аналізатор, Будова та функції аналізаторів

Поняття про аналізатор: Аналізатор – складна нейрофізіологічна система, яка являє собою органічну основу відчуттів. (поняття аналізатора запропоновано І.П.Павловим).

В організмі людини функціонує систем аналізаторів, кожен з яких забезпечує формування відчуттів певної якості (хорових, слухових тощо).

Функції аналізаторів:

1. здійснює тонкий аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища;

2. виділяє з середовища окремі стимули, які відображаються людиною як властивості предметів і явищ

Будова аналізатора:

Аналізатор складається із трьох частин:

1) периферійний відділ аналізатора –рецептор, який є своєрідним трансформатором зовнішньої енергії в нервовий процес;

2) провідні шляхи, які з’єднують периферійний відділ аналізатора із центральним відділом аналізатора. до них відносяться:

а) аферентні нерви (які йдуть від рецептора до мозку);

б) еферентні нерви (які ідуть від мозку до рецепторів);

3) центральний відділ аналізатора – мозковий кінець (підкоркові та коркові відділи), де відбувається переробка нервових імпульсів, які надходять із периферійних відділів.

Центральна частина аналізатора складається з:

а) ядра (маса нервових клітин), яка міститься у тій частині кори, кудт входять провідникові шляхи від рецептора;

б) розсіяні елементи – входять до ділянок, суміжних з ядрами інших аналізаторів, завдяки чому аналізатор перебувають у постійній взаємодії Це явище називається синестезія – (коли, наприклад, в людини під впливом звуків може виникнути відчуття кольору, а деяку кольори можуть викликати відчуття тепла чи холоду).

У багатьох аналізаторах є специфічні допоміжні структури, які оптимізують дія подразника на рецептори (наприклад. рогівка, зіниця та кришталик ока; барабанна перетинка та слухові кісточки вуха тощо). Разом із рецепторами вони утворюють орган чуття.

(Трофімов, с.187-188).

№ 21. Функції органів чуттів та рецепторів.

Функції органів відчуттів та рецепторів:

1. фільтрація факторів середовища – виділення таких факторів середовища, для сприймання яких у їх рецепторній частині є певні механізми. Наприклад, око та його рецепторна частина (сітківка) реагує на електромагнітні випромінювання у видимій частині спектра, вухо з рецепторним апаратом Корнієвого органа сприймання механічні коливання певної амплітуди та частоти, температурні рецептори шкіри реагують на теплову енергію тощо. Випромінювання та ін.

2. перетворення енергії фізичних та фізичних подразників подразника у процеси нервового збудження. Механізми трансформації подразників рецепторами різних органів чуття дуже відрізняються, але всі вони ведуть до частотно-амплітудних змін електричної активності рецепторів. Далі відбувається певна обробка сигналів у висхідних аферентних шляхах далі здійснюється їх передача до головного мозку.

№ 22. Еферентні системи аналізаторів та їх участь у сенсорних процесах.

Еферентні нерви (які ідуть від мозку до рецепторів) являють собою провідні шляхи, за допомогою яких перетворені у корі головного мозку нервові імпульси (які потсупили раніше від рецепторів) знову повертаються до рецепторних систем, Завдяки цьому функціонування рецепторів змінюється під дією не лише зовнішніх впливів, але й імпульсів, які йдуть від мозкового кінця аналізатора. Звідси імпульси передаються до «робочих» органів (мотонейрони, інервуючі м»язи, суглоби тощо).

Основне призначення еферентних нервів – це передача імпульсів від центральної нервової системи до ефекторів (м»язів або залоз).

Процес сприйняття проходить такі етапи:

1.Сприйняття спочатку виступає як перцептивна задача, вирішення якої обумовлено певною потребою людини та метою.

2.Рішення цієї задачі являє собою дії, поведінкові або пізнавальні (які включать орієнтовні, предметно-образні та виконавські компоненти).

3. За допомогою ефекторного (в широкому значенні слова) компоненті діяльності образ, який виник, постійно співвідноситься, сподобляється своєму джерелу (реальному об”єкту або ситуації), за рахунок чого і виникає його адекватність.

Перцептивні дії – особливий вид дій, що суттєво відрізняються від дій, спрямованих на задоволення потреб людини.

Мета перцептивних дій - не зміна об’єктів та явищ, а одержання корисної інформації про їх властивості й характеристики. (Приклад перцептивних дій: різні системи перцептивних дій застосовує геодезист, котрий вивчає рельєф місцевості і живописець, який художніми засобами відтворює привабливий ландшафт).

До перцептивних дій відносяться:

а) рухи руки, що з тією чи іншою метою обстежують предмет;

б) рухи очей, що відтворюють контур предмета, виділяючи найсуттєвіші його ознаки

№ 23. Проблема класифікації відчуттів.

Класифікація відчуттів здійснюється за кількома критеріями:

1.По характеру відчуттів та місця знаходження рецепторів розрізняють:

а) екстероцептивні відчуття – відображають властивості предметів та явищ зовнішнього середовища і мають рецептори на поверхні тіла. (До екстероцептинвих відчуттів відносяться: зорові, слухові, шкіряні, нюхові, смакові)

б) інтероцептинві відчуття – мають рецептори, які розміщені у внутрішніх органах і ттканинах тіла і відображають стан внутрішніх органів;

в) пропроцептивні відчуття – рецептори розміщені в м”язах та зв”язках, дають інформацію про рух та розміщення тіла. (Підклас рецепторів, які мають чуттєвість до руху, називаються кінеститичними або кінетичними, а вид відчуттів –кінеститсичні).

2.Екстереорептори діляться на дві групи:

а) контактні рецептори (та відповідні відчуття) – передають подразнення при безпосередній взаємодії в діючими на них об’єктами (тактильні, смакові рецептори та відповідні відчуття);

б) дистантні рецептори (та відповідні відчуття) – реагують на подразники, які ідуть від віддаленого об3єкта (це зорові. слухові, нюхові відчуття).

3. Види відчуттів, які виділені за органами відчуттів:

-зорові;

-слузові;

-нюхові;

-смакові;

-актильні

(Петровський А.В., с. 235-236)

№24. Проблема співвідношення сенсорного та перцептивного образів.

Говорячи про відчуття та сприймання слід говорити про ці феномени в двох основних аспектах:

1. як процес;

2. як результат (образ, відповідно, виділяють сенсорний та перцептивний образ.).

Сенсорний та перцептивний образи тісно зв»зані між собою, разом з тим, мають свої мають певні відмінності:

1.а) Сенсорний образ відчуття мономодальний (оскільки певні аналізатори, в яких виникають відчуття, налаштовані філогенитично на сприйнятт певних подразників.

б) Перцептивний образ полімодальний (виникає в результаті спільної роботи кількох аналізаторів).

2. а)Перцептивний образ відображає предметну визначеність світу.

б)Сенсорний образ входить як складова частина в предметну характеристику відчуття.

3. а) Сенсорний образ характеризується інтенсивністю(відображає кількісну сторону подразника).

б) Перцептивний образ не характеризується інтенсивністю. (Хоч ми і говорити про яскраві враження, але вони багато в чому залежать від якості та інтенсивності відчуттів).

4.а)Сенсорному образу притаманна локалізованість (Це значить, що будь-який образ відчуттів включає елементи просторового розміщення подразника).

б) При сенсорному образі локалізованість в просторі перетворюється в предметну співвіднесеність образа сприймання і об’єкта.

5. а) Сенсорний образ характеризується емоційний тоном;

б) Для перцептивного образу, який має складну предметну структуру, характерні предметні почуття.

№ 25. Основні етапи становлення перцептивного образу в актуагенезі. Способи їх експериментального вивчення.

У багатьох дослідження виділено стадії становлення образу сприймання (перцептивного образу), які характеризують зростаючу повноту відображення властивостей предметів при:

а) поліпшенні умов сприймання;

б) збільшенні досвіду сприймання спостерігача;

в) зміні параметрів сприймаючого предмету .

Знання цих стадій необхідно для конструювання індикаторів в автоматизованих системах управління, розробки засобів рекламного впливу тощо.

Основні стадії становлення образу:

1.Розрізнення розміщення об’єкта в просторі. На цій стадії, що передає відображення об»акта, наприклад, на великій відстані чи за нетривалої експозиції, образ є по суті образом відчуття (спостерігач може сказати, який саме подразник, візуальний чи слуховий, наприклад впливає на його органи відчуття. Об’єкт сприймається як точка чи розімкнена крива у тримірному просторі.

2. Стадія мигтіння контуру – на ній з’являються перші характеристики образу сприймання. Це простежується при наближення спостерігача до об»єкта чи збільшенні часу розглядання останнього. На цій стадії чітко розглядається контур предмету, який виокремлює предмет від його оточення. На цій стадії мигтіння контуру проступає цілісність образу сприймання.

3. Стадія відображення різних зсувів кривизни. Тут передаються різні елементи форми, що свідчать про структурованість образу. Спостерігач намагається назвати його, але недостатній обсяг візуальної інформації часто призводить до помилок.

4. Стадія глобально-адекватного відображення форми без чіткого розрізнення деталей.

Націй стадії об»єкт упізнається, його образ набуває ознак предметності й усвідомленості.

5. Стадія досягнення його цілковитої адекватності об»єкту. Лише на цій стадії образ набуває всіх своїх властивостей (цілісний, структурований, предметний, константний, усвідомлений і цілком тотожний (конгруентний) об»єктові.

(Трофімов, с. 205-296)

Для вивчення етапів становлення рецептивного образу використовується генетичний метод дослідження. (Експериментальні дослідження формування цих процесів у дітей дошкільного віку проводились на матеріалі зорового і тактильного сприймання форми. В ході експерименту проводилась кінореєстрація простежуючи рухів оцей та обстежуючи рухів руки, отриманий матеріал далі піддавався аналізу).

(Петровський, с. 261-262)

№ 26. Дослідження стадіальності перцептивного образу при різних видах ручного сприймання.

Сполучення двох компонентів – тактильного і кінеститичного – лежить в основі ручного сприймання, що називається гаптичною системою. Гаптична система відповідає за сприймання геометричних властивостей – форми, розмірів, пропорцій тих об»єктів, з якими людина вступає в контакт.

Види ручного сприймання:

1) пасивне - це сприймання, при якому спостерігач не контролює сприймання стимулів, зокрема, в ситуації, коли йому на шкіру просто кладуть різні об»єкти, притискають їх до шкіри чи обводять їхнім контуром по нерухомій поверхні руки;

2) активне – це сприймання, при якому спостерігач контролює сприймання стимулів, піднімає, обмацує об»єкти.

Дослідження стадіальності перцептивного образу при різних видах ручного сприймання:

Експериментатор подає досліджуваному , що сидить із закритими очима, тест-об»єкт (плоский багатокутник чи інший). Дається наступна інструкція: точніше замалювати об»єкт в різних варіантах його подання. Передбачається проходження наступних етапів:

1.етап пасивного ручного сприймання:

а) накладання тест-об»єкта на кінчик вказівного пальця;

б) накладання тест-об»єккта на кінчик вказівного пальця з натискуванням;

в) однократне обведення контуру тест-об»єкта по вказівному пальцю

2. етап активного ручного сприймання:

а) вільне обмацування тест- об»єкта;

У процесі активного обмацування об»єктів двома руками (бімануальне сприймання) можна виділити різні види обмацуючих рухів:

а) макрорухи руки;

б) макро-та мі-крорухи пальців.

Ці види рухів на всіх етапах формування образу виконують, як пізнавальні, так і контролюючі функції.

Активне ручне сприймання є більш точним.

№ 27.Поняття ручного сприймання. Види ручного сприймання.

Сполучення двох компонентів – тактильного і кінеститичного – лежить в основі ручного сприймання, що називається гаптичною системою. Гаптична система відповідає за сприймання геометричних властивостей – форми, розмірів, пропорцій тих об»єктів, з якими людина вступає в контакт. Система обробки тактильної та кінеститичної інформації існує як єдина система.

Види ручного сприймання:

1) пасивне - це сприймання, при якому спостерігач не контролює сприймання стимулів, зокрема, в ситуації, коли йому на шкіру просто кладуть різні об»єкти, притискають їх до шкіри чи обводять їхнім контуром по нерухомій поверхні руки;

2) активне – це сприймання, при якому спостерігач контролює сприймання стимулів, піднімає, обмацує об»єкти. У процесі активного обмацування об»єктів двома руками (бімануальне сприймання) можна виділити різні види обмацуючих рухів:

а) макрорухи руки;

б) макро-та мі-крорухи пальців.

Ці види рухів на всіх етапах формування образу виконують, як пізнавальні, так і контролюючі функції.

Активне ручне сприймання є біль точним.