56. Поняття правового прецеденту

Правовий прецедент (від лат. від лат. praecedens — той, що попереду) — джерело права, що являє собою письмове або усне рішення судового або адміністративного органу, якому надається державою формальна обов'язковість, і воно стає нормою, еталоном, зразком при розгляді всіх подібних справ у майбутньому. Правовим прецедентом вважається рішення суду чи адміністративного органу, винесене в аналогічній справі в межах аналогічного судочинства. Визнання правового прецеденту рівнозначним джерелом права є одним з основних пунктів, за яким відрізняються англосаксонська та романо-германська системи права. Загальнообов'язковим для вирішення питань судами тієї ж або нижчої інстанції є сформульоване судом правило, відповідно до якого за конкретних обставин, керуючись конкретними принципами права суд визнає за можливе винести саме таке рішення. Крім цього, судовий прецедент може не мати обов'язковості, тоді він є прикладом тлумачення норми закону певним судом. Залежно від змісту прецеденту їх поділяють на креативні прецеденти — ті, які створюють нову норму права, заповнюючи певні прогалини у ньому, та інтерпретаційні, тобто ті, які тлумачать зміст існуючих норм права, а залежно від органу, що постановив рішення, розрізняють судовий абоадміністративний прецедент. Правовий прецедент є характерною ознакою англосаксонської системи права, хоча закон все одно є вищим за прецедент, оскільки закон може скасувати прецедент. При цьому не всі країни цієї правової сім'ї приймають прецедент як однозначне джерело права. Для країн із романо-германською системою права характерне верховенство закону, в таких країнах офіційно не визнають прецедент. Втім, останнім часом роль судової практики збільшується, стає зрозумілим, що закон є лише виразом загальних правил, і з огляду на це визнання правового прецеденту як повноцінного джерела права збільшується. Також у країнах романо-германської правової сім'ї існує практика з'ясування і тлумачення норм закону, яка узагальнюється і видається у законодавчій формі у вигляді постанов вищих інстанцій (наприклад, постанови Пленуму Верховного суду України).

57. Поняття і ознаки закону

Серед нормативно-правових актів провідне місце посідають закони. Закон — нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства /безпосередньо народу/), який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури. Характеристика закону як правового документа вищої юридичної чинності означає таке: — закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити; — усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони грунтуються на законах і не суперечать їм. Ознаки закону:1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні — Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу) (референдум);2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться/або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж — норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов'язки громадян;4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з конституцією і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження;5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;6. Акт, що має вищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного «рангу»; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;7. Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої процедури, яка зветься законодавчим процесом