34. Місце права в суспільних відносинах

Одним із специфічних напрямів соціального регулювання є правове регулювання, яке виникає разом із соціальним розмежуванням суспільства, виникненням держави. Воно спрямоване на впорядкування найважливіших суспільних відносин і здійснюється за допомогою системи специфічних юридичних засобів. Правове регулювання здійснюється як за допомогою загальнообов’язкових правил поведінки — правових норм, так і за допомогою індивідуальних рішень правового характеру.    Право з’являється як результат об’єктивних потреб суспільства, в якому виникають внутрішні суперечності, що не можуть долатись вже ним самим самостійно. Своїм регулюючим впливом право забезпечує організованість, стабільність і порядок у суспільстві. За допомогою права в суспільстві розв’язуються соціальні конфлікти і протиріччя. Право несе в суспільство інформацію про добро і справедливість, витісняє із суспільства шкідливі для нього відносини. Право служить мірою суспільної й особистої свободи. Адже в суспільстві немає і бути не може безмежної свободи. Свобода без меж — це свавілля, вседозволеність. У межах права, правових норм люди, їхні об’єднання та організації можуть діяти вільно. Таким чином, в умовах соціально неоднорідного суспільства право виконує важливу і необхідну функцію узгодження різних інтересів людей, їхніх об’єднань, суспільства в цілому, надання суспільним відносинам ознак стабільності, впорядкованості за допомогою специфічних юридичних засобів.

35. Поняття, основні ознаки та структура системи права

На відміну від правової системи система права - правова категорія, яка означає внутрішню будову, внутрішню структуру права будь-якої країни. Вона виражається через розподіл і побудову нормативного матеріалу, за допомогою якого її різні блоки (частини) постають у єдності.Система права - це об'єктивно обумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, яка складається з взаємозалежних норм, логічно розподілених за галузями, підгалузями та інститутами. Ознаки (риси) системи права: Обумовленість реально існуючою системою суспільних відносин. Вона не може створюватися на суб'єктивний розсуд людей існує об'єктивно;

Органічна цілісність, єдність і взаємозв'язок правових норм, а не їх випадковий набір. Норми права, з яких складається система права, не можуть функціонувати ізольовано. Вони взаємно узгоджені та цілеспрямовані; Структурна багатоманітність. Це означає, що система права складається з неоднакових за змістом й обсягом структурних елементів, які логічно об'єднують, розташовують нормативний матеріал у певній функціональній спрямованості. Структурні елементи системи права: - норми права; - інститути права; - підгалузі права; - галузі права.

36. Публічне і приватне право

Закономірно, що в юридичній науці відродився і підхід до поділу права на приватне і публічне.Сутність цього поділу права полягає ось у чому: в кожній сис­темі права є норми, які покликані забезпечувати насамперед загальнозначущі публічні інтереси, тобто інтереси суспільства, дер­жави в цілому, а є норми, які захищають інтереси окремих осіб, перш за все — приватних власників. Тому сфери суспільних відно­син, які пов'язані з державними або приватними інтересами, є предметом регулювання публічного і приватного права. Виходячи цього можна дати і їх визначення.Публічне право — це сукупність норм, предметом регулю­вання яких є сфера публічних (державних) інтересів. Це пере­дусім норм конституційного, адміністративного, кримінально­го, фінансового, процесуального права. Тут юридичний пріори­тет має воля органів державної влади, котра, однак, у першу чергу спрямована на захист інтересів особи і населення країни в цілому.Приватне право — сукупність норм права, предметом регу­лювання яких є сфера приватних, індивідуальних інтересів. Це норми цивільного, торгового, підприємницького та інших галузей права. Тут юридичний пріоритет належить волі приватних осіб, громадян, їх об'єднань, регулювання відбувається на засадах ко­ординації, тобто за принципами юридичної рівності, автономії. Приватне право має велике значення в забезпеченні свободи автономної особи, незалежності і самостійності приватних осіб і тому є умовою і гарантом розвитку ринкової економіки, демо­кратії, громадянського суспільства. Воно охоплює відносини, учасники яких не володіють ніякою примусовою владою один що­до одного, а більше того, відокремлені від державної влади і тому є «приватними». Однак, і це дуже важливо, їх договори, акти, в тому числі односторонні, наприклад акти власників, мають повноцінне юридичне значення, захищаються судом, визнаються і забезпечу­ються державою як її власні веління. Приватне право створює зону свободи, ізольовану від державної влади, в якій здійснюють свою майнову, господарську діяльність приватні особи. Державна влада може втручатись у цю діяльність тільки в передбачених законом випадках або за рішенням суду. Водночас дії приватних осіб, якщо вони не порушують встановлених законом заборон, державна вла­да зобов'язана не тільки визнавати, але й захищати.Між публічним і приватним правом нема неперехідних кор­донів. Вони взаємопов'язані між собою. Ті функції, які вони ви­конують, зрештою відповідають інтересам усіх. Тому приватне право фактично не існує без публічного, оскільки публічне по­кликане охороняти і захищати приватні відносини. Приватне право ґрунтується на публічному, без якого воно могло б бути знецінене. Окрім того, в процесі історичного розвитку грані між ними в ряді сфер суспільного і державного життя стираються, ви­никають змішані публічно-правові і приватно-правові відносини (наприклад, з питань соціального, трудового та іншого права). Разом з тим, на сьогодні публічне і приватне право лишаються фундаментальними вихідними частинами дійсно демократичної правової системи.