18. Органістична школа в соціології. «Синтетична філософія» Спенсера.

В основу ряду соціологічних вчень натуралістичного напряму була покладена аналогія між організмом та суспільством, тобто визнана можливість схожості структури суспільства та природи, організму. Одним з таких теоретичних напрямів на ранніх етапах розвитку соціологічної думки була органістична школа в соціології. Її засновником був англійський філософ та соціолог Герберт Спенсер (1820-1905). Його по праву вважають і одним із фундаторів соціології. Спенсер справив величезний вплив на соціальні науки свого часу, визначив напрям розвитку соціологічної теорії, окреслив предметне поле дисципліни, основні методичні засади та принципи. Його наукова спадщина складається з таких ранніх творів, як «Вивчення соціології» (1878), «Принципи соціології» та фундаментальної п'ятнадцятитомної праці «Описова соціологія», де характеризуються різні типи суспільств різних часів і місцевостей. Соціологічна система Спенсера ґрунтується на трьох основних елементах: еволюційна теорія, органіцизм, вчення про соціальні організми - інституції. Однією з найвідоміших та найпопулярніших його теорій була еволюційна теорія, де еволюція в соціальному світі ототожнювалася з еволюцією у фізичному світі. На прикладі «фізичного» світу це перетворення пов'язане з формуванням сонячної системи із розсіяної матерії. Тотожність тому - виникнення суспільства як організованого об'єднання людей із значенням чисельності чи поступовим їх злиттям. Еволюція – це процес інтеграції матерії, перехід із невизначеної безлюдної однорідності у визначену різнорідність. Вчений розрізняв два типи еволюцій: просту і складну (інтеграційно-якісні зміни). На основі ототожнення соціального синтезу із фізичним Спенсер зображує еволюційний розвиток суспільства як процес перемінного зростання і диференціації, що спостерігається за трьома функціями: регулятивною, підтримуючою, розподільчою. Вчений показує, як, аналізуючи процес з'єднання менших спільнот у більші, шляхом завойовницьких дій, підкорення, узгодження, можна спостерігати рівні соціального розвитку: від простої (без лідерства) до ускладненої. Незважаючи на схематизм, «фізичність», еволюційна теорія Спенсера заклала низку методологічних принципів історико-соціологічних досліджень. В аналізі суспільства і соціальних явищ систему Спенсера можна порівняти з живим організмом. Він цілеспрямовано добирав докази можливості побудови соціологічної науки на фундаменті законів, притаманних природничим наукам. Підкреслюючи порівнюваність структур і функцій живого організму та суспільства, вчений обґрунтував, що загальні закони етики, політичної економії та соціології є аналогічними й органічними. У праці «Основи соціології» Спенсер обґрунтовує аналогію суспільства і біоорганізму в тому, що соціальний організм, як і біологічний, у процесі розвитку збільшується в масі та обсязі, а з його розвитком відбувається ускладнення внутрішньої структури, що, у свою чергу, ускладнює функції, диференціацію в обох типах організму. Так само в обох типах організму всі елементи між собою взаємопов'язані, і цілісний організм існує довше за свої елементи. Виходячи зі свого еволюційного вчення, Спенсер окреслює і виводить появу та розвиток соціальних інститутів як спеціалізованих «соціальних органів», що є тотожними біологічним, анатомічним (уряд - головний мозок, торгівля - кровообіг, економіка - обмін речовин тощо). У подальшому сукупність взаємодіючих інститутів утворює цілісну соціальну організацію - суспільство. Простежуючи хід і логіку дії еволюційних постулатів (вищезгаданих), вчений приходить до твердження, що постійно зростаюче населення вимагає поліпшення організації величезної людської маси, спеціалізації її діяльності, встановлення взаємодії різнорідних диференційованих елементів. Це, у свою чергу, і зумовлює появу різноманітних типів організацій людей, спеціалізованих за видами діяльності, котрі дедалі спеціалізуються та класифікуються згідно з функціями у суспільному організмі. Г. Спенсер виділяє такі три системи функціональних обов'язків: продовження роду; виробничо-розподільчі функції; регулюючі функції. Завершальна частина системи Спенсера представлена класифікацією та аналізом шести типів соціальних інститутів: домашні (сім'я); політичні; професійні; промислові. церковні; обрядові. Він показує взаємозв'язок розвитку соціальних інститутів і еволюції відносин між людьми. З його ім'ям пов'язано введення термінів «соціальний контроль», «система примушень», «політичне управління» як одна з форм соціального контролю, що є основоположним для релігійних інститутів. Незважаючи на наявність недоліків, заслугою вченого є те, що він поставив і обґрунтував теорію і практику дослідження соціальної системи і соціальної структури, розкрив механізм їхнього функціонування. Одним із видатних продовжувачів даного напряму був і російський урядовець П. Лілігнфельд. На основі принципу ототожнення біологічного і соціального організмів він стверджував можливість застосування біологічних законів для пояснення суспільства і принципово не відрізняв закони об'єднань, суспільств і біологічних клітин. Іншим російським органіцистом був О. Стронін, який розумів суспільство як організм і розглядав соціологію як фізіологію. Прихильником даного напряму був і німецький економіст та соціолог Ф. Шефле. Органіцизм у стратегічному плані мав деякі прогресивні сторони, однак з точки зору тактики це був крок назад у соціологічній науці. Орієнтація на еволюцію та відносно сталі закони біологічного світу паралізовувала дослідження розвитку суспільства.

Основні ідеї "синтетичної філософії" Спенсера звучать зараз як анахронізм, але свого часу вони були популярні. Серед еволюціоністів лише Спенсер зробив спробу створення всеохоплюючі філософської системи. Фундаментальні положення Спенсер формулює в термінах механіки: речовина, рух, сила. З цих абсолютно загальних положень (закону постійності речовини і сили) виводиться закон еволюції. Ідея загальної еволюції - центральний пункт світогляду Спенсера. Всі його зусилля були направлені на обгрунтовування цієї ідеї.

Еволюція будь-якого об'єкту характеризується переходом від незв'язності до зв'язності, від однорідного до різнорідного, від невизначеності до визначеності. Спенсер пропонує наступне визначення центрального поняття своєї філософської системи: "Еволюція є інтеграція речовини, яка супроводиться розсіянням руху і протягом якої речовина переходить із стану невизначеної, незв'язної однорідності в стан певної зв'язної різнорідності, а збережене речовиною рух зазнає аналогічне перетворення". Межа, за яку еволюція не може перейти, - рівновага системи.

У разі порушення рівноваги починається розпад, який з часом переходить в новий еволюційний процес. Все, що існує, проходить через цей цикл розвитку і розпаду.

Спенсер виділяє три види еволюційних процесів: неорганічний, органічний і надорганічний. Всі вони підкоряються загальним законам. Проте специфічні закони вищих фаз не можуть бути зведений до законів низьких фаз. Так, в надорганічній еволюції виступають явища, які не зустрічаються в неорганічному і органічному світі. Суспільство - частина природи, і в цьому значенні такий же природний об'єкт, як і будь-хто інший, воно не створено штучно, в результаті "суспільного договору" або божественної волі. Спенсер розділяє уявлення Гоббса про те, що людина в природному стані "значною мірою антисоціальний". Людина стає соціальною істотою в ході тривалої еволюції первісних співтовариств в надорганічні соціальні системи. Як і Мальтус, головним чинником соціогенеза він рахує чисельне зростання популяції, потрібно для виживання і пристосування соціальної організації, яка у свою чергу сприяла виробленню і розвитку соціальних відчуттів, інтелекту, трудових навиків. Суть і зміст цієї природної еволюції - соціалізація людини.

На цій основі він переходить від загального розгляду ідеї еволюції до характеристики суспільного розвитку. Соціологія завершує філософську систему Спенсера.