23 Вчення про суспільно-економічну формацію в соціальній теорії марксизму

Вчення про суспільно-економічні формації К.Маркса. Суспільно-економічна формація, історично визначений тип суспільства, що представляє собою особливу ступінь у його розвитку; "... суспільство, що знаходиться на визначеній ступіні історичного розвитку, суспільство зі своєрідним відмітним характером". Дослідження суспільно-економічні формації дає можливість помітити повторюваність у суспільних порядках різних країн, що знаходяться на одній і тій же ступіні суспільного розвитку. А це дозволило перейти від опису суспільних явищ до строго наукового аналізу, що досліджує те, що властиво, наприклад, усім капіталістичним країнам, і те, що відрізняє одну капіталістичну країну від іншої. Специфічні закони розвитку кожної суспільно-економічні формації є в той же час загальними для всіх країн, у яких вона існує чи затверджується. Немає, наприклад, особливих законів для кожної окремої капіталістичної країни (США, Англії, Франції й ін.), однак маються розходження у формах прояву цих законів, що випливають з конкретно-історичних умов, національних особливостей. На основі узагальнення історії розвитку людства марксизм виділив наступні.основні суспільно-економічні формації, що утворять ступіні історичного прогресу: первісно-общинний лад, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний. Первіснообщинний лад - перша неантагоністична суспільно-економічна формація, через яку пройшли усі без винятку народи. У результаті її розкладу здійснюється перехід до класових, антагоністичних суспільно-економічні формацій. Серед ранніх ступіней класового суспільства ряд учених виділяє, спираючи на деякі висловлення Маркса і Енгельса, крім рабовласницького і феодального способів виробництва, особливий азіатський спосіб виробництва і відповідну йому формацію. Однак питання про існування такого способу виробництва викликав дискусію у філософській і історичній літературі і дотепер не одержав однозначного рішення. На зміну їй приходить, як заявляли Маркс і Енгельс, комуністична формація, що відкриває справді людську історію. Послідовна зміна суспільно-економічні формацій визначається насамперед антагоністичними протиріччями між новими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами, що на визначеній ступіні перетворюються з форм розвитку в окови продуктивних сил. При цьому діє загальна закономірність, відкрита Марксом, відповідно до якої жодна суспільно-економічна формація не гине раніш, ніж розвинуться всі продуктивні сили, для яких вона дає досить простору, а нові, більш високі виробничі відносини ніколи не з'являються раніш, ніж у лоні старого суспільства дозріють матеріальні умови їхнього існування (див. там же). Перехід від однієї суспільно-економічні формації до іншої відбувається через соціальну революцію, що дозволяє вирішити антагоністичні протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами, а також між базисом і надбудовою. На відміну від зміни суспільно-економічні формації , зміна різних фаз (стадій) усередині однієї і тієї ж формації (наприклад, домонополістичного капіталізму - імперіалізмом) відбувається без соціальних революцій, хоча і являє собою якісний стрибок. У рамках комуністичної суспільно-економічні формації відбувається переростання соціалізму в комунізм, здійснюване поступово і планомірно, як закономірний процес, що направляється свідомо. Матеріалізм дозволив знайти загальні, повторювані риси в соціально-економічному розвитку країни і дав підставу відносити їх до визначеного суспільного типу, названій суспільно-економічною формацією. Підставою, по якому можливо зробити таку типологізацію, є спосіб виробництва як матеріально-економічна основа суспільства, що визначає всю його внутрішню структуру. Поняття суспільно-економічної формації відбиває підпорядкованість усіх суспільних явищ матеріальним відносинам виробництва. Історія суспільства складається з історії окремих народів і країн, що живуть у різноманітних географічних і історичних умовах, що мають свої національні, культурні й інші особливості. На цій підставі деякі філософи і соціологи затверджували, що в історії нібито відсутня повторюваність, що всі події, явища тут сугубо індивідуальні і завданням історичної науки може бути тільки опис цих подій, їхня оцінка з погляду якого-небудь ідеалу. Подібний підхід неминуче приводить до суб'єктивізму, тому що сам вибір ідеалів і цінностей стає довільним, губиться об'єктивний критерій для розмежування того, що є істотним, головним, визначальним в історії, а що - відповідно, другорядним. Матеріалістична філософія переборола цей суб'єктивізм тим, що з усієї сукупності суспільних відносин виділив виробничі відносини як головні і визначальні, як об'єктивний критерій для розрізнення визначених ступіней розвитку в суспільному житті. Дійсно, сукупність виробничих відносин є тим базисом, від характеру якого залежить і спосіб життя людей, і всі інші суспільні явища. Однак при цьому не можна випустити з уваги, що самі виробничі відносини визначаються рівнем розвитку продуктивних сил, що існує закон відповідності, відповідно до якого даному рівню розвитку продуктивних сил відповідають не будь-які, а визначені, необхідні і від волі людей не залежні виробничі відносини. У способі виробництва не можна довільно змінювати виробничі відносини, вони відповідають продуктивним силам об'єктивно, породжені цими продуктивними силами. В даний час поняття суспільно-економічної формації звичайно не вживається політиками, рідко говорять про цьому й у науковій літературі. Критикуючи вчення про п'ять суспільні формації, де в якості вищої проголошується комуністична, супротивники марксизму узагалі відкидають ідею суспільно-економічної формації. Але суспільство все-таки проходить у своєму розвитку визначені ступіні (економічні суспільні формації), обумовлені, наприклад, ручним, машинним (індустріальним) і автоматизованим виробництвом. Доіндустріальні суспільства були засновані на особистій залежності працівників, позаекономічному примусі. Перехід від рабовласництва до феодалізму в рамках ручної праці можна вважати лише видозміною цієї залежності, ступеня позаекономічного примуса. Але народи і країни не можуть минати машинне виробництво, тому що це закономірність суспільного прогресу. Отже, вони не можуть минати і розвиту ринкову економіку (капіталізм) як необхідний, визначений і об'єктивно даний період у розвитку, тому що він обумовлений потребами існуючих продуктивних сил. Сучасний капіталізм відрізняється від первісного жорстокого капіталізму минулого. Але, незважаючи на проголошення "постіндустріального суспільства", сутність капіталізму не міняється. Це як і раніше приватна власність, конкуренція вільних виробників, експлуатація найманої праці. У розвинутих країнах сьогодні знайшли відображення форми організації суспільства, що, забезпечуючи виробничу ефективність, дозволяють дозволяти і найбільш гострі соціальні проблеми, обмежуючи недоліки і пороки вільної ринкової економіки. Теорія суспільно-економічної формації допомагає зрозуміти суспільство як цілісну соціальну систему, що функціонує і розвивається по своїх специфічних і об'єктивних законах на підставі об'єктивно сформувалася способу виробництва. Епоха (від грец. epoche, буквально - зупинка), тривалий період часу, що характеризується значними подіями, явищами, процесами в природі, громадському житті, науці, мистецтві і т.д.; якісно новий період розвитку.