88 Суб`єкти законодавчої ініціативи за Конституцією України

Чинна Конституція України відводить спеціальну статтю, присвячену суб'єктам законодавчої ініціативи у Верховній Раді (ст. 93). Коло названих суб'єктів включає: Президента України, народних депутатів України, Кабінет Міністрів та Національний банк. Розглядаючи даний перелік в контексті досліджуваної проблеми, нема підстав визначити його оптимальним. У ранг суб'єкта законодавчої ініціативи не підноситься народ. В той же час виконавча влада має кількох суб'єктів. В умовах організації державної влади на основі принципу розподілу влад таке рішення не асоціюється з необхідністю забезпечення всебічних і жорстких гарантій зосередження законодавчої влади в руках парламенту. Одним з важливих аспектів проблеми взаємовідносин законодавчої влади України і Президента являється співвідношення законів і указів. В такому ключі позитивним рішенням чинної Конституції виступає норма, що закріплює підзаконність президентських актів. Конституція встановлює, що президентські укази та розпорядження видаються «на основі і на виконання Конституції та законів України» (ст.106). Дане положення має величезне значення. Це виражається в тому, що воно — загальновизнане світовим конституціоналізмом. Саме тому попередня Конституція у ст.114-6 чітко закріплювала вищенаведену формулу. Але Конституційний договір з метою піднесення Президента над Верховною Радою відмовився від норми, що встановлювала підзаконність президентських указів. Він не пов'язував президентську нормотворчість з необхідністю її здійснення тільки на основі Конституції та на виконання законів України (ст. 25). Це відкривало для указів Президента фактично необмежене коло питань як об'єкта регулювання даними актами

89 Аналогія права як спосіб усунення прогалин в законодавстві

В окремих випадках у чинних законах нема необхідних юридичних норм, розрахованих саме на даний життєвий випадок, лише тому, що такої норми взагалі ще не існує в законодавстві. Якщо в кримінальному законодавстві діс правило «нема злочину і нема покарання, якщо нема закону», то в інших галузях права суди не можу відмовити в правосудді через те, що нема конкретного закону. У зв'язку з цим виробленні способи заповнення прогалин шляхом аналогій. Прогалина в праві - це відсутність у чинному законодавстві необхідної юридичної норми. Прогалини в законодавстві існують внаслідок двох основних причин: 1) виникнення нових суспільних відносин, яких на момент прийняття закону ще не існувало і вони не могли бути враховані законодавцем;

у випадку упущень при підготовці і прийняті закону. Усунення прогалини у законодавстві здійснюється за допомогою правотворчого процесу шляхом прийняття нової правової норми. У деяких випадках прогалини в праві можуть бути усунені за допомогою таких прийомів як застосування аналогії закону й аналогії права. Аналогія закону - це вирішення конкретної юридичної справи (при наявності прогалин у законодавстві) на основі правової норми, розрахованої не на дані, а на подібні відношення. Аналогія права- це вирішення конкретної юридичної справи (при наявності прогалин у законодавстві і відсутності «аналогічної» правової норми) на основі загальних принципів відповідної галузі права або права в цілому. Аналогія закону й аналогія права мають обмежену сферу використання. Аналогія припустима в цивільному, трудовому і в деяких інших галузях права. У кожному конкретному випадку рішення, що було прийняте за допомогою аналогії закону чи права, має значеннядля даного конкретного випадку і не має обов'язкової сили для схожих випадків. У кримінальному й адміністративному праві аналогія виключається. Використовувати аналогію можуть тільки компетентні органи з дотриманням усіх процесуальних норм (з повідомленням, що рішення прийнято на основі застосування аналогії). Застосування аналогії суттєво збагачує юридичну практику і може бути основою для розвитку законодавства.

90 ПРАВОСПРОМОЖНІСТЬ рос. правомочие  визначена чинним законодавством можливість учасника (суб'єкта) правових відносин виконувати певні дії або вимагати певних (адекватних чи інших) дій у межах юридичних норм від іншого учасника цих правовідносин (напр., виконання умов договору поставок товарів, відшкодування витрат за невиконання договірних зобов'язань, виплата за страховим полісом у разі настання страхового випадку/ Реальність П. гарантується державою. У разі невиконання однією з договірних сторін своїх правових зобов'язань інша сторона може звернутися в суд, арбітраж чи інший державний орган з вимогою про захист своїх прав.