61Поняття і основні форми реалізації норм права

Вихідною формою реалізації права державою є законодавання. Прийняття правових законів, формулювання в законах правових розпоряджень — сама важка і найблагородніша справа законодавців. Тим самим вони реалізують об'єктивні по обставинах і природні за умовами місця і часу вимоги, що випливають із самої природи речей, які містяться в суспільних відносинах. Прийняття підзаконних актів — уже вторинний процес. Тут в основному у формі конкретизації реалізується право, виражене в законах. Через правильність законів і відсутності норм у підзаконних актах конкретизацією права займаються також вищі судові інстанції, а в країнах англосаксонської системи права — суди взагалі. Можна по-різному оцінювати форму реалізації права судами, але факт залишається фактом: у визначених ситуаціях судді “черпали” право безпосередньо в житті і навіть конкурували в цьому відношенні з законодавцем. За загальним правилом основною формою реалізації права суддями й іншими посадовими особами держави вважається застосування правових норм, що містяться в законах і підзаконних нормативних актах. Класифікація форм реалізації правових норм виробляється по різних підставах. З погляду рівня реалізації положень, що містяться в нормативних актах, виділяють: а) реалізацію загальних установлень законів, що містяться в преамбулах, у статтях фіксуючих загальні задачі і принципи права і правової діяльності. б) реалізацію (поза правовідносинами) загальних форм, що встановлюють правовий статус і компетенцію. в) реалізацію в конкретних правовідносинах конкретних правових норм.По суб'єкті реалізації права можна виділити двох форм: 1. Індивідуальна; 2. Колективна По зовнішньому прояві виділяють активну і пасивну форми реалізації права. У залежності від методу державного впливу на поводження суб'єктів розрізняє добровільне і примусове здійснення права. Характер дій суб'єктів, ступінь їх активності і спрямованість поводження дозволяють виділити наступні форми реалізації: ДОТРИМАННЯ ПРАВА - це форма реалізації права дій, що полягає в помірності від здійснення, заборонених нормами . У даному випадку передбачається пасивна форма поводження суб'єкта права. ВИКОНАННЯ ПРАВА - це форма реалізації права яка передбачає здійснення активних дій суб'єктом права по виконанню юридичних обов'язків. ВИКОРИСТАННЯ ПРАВА - це форма реалізації права яка означає здійснення суб'єктами своїх прав. На відміну від виконання права, що наказує здійснення необхідних дій, ця форма реалізації права надає суб'єкту робити дозволені нормами права дії. ЗАСТОСУВАННЯ ПРАВА - це форма реалізації права, суб'єктами якої є компетентні органи, наділені владними повноваженнями.

62.Поняття тлумачення норм права.

Вибір правових норм у ході правозастосування неминуче зв'язаний із з'ясуванням їхнього змісту. Часто в цьому допомагають правозастосувачеві роз'яснення нормативно-правових актів, що дають різні органи й особи в офіційному і неофіційному порядку. І з'ясування вимог норм, як внутрішній інтелектуальний процес, і роз'яснення їх, як вираження зовні своїх висновків про зміст права з метою показати, як треба розуміти правовий акт, найчастіше поєднують одним поняттям — “тлумачення права”. Об'єктом тлумачення є закони і підзаконні акти, Важливе значення мають не тільки сформульовані в них норми, але і преамбули актів, інші правоположення, що містяться в них.Предметом тлумачення є історична воля законодавця (нормодавця), виражена в законі (у нормативному акті). Воля законодавця часу застосування закону також враховується, тому що в тілі тлумачуємих актів можуть міститися норми, чи прямо побічно змінюють зміст попередніх актів. Історія різних держав дає приклади такої практики, коли під видом тлумачення проголошувалися нові норми. Режим твердої законності і нормальний правопорядок у принципі виключають змішання правотворчої і правороз‘яснювального процесів. Тлумачення підрозділяється на види насамперед у залежності від того, чи йде мова про з'ясування нормативних чи актів про їхнє роз'яснення. З'ясування актів досягається рядом способів. Способи тлумачення — це відносно відособлені сукупності прийомів аналізу правових актів.Виділяють граматичне, логічне, систематичне, історико-політичне, телеологічне, спеціально-юридичне тлумачення. Граматичнетлумаченняявляєсобоюсукупністьспеціальнихприйомів,спрямованихназ'ясуванняморфологічноїісинтаксичноїструктуритекстуакта. Воно охоплює з'ясування окремих слів і термінів, граматичного змісту всієї пропозиції, групи пропозицій. Тут з'ясовуються рід, число, падіж імен іменників і прикметників; особа, час, число і вид дієслів; значення уживаних союзів, приводів, розділових знаків і т.п. Логічне тлумачення — припускає самостійне використання законів і правил логіки для з'ясування змісту норми, що іноді не збігається з буквальним значенням через невдале обрання законодавцем словесних форм. Систематичне тлумачення — з'ясування змісту і змісту правових вимог у їхньому взаємному зв'язку, у зв'язку з їхнім місцем і значенням у даному нормативному акті, інституті, галузі і всій системі права в цілому. Усі норми мають потребу в систематичному тлумаченні, особливо норми відсильні і бланкетні. Історико-політичне тлумачення — з'ясування змісту законодавчої волі в зв'язку з історичною обстановкою видання акта; розміщенням політичних сил; соціально-економічними і політичними факторами, що обумовили ініціативу і саму появу акта. Телеологічне (цільове) тлумачення правових актів спрямовано на встановлення цілей його видання: безпосередніх, віддалених, кінцевих.Спеціально-юридичне тлумачення — сукупність прийомів, що відокремилися від інших способів тлумачення в зв'язку з аналізом спеціальних термінів, техніко-юридичних засобів і прийомів вираження волі законодавця. Результати використання всіх способів обумовлюють обсяг тлумачення. По обсязі тлумачення підрозділяється на три види: адекватне, обмежувальне, розширювальне.Як правило, має місце адекватне тлумачення. Обмежувальне і розширювальне допускаються завжди при одній неодмінній умові — розбіжності дійсного (сьогодення, справжнього) змісту норми з буквальним. Визначальним моментом у визначенні видів роз'яснення правових актів є суб'єкт — особа чи орган, що дає це роз'яснення. Офіційне тлумачення чи дається тим органом, що видав даний акт (і тоді воно зветься автентичного), чи ж органами, на які покладений обов'язок тлумачити чи закони інші нормативні акти (легальне тлумачення). Акти офіційного тлумачення обов'язкові для правозастосувачів. Серед актів офіційного нормативного тлумачення виділяються акти конституційного тлумачення. У багатьох державах його дає конституційний суд. Суб'єктами офіційного автентичного тлумачення можуть виступати всі державні органи, що організують процес реалізації права. Неофіційне тлумачення не є юридично обов'язковим. Сила його тільки в глибині аналізу, у переконливості й обґрунтованості.