35.Загальна характеристика практики емпіричних соціологічних досліджень в сша в 20-ті роки

Центром формування емпіричної соціології став Чиказький університет - "чиказька школа". Саме тут у 20-30-ті роки розгорнулися багатоцільові прикладні дослідження, які й ознаменували розквіт емпіричної соціології. Тому, не дивно, що розвиток емпіричного соціологічного напряму пов'язують із "чиказькою школою". Цей напрям був зорієнтований на детальні дослідження життєдіяльності людей у конкретних ситуаціях. У цей час місто Чикаго за короткий час перетворюється на вершину американської цивілізації, стає одним із найбільших осередків промисловості, науки, культури. Місто буквально захоплювали хвилі емігрантів з Європи, і це зумовило певні зміни в особливостях американського способу життя.

Засновниками Чиказької школи вважають У. Томаса і Р. Парка.

До найвідоміших праць представників даної школи, кожна з яких була узагальненням певного дослідницького проекту, належать: "Негри у Чикаго" (1922) - (Р. Парк, У. Джонсон); "Бурлака" (1928) - (Н. Андерсон); "Гетто" (1928) - (Л. Вірт); "Негритянська родина у Чикаго" (1913) - (Ф. Фрезер) та багато ін. Та найвпливовішою у формуванні даного напряму стала праця Вільяма Томаса та Флоріана Знанецького, яка перетворилась на хрестоматійну - "Польський селянин в Європі та Америці" (1918). В цьому дослідженні, завдяки активному використанню методу вивчення документів із різних джерел - в основному особистого характеру (щоденники, автобіографії, спогади, листи селян, котрі емігрували з Польщі в Америку), проаналізовано життя людей у нових умовах. При цьому виділяються декілька основних проблем: "соціальна модель щастя", "індивідуальна та соціальна активність", "відносини між представниками різних статей", "злочинність", "проституція", "алкоголізм". Ця свого роду "піонерська" робота знаменує собою вступ до емпіричного розвитку соціології з усім її "методичним та технічним обладнанням".

Поворот до емпіричної соціології актуалізував питання: що може соціологія і чи повинен соціолог брати участь у прийнятті управлінських рішеннях та відповідати за них? Класики соціології відповідали: "Ні". У рамках емпіричної соціології на поставлене запитання давалася інша відповідь: "Так". Прикладні дослідження конкретних ситуацій обслуговували соціальні організації, забезпечували управлінський персонал новою соціологічною та соціально-психологічною інформацією для прийняття оптимального управлінського рішення. З огляду на це, соціолог втручався в консультативно-управлінську діяльність. Це, у свою чергу, визначало необхідність та адресність емпіричної соціології – корисність соціологічних досліджень була зрозуміла та визнана урядовими органами, діловими та політичними колами. Регулярні консультації з соціологами, замовлення соціологічним центрам стали нормою прийняття управлінських рішень. Все це визначало "затребуваний", службово-емпіричний характер емпіричної соціології і обумовило залучення соціолога до розробки планів соціального розвитку на всіх рівнях соціальної політики.