18. Соціальний дарвінізм

Соціальний дарвінізм започаткував австрійський соціолог і юрист ЛЮДВИҐ ҐУМПЛОВИЧ (1838–1909), який звернувся до вивчення суспільних процесів та явищ у контексті ідей Г. СПЕНСЕРА. Основними положеннями його праць є думка про суспільство як сукупність груп людей, що ведуть між собою боротьбу за виживання, вплив і панування. Людям від народження притаманна взаємна ненависть, котра породжує жорстоку боротьбу між соціальними групами й спільнотами. Він обґрунтовує положення про неминучість соціальної нерівності людей, стверджуючи, що будь-яка людина або група прагне до підкорення слабших від себе і що в цьому проявляється природний суспільний закон боротьби за існування (звідси й назва напряму – соціальний дарвінізм, або автоматичне перенесення положень дарвінівського вчення про еволюцію в природі на розвиток суспільства). ҐУМПЛОВИЧ один з перших уводить у соціологію поняття «соціальний конфлікт», який, на його думку, є органічною формою взаємовідносин між людьми і соціальними спільнотами в середині кожного суспільства та у стосунках між людьми. Американський соціолог АЛЬБІОН СМОЛЛ (1854–1926) продовжує розроблення ідей соціального дарвінізму, дотримуючись в основному поглядів ҐУМПЛОВИЧА. Але, на відміну від ҐУМПЛОВИЧА, котрий уважав єдиними шляхами розв’язання соціальних конфліктів примус і насильство, СМОЛЛ приділяє увагу проблемі переходу від конфлікту до соціальної злагоди й погодження за допомогою соціології. Для СМОЛЛА соціологія – це свого роду «соціальна інженерія», яка забезпечує нормальний плин суспільного розвитку. Основною ідеєю соціального дарвінізму є зведення законів розвитку суспільства до таких біологічних закономірностей, як боротьба за існування, виживання найбільш пристосованих, уроджена агресивність людини тощо. У цілому ж, незважаючи на окремі спроби відійти від суто біологізаторських тлумачень суспільства, соціальний дарвінізм досить швидко втрачає свій вплив, хоч деякі його сучасні різновиди (наприклад, соціобіологія) продовжують своє існування.

Іншою ланкою натуралістичного напряму в соціології був соціальний дарвінізм. Тоді як органіцизм орієнтувався в основному на пошук зовнішніх аналогій між організмом та суспільством, соціальний дарвінізм, що також виник під впливом біологічної науки, намагався використати її внутрішні закони. Джерелом даного напряму слугувало безпосередньо вчення Чарльза Дарвіна про боротьбу за існування. Вчення Дарвіна про природний добір стимулювало перенесення біологічних законів на розуміння суспільства. Соціальний дарвінізм поставив у центр досліджень проблему соціальних конфліктів та міжгрупової боротьби, що викликані протилежністю потреб, інтересів, засобів.

Найвідомішими представниками соціального дарвінізму були Уїльям Беджгот - англійський політик, економіст, соціолог, Людвіг Гумилович - австрійський юрист, соціолог, Альбіон Смоул - американський соціолог.

Суть їхнього вчення зводиться до натуралізації соціального, визначення природного відбору і боротьби за існування як головних соціальних детермінант, аналізу соціальних конфліктів та суперечностей у їхньому контексті. Боротьба за існування трактувалася як основний закон соціальної еволюції (коли в процесі відбору виживають найбільш пристосовані), а інтереси, біологічні потреби особи - це рушійна сила розвитку суспільства.

Виникає, таким чином, протидія потреб, інтересів, поведінки в групі між індивідами, а тому виживають ті групи, спільності, в яких зберігається рівновага між новаціями, традиціями, різними процесами. Кожна група намагається підкорити собі іншу, панувати над нею, і ця боротьба становить зміст соціального життя.