1. Поняття, предмет і метод конституційного права зарубіжних країн.

Термін «конституційне право» має постійне значення: галузь чинного в тій або ін. державі права, тобто система юридичних норм, правил, що містяться в законах і ін. нормативних актах і регулюють певну сферу суспільних відносин; наука, тобто сукупність знань про чинне конституційне право, які містяться у книгах, брошурах, статтях; навчальний курс, основи знань про чинне КП, стан науки, предмет викладення у вищих навчальних закладах. Конституційне право як галузь права конкретної держави - це сукупність правових (юридичних) норм, які закріплюють певні основи економічної і політичної організації суспільства, порядок формування, організації і функціонування основних ланок державного механізму, територіальну організацію держави, а також визначають основи відносин держави і особи. У різних країнах існують неоднакові доктринальні підходи вчених до предмету КП. У Великобританії вбачають суть КП в регулюванні управління державою, відносин громадян і держави, основних державних функцій. У США - КП регулює управління державою, відносини громадян і уряду. Французька наукова доктрина на одне з 1-их місць в КП висуває політичну владу і політичних режим. В Італії вважають, що предметом КП є влада і права людини. КП відомі такі методи конституційно-правового регулювання суспільних відносин як: метод зобов’язання, заборони і дозволу.

2. Система і суб’єкти кпзк.

Основні частини та елементи системи КП - це його загальні принципи, інститути і норми. Загальні принципи конституційного права - це виражені в змісті цієї галузі права основні засади, відповідно до яких воно будується як система правових норм, а також здійснюється конституційно-правове регулювання суспільних відносин. Загальні принципи права, як правило, декларуються конституціями. Їх можна розділити на 2 групи: 1. Принципи, які не формулюють конкретні права і обов’язки і не завжди забезпечені правовими санкціями, проте мають визначальне значення для багатьох конституційно-правових норм: народний суверенітет, народне представництво, поділ влади, рівноправність тощо. 2. Принципи, які мають чітку юр. форму вираження і безпосередньо застосовуються в державній діяльності: незалежність депутатів від виборців (Франція), судовий захист конституційних прав тощо. Конституційно-правові інститути є певною системою норм КП, що регулюють однорідні і взаємопов’язані суспільні відносини і створюють відносно самостійну групу. Конституційно-правові норми - загальнообов’язкові правила поведінки, встановлені державою в цілях охорони і регулювання певних суспільних відносин, які здійснюються через конкретні права і обов’язки і забезпечуються примусовою силою держави. Норми можна класифікувати за наступними підставами: 1) За функціональною спрямованістю: а. регулятивні; б. охоронні 2) За способом дії на суб’єкти права: а. уповноважувальні; б. зобов’язуючі; в. забороняючи. 3) За характером регульованих суспільних відносин: а. матеріальні; б. процесуальні. 4) За дією в часі: а. постійні; б. тимчасові; в. виняткові (на випадок надзвичайних обставин). 5) За територією дії: а. на всій території держави; б. на частині території держави. Суб’єкти КП - це учасники конституційно-правових відносин, що виникають в результаті юридичних фактів, основаних на дії норм КП. Існує декілька класифікацій суб’єктів. Головна з них: 1 група - фіз. особи: громадяни, іноземці, групи громадян, виборці, депутати як особи зі спец. правоздатністю та їх групи. 2 група - суспільні утворення: держава в цілому, її органи, а іноді і їх відокремлені частини (палата парламенту), територіальні одиниці, установи і органи самоврядування, політичні партії і ін. громадські об’єднання. Інша класифікація запропонована В. Є. Чиркіним: 1) Соціальні і національні громади (народи, нації і ін. етнічні групи, класи); 2) Держава і її складові частини (суб’єкти федерації); 3) Основні органи держави; 4) Громадські об’єднання і колективи; 5) Депутати представницьких органів; 6) Органи місцевого самоврядування; 7) Індивіди (громадяни, іноземці, апатриди).