1. Схарактеризуйте принципи роботи журналіста міжнародника

Міжнародна журналістика – розділ журналістики, що вичає міжнародні аспекти журналістської роботи(у чистому вигляді вона зникає).

Журналіст-міжнародник – це журналіст, який не тільки вільно володіє іноземною мовою, але й якому щиро цікаво те, що відбувається в світі. Два найважливіших, критерії для журналіста, який збирається спеціалізуватися на міжнародній тематиці, – це високий рівень інформованості й знання мов.

Журналіст-міжнародник у своїй роботі повинен дотримуватися таких принципів: чітко розуміти, чим новина про якусь міжнародну подію цікава й важлива для читацької або глядацької аудиторії; викладати матеріал просто й доступно, щоб людина, яка слабо орієнтується в міжнародній політиці, зрозуміла, про що йде мова; бути об'єктивним і достовірним у викладі фактів, адже саме під впливом цієї інформації в аудиторії формуватиметься уява про ту чи іншу країну.

Крім цього, треба заздалегідь думати про події і готуватися до їх висвітлення, але навіть стовідсоткова підготовка не убезпечить вас від сюрпризів, які можуть виникнути в ході роботи.

В Україні міжнародна журналістика існує в дещо обмеженому вигляді. Адже події, які відбуваються десь на другому кінці світу, часто потьмарюються внутрішньополітичними подіями.

Міжнародні події повинні бути подані таким чином, щоб максимально наблизитись до їх споживача, тому у них повинна існувати прив`язка до країни, у якій живе слухач.

Принципи журналістики за матералом «Елементи журналістики»(англійська книга яку нам давали на другому занятті)

1. Створюй новини.

2. Шукай новини

3. Будь сміливим

4. Використовуй переваги

5. Працюй наполегливо

6. Май терпіння

7. Не забувай, що працюєш для людей

8. Вчись працювати в команді

9. Будь скептичним, але не цинічним

10. Не зазнавайся

11. Знайди, на кого можна рівнятися

12. Пам’ятай, світ рівняється на тебе

1. Розкрийте особливості роботи журналіста-міжнародника

Журналістів-міжнародників здавна вважали журналістською «елітою». До них вимоги найсерйозніші. Це не лише необхідність знання іноземних мов та історії країн, у яких вони працюють. Перш за все це значна відповідальність, адже журналіст, що працює на міжнародному рівні представляє не лише себе і свій ЗМІ, а й усю країну. Тому для журналіста міжнародника важлива попередня підготовка.

Звісно, більшість часу журналіст-міжнародник проводить працюючи у редакції за комп’ютером, але якщо йому все ж вдається отримати відрядження, до нього потрібно ретельно готуватися.

Перед відрядженням журналіст повинен зібрати якомога більше інформації про проблему, яку йому потрібно дослідити, визначити можливих спікерів з необхідних питань.

Найкраще, якщо журналіст спеціалізується на певній країні чи регіоні, тоді він повинен бути добре знайомий з культурою та традиціями мешканців. Якщо такої спеціалізації немає, то все ж перед відрядженням варто ознайомитися з особливостями тієї чи іншої країни.

Робота журналіста міжнародника супроводжується «технічними» моментами, такими як оформлення візи, підрахунок витрат на відрядження. Також варто завжди мати при собі контакти посольства та екстрені номери країни, до якої вирушаєш.

Ще до того, як приступити до безпосередньої роботи над проблемою журналіст повинен намітити план матеріалу, спрогнозувати, що він хоче дізнатися і висвітлити.

Для попередження форс-мажорних ситуацій, варто розробляти під час відрядження кілька тем, щоб у разі неможливості продовження роботи над однією темою відрядження не залишилося не окупленим.

2. Якими є основні та другорядні джерела міжнародної інформації

Журналіст міжнародник повинен значну увагу приділяти роботі з джерелами інформації. Важливо, щоб ці джерела буле надійними та перевіреними.

Основні джерела:

• Представники владних структур та міжнародних організацій(бажано керівники)

• Міжнародні експерти

• Керівники подій(якщо мова йде про виступи чи заходи)

• Учасники подій

• Статистичні дані

• Надана документація

• Власні спостереження за динамікою розгортання проблеми

Другорядні джерела інформації:

• Місцеві жителі, які не є учасниками висвітлених подій, але мають до них відношення

• Місцеві ЗМІ

11. Як отримати коментар офіційної особи щодо окремих міжнародних подій

КОМЕНТАР (від лат. нотатки, пояснення, тлумачення) - роз'яснювальні або критичні міркування чи витлумачення певних подій і фактів громадського, наукового, культурного життя. Коментар пояснює зміст певної події, політичного чи історичного документа, незрозумілі місця літературного чи публіцистичного твору.

У журналістиці поняття "коментар" має два значення: широке і вузьке. У широкому значенні "коментар" - це стрижень аналітичної журналістики, її головна складова частина й сутність. Тут існує правило: факти недоторкані - коментарі вільні. Журналіст особливо сумлінно, правдиво, точно й вичерпно повинен викладати факти, але цілком вільний у коментарях до них і ні перед чим, окрім своєї совісті, не відповідає за них.

У вузькому значенні слова "коментар" - це окремий жанр у жанрологічній системі журналістики, який передбачає роз'яснення для читачів, слухачів чи глядачів матеріалу чи фактів, поданих в органах масової інформації. Як правило, він подається під заголовками: "Наш коментар", "Від редакції", у радіо- й телепередачах починається словами: "Коментар програми".

Для коментування подій журналіст звертається до ньюзмейкерів (організаторів та учасників подій, урядовців, політичних та громадських діячів), а також незалежних експертів (науковців, фахівців у даній галузі, письменників, діячів культури). Це не значить, що сам він не має права мати власну думку на події й висловлювати її в ролі коментатора.

При всій вагомості в журналістиці інформаційних жанрів поважного читача все ж вабить аналітика, неможлива без коментарю, бо він самотужки часто буває неспроможний розібратися в змісті фактів і зорієнтуватися в складному сучасному потокові інформації, що надходить до нього через канали масової комунікації.

Цінність кожного журналіста великою мірою визначається кількістю та якістю його зв’язків, кожен формує свою джерельну базу контактів.

Якщо сталась подія і потрібен коментар від офіційної особи, то перш за все варто добре підготуватись, щоб правильно і влучно поставити питання, на яке, по-перше, Вам нададуть відповідь, і, по-друге, саме так сформувати, як Вам потрібно для матеріалу. Навіть якщо це коментар, варто правильно сформулювати, що саме, який аспект Ви хочете почути.

Перш за все, варто знайти контакти, як зв’язатися з людьми, що представляють особу, до прикладу, це або відділ зв’язків з громадськістю установи, яку очолює чи представляє офіційна особо, їх прес-служба, або ж, якщо є можливість, звернутися до секретаря чи помічника особи. Варто назвати, яке видання/канал/радіостанцію Ви представляє, назвати хто Ви.

Домовившись про дату та час, Ви не повинні запізнюватись, навіть прийти раніше. Варто також слідкувати за своєю мовою, речовим етикетом. Варто мати при собі документи, що підтверджують Ваш статус журналіста та представника певного ЗМІ, якщо Ви працюєте від нього.

Не варто ставити багато питань, відволікатись від теми, вимагати те, що Ви хочете – все одно нічого не отримаєте, якщо будете поводити себе нахабно.

11. Як отримати коментар незалежного експерта щодо окремих міжнародних подій?

Незалежний експерт - фізична особа, яка має відповідний рівень кваліфікації, спеціальні знання і здійснює аналіз ситуації, несе відповідальність за достовірність і повноту аналізу; яка не працює експертом у закладах або організаціях, що мають свій зиск у цій справі, події.

В принципі, правила є тими ж, що й при звичайному коментарі, однак варто ретельно обирати експерта, який є справді незалежним та кваліфікованим у тій чи іншій сфері діяльності, якої стосується подія. Варто також зауважити, що ця особа не повинна працювати чи співпрацювати з організаціями, представництвами чи особами, які є зацікавленими в якійсь стороні конфлікту, думці, формуванні думки громадськості.

19. Що таке нові медіа? Поясніть як нові медіа змінюють природу журналістики?

Нині до нових медіа фахівці зараховують різноманітні засоби масової комунікації, поширювані головним чином через інтернет:

1) iнтернет-плеєр теле- і радіоканалів;

2) CatchUpTV - інтернет-сервіси, що дають змогу переглядати телепрограми в записі: Virgin Media, WorldTVpc, LiveInternetTV;

3) відеосервіси: Hulu, YouTube;

4) соціальні мережі: MySpace, Facebook, Hyves, FriendFeed;

5) блоги;

6) мережі міні-блогів: Twitter, Tumblr;

7) онлайн-медіаплеєри: Boxee;

8) портали громадянської журналістики: Digg;

9) інтернет-радіо-сервіси: Pandora;

10) фотосервіси: Flickr, Picasa;

11) компанії онлайн-прокату відео: Netflix.

• головною відмінністю нових ЗМІ від традиційних є інтерактивність. Тут усі зв’язки є двосторонніми;

• саме в нових медіа відносини стали не просто масовими (за принципом все -> всім), а персоналізованими;

• «електронність» як середовище комунікацій є скоріш наслідком аніж вимогою, оскільки інші «оболонки» не надають належних технічних можливостей.

• для того, аби повністю відповідати терміну «нові медіа», необхідно мати не просто можливість, але й використовувати в комунікаціях усі вищевказані властивості.

Від традиційних нові медіа відрізняються ширшим застосуванням новітніх технологій. Наприклад, геоблокінг - блокування відвідування ресурсу користувачами з інших країн, використання громадянської журналістики, коли інформаційний контент виробляє будь-хто, знайомий з технологіями, збирання інформації про користувачів з особистих профілів (такі бази даних допомагають рекламодавцям з'ясувати, хто їхні клієнти).

Нові медіа кидають виклик традиційним ЗМІ. Так, портали громадянської журналістики та блоги стають першими й основними джерелами інформації, поданої самими свідками подій. Особливо помітною їхня піонерська роль стає у випадках катастроф і нещасних випадків. Наприклад, про вибухи в лондонському метрополітені 7 липня 2005 року майже немає професійних фото- і відеоматеріалів, а практично всі світові інформагенції користувалися аматорською зйомкою з мобільних телефонів очевидців. Коли ця подія сталася, корпорація Бі-бі-сі звернулася до англійців з проханням надсилати фото- і відео на редакційний e-mail. І протягом першої доби редактор інтерактивних новин отримав понад 20 тис. листів, 1 тис. фото і 20 відео.

19. Що таке таблоїдизація медіа?

Розвиток популярних видань у другій половині ХІХ ст. запровадив поділ, що утримувався до 80-х рр. ХХ ст., на пресу популярну й авторитетну (так звану великоформатну). На зламі сторіч популярну пресу почали називати таблоїдами. Цей термін запозичили із фармацевтики, де він означав сильнодійну пігулку. Таке порівняння, ймовірно, пояснювалось можливістю сконцентрувати зміст на меншій, ніж традиційна, поверхні, чому чимало сприяло розміщення фотографій коштом тексту. Запровадження менших форматів газет було виправданим із практичної точки зору, адже в заповненому громадському транспорті люди могли вільно користуватися цією пресою, що підвищувало попит на неї.

Посиленню позицій таблоїдів сприяли й висвітлювані теми, які апелювали до базових інстинктів людей, незалежно від їхнього соціального статусу, освіти чи досвіду. Преса, яка з другої половини ХІХ ст. сприймалася не як знаряддя суспільної освіти, а як спосіб реалізації економічних інтересів власників газет, фінансувалася не стільки з продажів випусків, скільки з надходжень від рекламодавців, які були зацікавлені в доступі до масового споживача. Тиск рекламодавців, у свою чергу, призвів до запровадження рубрик, які могли зацікавити аудиторію: спорту, розваг, сенсацій. Все це подавалося із застосуванням привабливих елементів, що прикрашали або й замінювали текст (ілюстрації, графіка). «Продаваність» стала визначальним критерієм відбору інформації в популярній пресі, орієнтованій на масового споживача.

Сам термін «таблоїдизація» важкий для визначення, позаяк містить два значеннєвих компоненти. Таблоїдизація, з одного боку, процес, з іншого – явище чи наслідок цього процесу. Може означати набуття рис таблоїда щоденною пресою та журналами, набуття тих самих ознак іншими медіа, нарешті, піддавання впливу таблоїдних медіа – звідси виникають такі процеси і явища, як таблоїдизація культури чи політики.

Друге значення поняття таблоїда пов’язане зі зміною пріоритетів у конкретному медіа і зростання частки розваг (головним чином стосується радіо й телебачення). Така зміна виразно спостерігається передусім у публічних медіа, які витісняють серйозні програми за межі прайм-тайму. Ця констатація підтверджується оглядом програмних змін хоча б на польських телеканалах, де єдине, що не змінилося – вихід головного випуску «Відомостей» на 1-му каналі, решту ж «місійних» програм було зміщені на інші, менш бізнесово привабливі позиції. Їхнє місце в прайм-таймі зайняли суто розважальні програми.

У третьому значенні поняття таблоїда означає вихід за межі доброго смаку в розрізі різних форм повідомлень і програм. Медіаексперти наводять широковідомий приклад шоу Джеррі Спрінгера, пишучи, що немає нічого особливого, коли в медіа довго розмовляють відомі люди, порушуючи різні теми, в тому числі особисті. Втім, зараз ідеться про те, що «погані люди (які не є загальновизнаними авторитетами) розмовляють про погані речі (глибоко приватні дилеми і переживання) і в поганій атмосфері (видовища)». Навіть політика, яка з’являється в хороший ефірний час, обговорюється таким популістським чином.

Таблоїди різняться залежно від медійної ситуації в країні, і ця ситуація сформувалася під впливом суспільних, економічних, культурних та інших чинників. Наприклад, у Великій Британії охоче пишуть про політику та політиків, зрозуміло, зосереджуючись на тому, що для них важливіше: морально-етичних скандалах чи привілеях влади. Політиків трактують як зірок поп-культури, аналізуючи їхню поведінку в поточному політичному процесі крізь призму якостей характеру та егоїстичних інтересів. Натомість у Сполучених Штатах таблоїди оминають новини в традиційному для цього слова значенні, зосереджуючись на скандалах, насильстві та зірках шоу-бізнесу. Польські таблоїди, з такої точки зору, різняться: Fakt зосереджується на розмовах про політику більше, ніж Super Express, надаючи свої шпальти політикам для представлення їхніх поглядів. Тим самим видання претендує на роль, яку до цього виконували авторитетні (опінієтворчі) медіа. Намагання увійти до мейнстріму політичних подій не залишаються без уваги і, можливо, призведуть до необхідності переформатування категорії авторитетних медіа чи, врешті, змусять до розмови про детаблоїдизацію, що стало би цілковито новим явищем.

На думку критиків, таблоїдизація зазвичай полягає у жертвуванні новинами на користь розваг, відмови від точності на користь сенсаційності та використання такої тактики подачі об’єкта, що бере його буквально в полон (прихована камера, реконструкція, несподівані гості в ток-шоу). Таблоїдизація призводить до поляризації світу через протиставлення життя простих людей і життя еліт (байдуже – політичних чи інших). Світом керують універсальні й прості моральні засади, що часто ламаються елітами, яких рано чи пізно наздожене належне покарання, хоча би публічний осуд силами журналістів. У цьому випадку повчальний аналіз інформаційних програм: більшість матеріалів, які розповідали про справи простих людей, показували їх зазвичай жертвами некомпетенції, байдужості чи, врешті, злої волі представників влади, а отже й еліт.

19. Ваше розуміння понять “глобалізація” та “глобалізація мас-медіа”.

Не витрачаймо час. Про глобалізацію у 22 питанні добре написала Уляна

Глобалізація засобів масової інформації — це подолання географічних кордонів для поширення текстової, аудіо-, відеоінформації за допомогою трьох технологічних інновацій: супутникового зв’язку, комп’ютерних мереж і цифрового кодування тексту, звуку, зображення.

На думку американського футуролога Елвіна Тофлєра (Alvin Toffler), нова система засобів масової інформації розвивається відповідно до шести принципів

• інтерактивність (наприклад, телевізійний глядач бере участь у передачі в режимі реального часу)

• мобільність (стільниковий телефон, мініатюрні записуючі пристрої, переносні комп’ютери та принтери істотно підвищують продуктивність праці журналістів);

• оборотність (здатність передавати інформацію від одного ЗМІ до іншого, наприклад, розробляються технології, що перетворять усне мовлення в друковану форму);

• можливість взаємозв’язку (простота підключення користувача телекомунікацій до інших пристроїв, незалежно від країни й виробника);

• повсюдність (поширення ЗМІ по всьому світу й в усіх економічних шарах суспільства);

• глобальність (подолання географічних, економічних, ідеологічних, духовних та інших кордонів).

Для сучасних дослідників ЗМІ багато проявів глобалізації знаходяться на поверхні. Однотипна реклама в журналах різних країн і на різних мовах, однакові телешоу, які хоча й транслюються на різних мовах, але показують однаково оформлені студії і схожих ведучих, миттєвий доступ до новин з будь-якої точки земної кулі, ті ж самі новини на різних телеканалах, музика й кіно, загальні в усіх країнах. Явища різного порядку, але однакової природи змушують осмислювати прояви глобалізації у ЗМІ, сприймаючи мас-медіа і як сферу, на яку явно впливають ці процеси, і як “агентів глобалізації”, і як основні рушійні сили глобалізації, тобто сприймати глобалізацію суспільного і культурного життя як можливу в умовах найбільш розвинених медіасистем. Таким чином, під глобалізацією ЗМІ розуміють глобалізацію ринків, тобто виникнення універсального попиту на медіа-продукти й нові технології з боку споживачів різних країн. Це дає можливість продавати продукт аудиторії з усього світу.

22. Яка роль міжнародних новин в процесах глобалізації?

Глобалізація — це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. Основними наслідками цього процесу є міжнародний поділ праці, міграція  в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. В результаті глобалізації світ стає більш зв'язаним і залежним від усіх його суб'єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів інтегрованих суб'єктів.

Процес утворення світового ринку розпочався на зорі XX століття в епоху становлення великих міжнаціональних монополій. Він дещо призупинився в період поділу світу на ворожі табори тахолодної війни між ними, коли економічний і культурний розвиток окремих країн світу, таких як СРСР та КНР, відбувався відусоблено від розвитку решти світу. Особливих темпів глобалізація набрала в останні десятиліття XX століття і на почату XXI століття. З одного боку це пов'язано з падінням залізної завіси та інтеграцією Китаю в світову економіку, з іншого — із швидким розвиткомінформаційних технологій, завдяки яким зросли можливості доступу до будь-якої інформації у світі.

Процес розповсюдження інформаційних технологій, продуктів і систем у всьому світі несе за собою економічну і культурну інтеграцію. Прибічники цього процесу вбачають у ньому можливість подальшого прогресу за умови розвитку глобального інформаційного суспільства. Опоненти попереджають про небезпеку глобалізації для національних культурних традицій та поглиблення соціальної нерівності.

Процес інтернаціоналізації виробництва настільки втягує народи, країни, регіони у єдиний світовий мегасоціум, що це само собою, треба сподіватись, нівелює в майбутньому суть і обрис національно-державних утворень. Державні структури з часом почнуть розчинятися, їх військово-політичні потенції — сомоанулюватися, міждержавні кордони — руйнуватися. Загальна економічна інтеграція, усуваючи міжнаціональні бар'єри, руйнуючи міждержавні кордони, розчиняючи власне самі національно-державні утворення, об'єктивно покликана трансформувати ці утворення в єдину, цілісну, неподільну міжнаціональну спільність — глобальний соціомоноліт — з єдиним наднаціональним центром координації, управління, контролю…

Глобалізація охоплює практично всі сфери суспільної діяльності, включаючи політику, ідеологію, культуру, спосіб життя, самі умови існування людства. Глобалізація виражається в таких процесах:

• зміцнення зв'язків між найвіддаленішими куточками планети, небувале поширення по всій планеті ідей та інформації, технологій, культури, ціннісних орієнтацій, способу життя, поведінки;

• зростаюча інтенсивність взаємозв'язків у сфері торгівлі, фінансів, міграції населення в наслідок розвитку всеосяжних систем транспорту та комунікацій;

• виникнення спільних для світового співтовариства проблем, процес зростання загальнолюдських інтересів у всіх сферах людського буття, стертя граней між місцевими й всепланетарними подіями.

Початок глобалізації знаменували події після 1945 р.

• Друга світова війна стала глобальною війною, у яку тією чи іншою мірою були залучені всі континенти.

• У 1945 р.була створена ООН, а також могутні наддержавні фінансові установи — Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк.

• Науково-технічна революція стала впливовим суспільним явищем.

Другий період 1970 — 1990-ті рр., тривав на тлі розвалу радянського блоку, а згодом і самого СРСР, завершення «холодної війни». У цей період людство усвідомило наявність глобальних проблем і здійснило спроби їх вирішення. З початку XXI ст. розпочався третій період глобалізації:

• 11 вересня 2001 р., після атак на США, глобального характеру набула боротьба проти світового тероризму;

• у 2007 р. свідченням глобального характеру економіки стали спільні дії центробанків провідних держав та початок світової фінансової кризи.

С середины XIX с изобретением телефакса, телефона происходит ускорение процессов международной трансляции информационных сообщений. Информационное пространство получило свое развитие. Англия, США, Франция и ряд других стран одна за другой расширяли свою корреспондентскую сеть и сеть издательств. Распространение информационных сообщений между странами стало частым, и скорость отправления и получения информации увеличилась, что способствовало развитию политических, торговых и культурных связей различных районов и стимулировало развитие процесса глобализации.

С середины XX века и по сегодняшний день начинается новый этап распространения информации при помощи электронных и цифровых технологий. Крупные издания многих стран с целью своевременного освещения и сбора свежих новостей стараются иметь постоянных корреспондентов. К таким, например, относятся The Times и другие серьезные, пользующиеся мировой известностью издания. Ориентация на освещение событий в разных странах больше способствовала формированию представления о мировых новостях. Кроме того, крупные СМИ на сегодняшний день выпускаются за рубежом. Благодаря развитию спутниковой технологии, многие газеты и журналы передают отредактированные страницы посредством цифровых технологий в издательства расположенные в разных частях света. Примером служит газета «USA Today», печатающая и выпускающая в Сингапуре и Австралии международные новости. «The Wall Street Journal» не только имеет свое издание в Европе, в Брюсселе, но и издание в Азии в Гонконге. Журналы и газеты получили возможность сбора новостей через Интернет. Одна за другой газеты создают свои сайты в Интернете.

Информационные агентства играют важную роль, влияя на облик современных масс-медиа. В настоящее время «Reuters», «AP», «ТАСС», «Kyodo Новости Японии» и другие глобальные информационные агентства не только собирают, редактируют отечественные новости, но и занимаются выпуском зарубежных новостей и информации. Диапазон сбора, как правило, охватывает весь мир или подавляющее большинство стран и регионов. Практически во всех уголках мира они имеют свою сеть связи, и предоставленные ими многим мировым информационным агентствам и организациям глобальные информационные сообщения даже могут воздействовать на мировое общественное мнение, иными словами, их влияние чрезвычайно велико.

Информационные агентства объединяют свои усилия с международными радио и телевидением, имея специализированные учреждения, занимаются сбором и обработкой новостей и информации для радио и телевидения. Ежедневно кроме предоставления графического и визуального (аудио- видео-) изображений, они еще транслируют их на международном уровне, к примеру, «Reuters», «Associated Press» имеют телевизионные каналы.

Поэтому сегодняшние информационные агентства считаются важным каналом распространения и передачи информации, особенно некоторые международные информационные агентства, обладающие развитой системой сбора, передачи и отправки полученной информации.

Проводя анализ современных масс-медиа, невозможно обойти стороной одно из самых важный изобретений ХХ века - телевидение. «Телевидение до сих пор считается самым распространенным, своевременным и наглядным каналом передачи новостей»

Развивая индустрию телевидения, страны уделяют внимание своему имиджу на мировой арене, поэтому в ранний период развития этих видов СМИ передача международных информационных сообщений обычно осуществлялась государством.

Таким образом, «передача международных новостей в условиях глобализации превратилась во внутренние и внешние политические инструменты, став важным инструментом борьбы и выражения общественного мнения»

Еще более глубоким по сравнению с радио и телевидением оказывается влияние Интернета на процесс глобализации. В связи с тем, что передача новостей через Интернет характеризуется высокой скоростью, широким охватом, и тем, что информация не ограничивается временем и пространством.

Начиная с августа 1995 г американская информационная компания ABC уже начала использовать Интернет для передачи новостей, по происшествии только двух лет 85% американских местных или государственных радиостанций уже создали собственные сайты. В настоящее время пользующиеся мировой известностью радиостанции уже давно посредством Интернета передают информацию по всему миру. Телевизионные агентства в развитых странах одно за другим с целью захвата рынка начали радиопередачи в Интернете.

Кроме того, передачи новостей по Интернету разрушили границы между традиционным коммуникатором и аудиторией. В эпоху Интернета каждый пользователь может работать как корреспондент т.е. после получения новостей «из первых рук» может опубликовать их например на своей личной странице. Таким образом, каждый пользователь Интернетом может функционировать как миниатюрное информационные агентство.

Кроме того, Интернет стал новым каналом передачи международных новостей. Себестоимость передачи новостей посредством Интернета значительно ниже по равнению с радио и телевидением, и это значит, что любая страна, личность или организация может принять участие в передаче новостей мирового масштаба, существенно повысив широту охвата.

Как видно из вышесказанного, с развитием Интернета, у рядового человека появилась возможность стать субъектом информационного процесса, реализовывая функции информационных агентств в силу своих возможностей. В то же время, крупные медиа-компании получили возможность оказывать мощное влияние через средства массовой информации на мировые процессы, формируя информационные поводы и события.

22. Процес та особливості підготовки до інтерв’ю із зарубіжним спікером?

Перед початком роботи, варто задати самому собі кілька запитань:

наскільки вам це потрібно;

яка тема інтерв'ю, визначитися з цілями і завданнями;

чи потрібно це людині, з якою ви плануєте спілкуватися;

чи цікава ця інформація тим, хто буде це читати/дивитися.

Для того щоб правильно брати інтерв'ю, слід добре підготуватися, тільки так вийде "добути" потрібну інформацію. Постарайтеся дізнатися якомога більше про людину, з якою будете розмовляти. По-перше, необхідно спочатку мати деякі знаннями - розбиратися в тому, про що говорите з співрозмовникам.

Підготуйте перелік питань, які потрібно задати. Вони можуть бути послідовно записані в блокноті, або журналіст "тримає їх у себе в голові".

Гарна інформованість в темі дасть можливість задавати саме ті питання, відповіді на які будуть цікаві. Варто пам'ятати, що питань з відповідями "так" і "ні" не повинно бути апріорі. Так само не варто задавати двоїстих, занадто складних і провокаційних питань. Вони можуть завести розмову в глухий кут.

Пам'ятайте про етику. Тактовність і доброзичливість ще нікому ніколи не завадили. А посмішка зможе розташувати людину до більш відвертої розмови і створить приємну атмосферу розмови.

Не менш важливою є технічна сторона питання. Якщо це телевізійне інтерв'ю, слід все ретельно перевірити - світло, звук, камеру і т.п. - Перед тим, як приступати. Якщо ж це матеріал для друкованого видання - подбайте про те, щоб диктофон був справний, або щоб з собою був блокнот і ручка. Хоча, напевно, складно уявити собі журналіста без цих предметів.

Варто зважити на культурні особливості країни, з якої походить ваш співбесідник. Незнання банальних правил етикету може зіпсувати враження від вас та звести розмову нанівець. З підручника етики ділових відносин (авт. Лесько, Прищак, Залюбівська):

Американці при вирішенні проблем прагнуть обговорити не тільки загальні підходи, а й деталі, пов’язані з реалізацією домовленостей.

Для них типовими є мажорний настрій, відкритість, енергійність, дружелюбність, не дуже офіційна манера ведення переговорів.

Водночас вони поводяться впевнено і прагнуть домінувати, вважаючи, що їхня позиція єдино правильна. Напористість, а іноді й агресивність американців може призвести до певних ускладнень у переговорному процесі.

Суттєвими властивостями американських переговірників є їх високий професіоналізм та самостійність при прийнятті рішень. Вони вміють торгуватися, виявляють настійливість у досягненні своїх цілей, люблять приймати пакетні рішення, не люблять, коли переговори затягуються. Намагаючись провести переговори швидко, американці можуть заключати договори по телефону, підтверджуючи їх згодом телетайпом або факсом. А у випадку довготривалих, довірливих ділових стосунків письмове підтвердження може взагалі не знадобитися.

Американці дружелюбні, але дружба трактується по-своєму: “друзі по роботі”, “друзі по відпочинку”, “друзі родини”. Для того щоб в Америці зустрітися з друзями, потрібно повідомити про свій приїзд і зачекати на запрошення.

На ділових зустрічах американці люблять говорити про сім’ю, хобі; теми політики та релігії краще не торкатися. Розмовляють зазвичай голосно.

У ділових жінках їм подобається яскравий, ретельно накладений макіяж і коротка зачіска.

Дистанція під час розмови – велика.

Французи приділяють значну увагу попереднім домовленостям та попередньому обговоренню проблем. Представники їхніх делегацій намагаються зберігати незалежність, але, порівняно з американцями, вони менш вільні при прийнятті рішень і “зв’язані” наданими їм інструкціями.

Французи ведуть переговори досить жорстко, не маючи “запасної” позиції. Не люблять, коли партнери змінюють свою позицію. В своїй аргументації орієнтуються на логічні доводи. Часто вибирають конфронтаційний стиль взаємин. Багато часу займає у них аналізування, тому переговори триваліші, ніж в американців. Договори, підписані французами, завжди дуже точно сформульовані й не допускають можливості різних тлумачень.

Важливим є те, що як офіційну мову переговорів вони прагнуть використовувати французьку мову. Не люблять, коли іноземці роблять помилки у французькій мові. Говорять швидко і невимушено, часто перебивають співрозмовника.

Представники еліти французького суспільства добре знаються на філософії, історії культури, мистецтві, тому бажано вміти підтримувати розмову на ці теми. Небажані розмови – релігія, політика, питання кар’єри, сімейний стан, прибутки, витрати.

При налагодженні ділових контактів часто використовуються особисті знайомства та родинні зв’язки.

В одязі французи надають перевагу класичному стилю. Діловим жінкам строгий костюм слід доповнити намистом, уважно поставитися до макіяжу. Під час зустрічі не прийнято дарувати подарунки.

Бесідують французи на короткій відстані.

імці надають велике значення ретельній підготовці до переговорів і приступають до них тільки тоді, коли впевнені у позитивному вирішенні проблеми. Вони докладно виробляють свою позицію, поетапно обговорюють питання.

Німці вирізняються працелюбством, пунктуальністю, бережливістю, раціональністю, педантичністю, організованістю, скептичністю. Для них мають значення статус, титули і звання людей, що беруть участь у переговорах.

Німці дуже ретельно виконують свої обов’язки і від партнерів вимагають такого ж ставлення до справи. При складанні угод намагаються передбачити великі штрафи при недотриманні гарантійного періоду на товар, що постачається.

Двері у службові приміщення слід тримати закритими: відкриті двері засвідчують неорганізованість господаря.

У виборі одягу для ділових зустрічей німці консервативні.

Обмінюватися подарунками у ділових колах не прийнято. Якщо вас запросили в ресторан, то свій рахунок доведеться оплачувати самостійно (хоча можуть бути винятки).

Відстань для бесіди – 50 см.

Англійці, на відміну від німців, підготовці до переговорів приділяють мало уваги і прагнуть вирішити всі питання під час переговорів залежно від позиції партнерів. Вони вирізняються стриманістю, скрупульозністю, діловитістю, повагою до власності.

Характерними для них є прагматизм, емпіризм, але при цьому вони ставляться до розгляду питань досить гнучко, як правило, позитивно реагують на пропозиції іншої сторони, намагаються уникати конфронтації.

Англійці вміють терпеливо слухати співбесідника, хоча це не означає згоди. І навпаки, не люблять, коли багато говорять, вважаючи це грубим нав’язуванням себе іншим. Говорять англійці неголосно.

Потрібно бути обережним з врученням подарунків. Можна дарувати щось невелике – фірмові авторучки, запальничку, записники, а на Різдво – алкогольні напої. Дорогий подарунок розцінюється як хабар.

В англійських будинках не прийнято обмінюватися візитівками, звертатися в гостях до незнайомих людей, якщо Вас не відрекомендували.

Улюблені теми англійців – погода, спорт, садівництво, хатні тварини тощо. В неофіційних розмовах з іноземцями уникають тем про особисте життя, професійні успіхи, релігію, життя королівської родини, тем, пов’язаних з Північною Ірландією. Не люблять співрозмовників, які хизуються своєю ерудицією і категоричні у своїх твердженнях.

Діловим жінкам на переговори слід одягати мінімум прикрас. В одязі приємне враження справляє добір білого, чорного та рожевого кольорів. Макіяж повинен бути виконаний з особливою старанністю.

Англійці суворо ставляться до одягу під час візитів: на обід – смокінг, на офіційний вечір – фрак.

Відстань між співрозмовниками – 50 см.

Китайці намагаються чітко розмежувати окремі етапи переговорів. Спочатку вони оцінюють зовнішній вигляд та поведінку партнерів, їхній статус. Намагаються з’ясувати позицію та можливості партнерів і тільки після цього висувають свої пропозиції. Остаточні рішення вони приймають тільки після затвердження їх своїм керівництвом.

Китайські бізнесмени зазвичай не зразу “відкривають карти”, поступки роблять під кінець переговорів, після того як оцінять можливості іншої сторони. Вміють уміло використовувати чужі помилки. Тому “дух дружби”, який вони намагаються пропагувати, часто буває оманливим ходом.

Велику увагу китайці приділяють виконанню досягнутих домовленостей, навіть використовуючи різні форми тиску.

В китайській делегації багато експертів з різних питань, тому її чисельність зазвичай виявляється доволі значною.

Китайці надають велике значення неформальній бесіді: розпитують про сім’ю, дітей, вік та уподобання. Подарунки прийнято дарувати організації, а не окремій особі.

Визначення арабських особливостей ділових стосунків як певного стилю є дещо умовним, адже арабський світ неоднорідний. Але ми можемо визначити певні закономірності етики ділових стосунків арабських країн.

Під час знайомства з представниками арабських країн потрібно активно висловлювати свою прихильність і гостинність. При зустрічі арабські чоловіки зазвичай обнімаються, легко поплескують один одного по плечах та спині. Але іноземцям цього робити не слід.

Для арабів важливим елементом етики ділових стосунків є встановлення довіри між партнерами. Вони віддають перевагу попереднім детальним узгодженням всіх питань. Характерною особливістю є увага до дрібниць, яким іноді інша сторона не надає уваги. Вони не люблять поспіху, розмови та переговори ведуться поважно. Труднощі й конфлікти під час переговорів іноді виникають через звичку арабів торгуватися, а також тому, що вони побоюються, що їх можуть зневажати і ними хочуть керувати.

При спілкуванні з арабськими партнерами не припустимо цікавитися здоров’ям дружини та дітей, це може їх образити.

Велике значення для представників арабського світу мають мусульманські традиції.

Арабам подобається, коли ділові жінки, що збираються вести переговори з арабами, прикрашають себе масивними та яскравими ювелірними прикрасами.

Особливо потрібно бути уважним при перебуванні в арабських країнах. Потрібно пам’ятати, що різні частини арабського світу мають свої особливості етикету та поведінки. В Північній Африці не вживають алкоголю. У Марокко після їжі вам запропонують три склянки з м’ятою – потрібно випити всі. При перебуванні на Близькому Сході не можна давати місцевому жителю гроші або подарунок лівою рукою: вона вважається нечистою, цим Ви образите людину.

В Саудівській Аравії поцілунок в маківку тлумачиться як вибачення.

Вітаючись в Тунісі, потрібно вклонитися, піднести праву руку до чола, потім до губ, а потім до серця. Цей традиційний жест є символом слів: “Я думаю про тебе, я говорю про тебе, я поважаю тебе”.

В арабських країнах іноземець не може звертатися з проханням чи запитанням до жінки арабського походження.

Дистанція для спілкування – 20 – 40 см

24. Twittering the news. Явление, ставшее возможным с появлением интернета и социальных сетей и позволяющее максимально оперативно «создавать» новости и делиться ими с общественностью. Название происходит от слова твиттер – микроблога, где отправление новости в 140 знаков не занимает и 5 минут, но средством для Twittering the news может служить и Фейсбук, и ЖЖ – в общем, любая соц. сеть. Человеком, который твитит новости, может стать каждый. Есть много примеров того, как обычные люди, не журналисты, становились свидетелями интересных событий или происшествий, запечатляли их на фото или видео, писали о них, и тем самым прославляли себя и доносили новость до своих читателей.

Но таким способом передачи информации пользуются и многие журналисты, у которых есть аккаунты в соц. сетях. Виталий Портников в прямом эфире своей передачи часто делал паузы в обсуждении для того, чтобы посмотреть, «что же думают читатели твиттера об обсуждаемой теме», а в студии канала был установлен проектор, который показывал твиттер-ленту Портникова. О теме передачи он сам предварительно сообщал в твиттере.

Известны также случаи, когда у журналистов по разным причинам пропадала возможность вести прямые трансляции с места событий, и они либо писали в твиттер о причине прерванной связи и приносили извинения, либо «переключались» на твиттер и вели прямую трансляцию с его помощью.

И, хотя можно говорить о непрофессиональности такого вида журналистики, нельзя недооценивать тот факт, что о большинстве новостей люди узнают не из газет или радио, а заходя на свою страницы в соц. сетях.  Часто твиттер-новости являются наиболее обьективными, потому что у людей нет времени обдумывать информацию, и они пишут и выкладывают только то, что видят.

25. Citizen journalism, она же гражданская журналистика, является видом увлечения, которому посвящают себя люди разных профессий, получивший широкое распространение с развитием Интернета и новых цифровых технологий. Засняв на бытовую видеокамеру, цифровой фотоаппарат или сотовый телефон, имеющий функцию видеосъёмки, сенсационную или просто любопытную новость, которая прошла незамеченной для традиционных СМИ, «гражданские журналисты» спешат её выложить в сеть Интернет, на порталы, в блоги и ЖЖ. Нередко их отдельные сюжеты в Интернете смотрит аудитория, сопоставимая по численности с читателями крупных печатных СМИ.

Местом возникновением движения гражданской журналистики можно считать США. В 1988 году, когда на носу были президентские выборы, работники масс-медиа начали сомневаться в собственных возможностях предсказывать события, «не оказавшись в шкуре» простых граждан. Они стали частью общественного движения, которое привлекало граждан Америки проявить активность и помочь журналистам в формировании обьективного общественного мнения.

О гражданской журналистике как значимом явлении стали говорить в середине 2000-х годов в связи с распространением и усилением влияния на мировое сообществоблогосферы. После множества случаев, когда независимые блогеры предоставляли уникальную значимую информацию, не представленную в «обычных» СМИ, стали звучать мнения, что гражданская журналистика может вытеснить «традиционную». Однако впоследствии стало понятно, что неподготовленные специально блоггеры, эпизодически производящие значимые материалы, не могут системно заменить собой полноценные СМИ. Тем не менее, можно сделать вывод, что внимание к блогосфере велико, и эти виды журналистики дополняют друг друга, так как преимущества одной восполняют недостатки другой, и наоборот[1][2].

Гражданская журналистика (также её могут называть общественной, объединённой или демократической) не является профессиональной деятельностью. Её можно определить как активное участие аудитории в процессе сбора, анализа и распространения новостей и информации. По мнению группы американских исследователей, целью такого участия аудитории в журналистской деятельности является предоставление независимой, надежной, точной, полной и актуальной информации в соответствии с требованиями демократического общества[3]. Как правило, дохода от своих занятий люди, занимающиеся «гражданской журналистикой» не получают. На их новостях могут заработать владельцы интернет-порталов, где размещаются репортажи «гражданских журналистов», а сами «гражданские журналисты» довольствуются лишь славой и рейтингами посещаемости.

По мнению некоторых наблюдателей, создалась ситуация, при которой пресса, изначально являвшаяся инструментом, обеспечивающим взаимодействие различных социальных групп, утратила свои демократические принципы и стала для властных и экономических структур рычагом управления обществом и способом воздействия на массовое сознание с недемократическими целями. В то же время, главное свойство гражданской журналистики — это центральное положение в ней личности с гражданским сознанием, представлением о гражданском обществе, независимым мышлением. Гражданская журналистика не может быть определена через такие технические характеристики как виртуальная или «бумажная» публикация, профессионализм или «непрофессионализм» журналиста, наличие или отсутствие платы за журналистский труд, скорость получения информации. Все эти характеристики не обеспечивают соответствующего внутреннего содержания.

26. Проблеми розвитку міжнародної журналістики в Україні як виду журналістської діяльності.

Активно розвиваегься в сучасній Україні й міжнародна жур­налістика, яка передбачає ознайомлення українського читача з подіями в усьому світі. Не рідкість у сучасномжшті — наявність зарубіжних ко­респондентів і в регіональних мас-медіа. Усе залежить від фінансових можливостей видання утримувати власного кореспондента у великому центрі міжнародного політичного житія.

Потенційні можливості України, її геополітичне місце у східноєвропейському регіоні, де нині відбуваються складні і суперечливі процеси, змушують українські засоби масової інформації (ЗМІ) по-новому поставитися до висвітлення подій регіонального, національного і міжнародного змісту. З кінця ХХ і на початку XXI століть в історії української журналістики починається новий етап розвитку, який характеризується спроможністю засобів масової інформації забезпечити вільний доступ громадськості до інформації, своєчасність і прозорість висвітлення соціальних, суспільно-політичних, економічних і культурних процесів. Позитивні й негативні тенденції розвитку міжнародної журналістики кінця XX - початку XXI століть зумовлені передусім факторами, які визначають характер інформаційної доби: глобалізація мас-медійних потоків, монополізація, кооперація, концентрація, координація і комерціалізація діяльності засобів масової інформації.

Підкреслимо дві тенденції, які характерні для розвитку міжнародної журналістики в Україні. Одна представлена констатуючими жанрами /тобто, хронікальний перебіг подій міжнародного життя/ і полемічними вираження/зіткнення контрастних поглядів з приводу актуальних суспільних протиріч і їх перспектив/.

Соціальний ефект міжнародної журналістики безпосередньо пов'язаний з ініціативою преси, яка проявляється в постановочних дискусіях, полеміці з приводу міжнародної ситуації/конфлікту, котра орієнтована насамперед на гласність, зондаж і активізацію громадської думки /пригадайте ситуацію, пов'язану з м.Севастополем і пов'язаними з цим проблемами українсько-російських відносин/.

Активізація суспільної думки по актуальній і досить "всезагальній" проблемі має здійснюватись завдяки продуманій редакційній позиції кількома шляхами. По-перше, чітким окресленням вихідного конфлікту, який дав "сплеск" думок. По-друге, вмілою режисурою зіставлення думок аудиторії, які не "гасять", а розвивають почату розмову. По-третє, коментарями редакції по ходу дискусії, які формують русло дальшого притоку висловлювань і суджень. Підсумковий редакційний огляд -висновок є результатом консолідації громадської думки з приводу точно окреслених актуальних "точок росту" суспільного розвитку. Кажучи узагальнено, суспільна цінність таких акцій/дискусій визначається їх високою інформативністю, залученням до гласності як суттєвому компоненту соціальної активності практично необмеженої кількості людей /ефект народної дипломатії/. Коли приціл акції/дискусії міжнародного плану досить точний, в поле зору включаються явища з глибинних прошарків історії і сьогодення суспільного життя народу й світової спільноти, які вимагають пильної уваги, детального аналізу, а в перспективі нерідко розгорнутих міжнародних дій, дипломатичних реакцій. Постановочна дискусія в пресі не тільки окреслює контури назрілої суспільної проблеми, а й активно допомагає діагностувати її і тим самим помітити певні орієнтири ставлення до проблеми, суспільної реакції на неї.

На основі викладеного здається переконливим висновок про те, що дискусії з проблем міжнародного життя - ефективна форма оперативної і чіткої об'єктивації поточних протиріч соціального розвитку світової спільноти, їх гнучкого, всебічного аналізу й конструктивних шляхів розв'язання.