24. Вчення про «ідеальні типи» як теоретико-смислові конструкти соціологічного пізнання в працях м. Вебера

Важливе місце в соціальній науці М. Вебера посідає концепція ідеальних типів. Соціолог вбачає в ідеальних типах насамперед пізнавальний інструмент, який дослідник конструює і використовує для упорядкування хаотичної дійсності та розуміння її. Ідеальний тип, підкреслює Вебер, не є гіпотезою стосовно дійсності, не є він і описом самої дійсності, ідеалом. Ідеальний тип являє собою теоретичний конструкт, "мислений образ", який створюється за допомогою виокремлення, загострення, підсилення тих елементів дійсності, які дослідник вважає істотними. Принциповим моментом веберівського трактування ідеальних типів стало визнання того, що вони не мають десигнатів в емпіричній дійсності. Свою "реальність" ідеальні типи знаходять виключно шляхом зіставлення з конкретно існуючою емпірією. Отже, припускається первісний розрив між ідеальними типами та емпіричною дійсністю. Внаслідок зіставлення з ідеальними типами емпіричні факти отримують лише негативну характеристику, оскільки результатом такого зіставлення є визначення міри відхилення емпіричних фактів від своїх еталонів — ідеальних типів. Вебер розрізняє історичні та соціологічні ідеальні типи, (беручи до уваги відмінність їх за мірою узагальнення. Історичні ідеальні типи, як правило, локалізовані в часі й просторі, соціологічні — більш абстрактні. Прикладами перших є такі понятійні конструкції, як "капіталізм", "середньовічне місто" та ін., других — "церква", "легітимний порядок", "бюрократія" тощо. Конструювання ідеальних типів — творчий акт, за допомогою якого формується специфічний образ дійсності. Це й робить її більш осмисленою та зрозумілою для дослідника. Отже, ідеальні типи являють собою незамінний евристичний інструмент соціальної науки.

24. Дослідження зв*язків етики світових релігій і соціальної стратифікації суспільства в працях м. Вебера

Дослідження Вебера в області релігії почалися з роботи "Протестантська етика і дух капіталізму" (1904 р.) і завершилися великими історико-соціологічними екскурсами, присвяченими аналізу світових релігій: індуїзму, буддизму, конфуціанству, даосизму, іудаїзму. У його соціології релігії виділяють два етапи, які розрізняються не тільки за предметом, але й певною мірою за спрямованістю дослідницького інтересу.

Інтерес Вебера до релігії, у даному випадку до протестантизму, обмежувався головним чином визначенням тієї ролі, яку зіграла зміна релігійної етики в становленні капіталізму.

Вебер у соціології релігії намагається виявити компоненту, яка складає найважливішу характеристику соціальної дії, а саме: зміст, який суб'єктивно припускається. Якщо в соціології права і держави (політичній соціології) він аналізує типові форми "орієнтації на іншого" ("очікування"), то в соціології релігії типологізує найбільш істотні форми змістів і те, як вони виступали в історії. Вебер не ставив центральним питання про походження релігії, а тому і не розглядав питання про її сутність. У центрі уваги Вебера великі світові релігії, що змінили протягом першого тисячоліття до нашої ери колишні форми релігійного життя. Буддизм, іудаїзм, християнство, іслам — усе це світові релігії, що припускають порівняно високий рівень соціальної диференціації, а отже — значний інтелектуальний розвиток, появу особистості, наділену виразною логічною самосвідомістю.

Вебер шляхом емпіричного спостереження й порівняння фіксує, де і при яких соціальних умовах, серед яких соціальних шарів і груп переважає в релігії ритуально-культовий момент, а де аскетично-діяльний (мається на увазі не культові дії, а мирська діяльність), де — містико-споглядальний, а де — інтелектуально-догматичний. Це дає Веберові можливість установити індивідуальний вид різних релігій.

Так, згідно з Вебером, магічні елементи найбільш характерні для релігії землеробських народів і, у рамках високорозвинених культур, для селянського стану. Віра в долю, фатум складає характерну приналежність релігії народів-завойовників і військового стану. Релігія міських станів, зокрема ремісників як показує Вебер, носить раціоналістичний характер, оскільки вони в меншій мері, ніж хлібороби, залежать від зовнішніх, природних умов, а в більшій мірі — від ритмічно правильного, раціонально організованого трудового процесу. Однак зважаючи на те, що світові релігії, як правило, виникають і поширюються не тільки серед одного стану, то в них присутній, причому в дуже своєрідних сполученнях, ряд моментів. Дуже показовий стосовно світогляду і методології Вебера його аналіз конфуціанства. Хоча конфуціанство в справжньому розумінні слова не можна назвати релігією, тому що в ньому відсутній ряд моментів, істотних для релігійної установки, наприклад, віра в загробне життя. Разом з тим за своїм соціальним значенням і тій ролі, яку воно відіграло в китайській культурі, його, згідно з Вебером, можна віднести до світових релігій,

Конфуціанство, вважає він, гранично раціоналістичне, йому не притаманний інтерес до потойбічного світу, що має місце, скажемо, у буддизмі, чи християнстві, чи — одній із найдавніших релігій — давньоєгипетській.

Найважливіші блага з погляду конфуціанської етики, це довголіття, багатство, тобто щасливе земне життя. Тому ні мотиви, пов'язані з вірою в загробне життя, ні мотиви спокути, порятунку не характерні для конфуціанства.

Державний культ був надзвичайно тверезим і простим: жертва, ритуальна молитва, музика і ритмічний танець. Тут не було ніякого екстазу, аскетизму і взагалі ірраціонального початку. Тут не було й індивідуальної молитви в західному розумінні слова. Були відсутні й індивідуально-особистісні стосунки між людиною і Богом. Конфуціанство було тільки етикою — етикою внутрішньо мирською. Лад, порядок, гармонія — ось основні принципи цієї етики, які можна застосувати як до державного стану, так і до стану душі людини. Специфікою конфуціанської етики було те, що, незважаючи на раціоналізм, вона не була ворожою до магії.

Усе це говорить про те, що в конфуціанстві було поєднано два начала: етично-раціональне, раціонально-магічне. Як показує Вебер, раціоналізм тут носить характер істотно відмінний від західного типу раціоналізму, тому що китайський раціоналізм був об'єднаний з магією і традиціоналізмом. Розглядаючи далі індивідуальний вигляд інших світових релігійно-етичних систем, Вебер дає їхню класифікацію, згідно з тим, які саме соціальні шари були їхніми головними носіями. Ось ця, що стала вже класичною, схема:

• носієм конфуціанства є організуючий світ бюрократ;

• індуїзму — упорядковуючий світ маг;

• буддизму — мандруючий по світу чернець-споглядальник;

• ісламу — підкорюючий світ воїн;

• християнства — бродячий ремісник

. Особливу увагу приділив Вебер так званій "релігії париєв", тобто груп, що знаходяться на нижчій сходинці і навіть поза соціальною ієрархією. Аналізуючи релігійну "етику париєв", насамперед на матеріалі іудаїзму, особливо "релігію пророків", а також різних внутрішньо-християнських течій і сект, Вебер показує, що носіями "релігії париєв" ніколи не були раби чи вільні поденні робітники. Виняток тут не складає, на його думку, і сучасний йому пролетаріат. Найбільш активними в релігійному відношенні серед непривілейованих шарів є, як вважає Вебер, дрібні ремісники, зубожілі вихідці з більш привілейованих шарів.

Світові релігії носять, як правило, сотеричний характер (Сотер — у пер. із грецької — рятівник). Проблема порятунку — одна з центральних у релігійній етиці. Шляхи розв'язання цієї проблеми усередині тієї чи іншої релігії у великій мірі визначають спосіб життя людей, що сповідують її. І тут Вебер аналізує релігійно-етичні установки в залежності від того, які шляхи порятунку вони припускають. Можливі, насамперед, два варіанти: порятунок людини через власну дію (у буддизмі), за допомогою посередника-рятівника (іудаїзм, християнство, іслам)

Фундамент теорії соціальної стратифікації було закладено К. Марксом та М. Вебером

Соціальна стратифікація — це соціальний процес, в ході якого соціальні верстви виявляються нерівними між собою і відрізняються за правами, пільгами, авторитетом, престижем.

Таким чином, соціальна стратифікація означає і процес розшарування суспільства на верстви, нерівні між собою і саме це розшарування. Соціально нерівні верстви прийнято називати стратами.

Погляди Макса Вебера формувалися під впливом теорії К. Маркса, але в підході до розгляду теорії класів їхні погляди розходяться. Хоча Вебер погоджувався з Марксом в тому, що основою розподілу суспільства на класи є об'єктивні економічні умови, він розглядає набагато більше економічних чинників, які впливають на формування класів. Згідно Веберу, розподіл на класи існує не тільки за рахунок оволодіння людиною власністю або здійснення повного або часткового контролю за засобами виробництва, але і за рахунок економічних відмінностей* які не мають прямого відношення до власності. Такі, наприклад, навички і кваліфікація, які визначають тип діяльності працівника. Кваліфікація, наявність диплому, уміння і навички працівника також є підставами розподілу суспільства на класи.

Макс Вебер розглядає також дві інших підстави системи стратифікації. Це — статус людини і його партійну приналежність. Статус розкриває відмінність між соціальними групами або індивідами за їхнім соціальним престижем у суспільстві. Відмінності людей за статусом відрізняються від відмінностей по їх приналежності до того або іншого класу. Привілейовані групи за своїм статусом включають людей, які посідають престижне місце в соціальній структурі.

Володіння власністю веде, звичайно, до більш високого соціального статусу людини, проте тут існують чимало виключень. Якщо приналежність людини до класу залежить від об'єктивних чинників, то статус людини залежить від суб'єктивних. До них відносяться: рівень і тип освіти, кваліфікація, специфічний стиль життя індивіда або групи і т.д.

Приналежність до тієї або іншої статусної групи обумовлюється також ухваленням відповідних цінностей і вірувань, дотриманням звичаїв і правил поведінки, що підкреслюють відмінність даної спільноти від інших. Класові ж відмінності залежать від економічних чинників: володіння власністю і заробітку.

Важливим аспектом влади, на думку Макса Вебера, виступають в сучасному суспільстві партії. Вони впливають на соціальну стратифікацію незалежно від класів і статусу людини.

Партія представляє собою групу індивідів, яка має спільні цілі і інтереси і веде сумісну діяльність.

З цього питання спостерігаються розбіжності в поглядах К. Маркса і М. Вебера. Маркс намагається пояснити як відмінності в статусі людини, так і його партійну приналежність з точки зору класу, до якого він належить.

Вебер же вважає, що партії можуть включати людей з різних класів суспільства, тобто вони можуть бути засновані, наприклад, на релігійних, націоналістичних та інших ідеалах.

Погляди М. Вебера на теорію стратифікації виявляються надзвичайно важливими в методологічному плані, оскільки вони показують, що крім класових відмінностей, вплив на життя і діяльність людей мають інші види соціальних відмінностей.

З певною часткою модифікацій ідеї К. Маркса і М. Вебера використовуються в соціології і сьогодні. У кожного з них є свої послідовники. їхні ідеї мають як певні точки зіткнення, так і відмінності.