19 Емпіричне та раціональне пізнання. Інтуїція

Емпіричне знання накопичується внаслідок безпосереднього контакту з реальністю при спостереженні або експерименті. Загалом наука спирається на твердо встановлені факти, що були отримані емпіричним, тобто дослідним, шляхом. До емпіричним методів пізнання відносяться спостереження, опис, вимірювання і експеримент.

• Експеримент — спостереження за об'єктами та явищами в контрольованих або штучно створених умовах з метою виявлення їхніх істотних характеристик;

• Спостереження — цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності без внесення змін в реальність, що досліджується;

• Вимірювання — виявлення кількісних характеристик досліджуваної реальності. В результаті вимірювання відбувається порівняння об'єктів за певними властивостями;

• Порівняння — одночасне виявлення співвідношення та оцінка загальних для двох або більше об'єктів властивостей або ознак;

• Опис — фіксація засобами природної чи штучної мови відомостей про об'єкти і явища.

Раціональне пізнання, розум не привносить ніякого нового змістовного знання, а лише систематизує дані чуттєво-сенситивного досвіду. Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, а чуттєво-сенситивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності. Раціональне пізнання, логічне мислення розглядається як другий, вищий рівень пізнання (у раціоналізмі воно може передувати чуттєвому пізнанню, напр., у формі "природжених ідей" - форм, чисел, вищих цінностей; до формули емпіризму "немає нічого в розумі, чого раніше не було в почуттях", раціоналіст Лейбніц додає: "окрім самого розуму").

Інтуї́ція - безпосереднє осягнення істини без досвіду і логічних умовиводів.

Інтуїція дає людині щось, що приймається за істину, хоча джерело інформації чи знання невідоме. Це судження без раціонального вивчення фактів. Люди часто мають інтуїтивні ідеї, істинність яких згодом підтверджується. До науковців теж часто іноді приходять правильні теорії та припущення тоді, коли вони роблять щось зовсім стороннє. Але інтуїція в найкращому разі може тільки постачати правильні думки, не будучи критерієм їхньої правильності. Для підтвердження справедливості інтуїтивних здогадок необхідно застосовувати інші критерії.

В філософії Іммануїла Канта інтуїція є базовою пізнавальною (когнітивною) здатністю, еквівалент якої в широкому сенсі може бути названий перцепцією, тобто сприйняттям, відчуттям, розумінням, проникливістю. Кант вважав, що розум сприймає всі наші зовнішні відчуття в формі простору, а всі внутрішні відчуття (пам'ять, думки) в формі часу.

20 Філософія національної ідеї: т. Шевченка, л. Українки, і. Франко

Т.Г.Шевченка (1814-1861).

Філософія Т.Шевченка виростає насамперед з конкретно-узагальненого ставлення до любові, надії і віри. Саме з любові до України виникає шевченківська філософія пробудження людської гідності, смутку-жалю знівеченого життя, сили протесту і бунтарства. Улюблений герой Шевченкових поезій і картин — лицар народний, повстанець-гайдамака, козак-запорожець, що виступає оборонцем рідного краю, носієм народної правди і честі. Гнів мислителя спрямований передовсім проти різних утискувачів, прийшлих і доморощених.

Леся Українка – це національна поетеса, котра не є філософом інтуїтивним на кшталт колеги Шевченка. Її філософська думка, що проходить крізь літературні твори, базується на класичній національній „Філософії серця”, морально-етичному аспекті та на зразках класичної світової, насамперед німецької філософії, себто ідеї Маркса, Ніцше та Фройда. Відтак Леся Українка, незважаючи на брак філософських праць класичного характеру, на мою думку, увійшла в історію української філософії як повноправний мислитель своєї епохи. До того ж, її ідеї на відміну від ідей вкотре згаданого Шевченка та багатьох інших не обмежуються примітивними національними проблемами, що ґрунтуються передусім на емоціях автора.

наприкладТак звана „Філософія серця”. Морально-етичний аспект полягав у філософії боротьби добра і зла.

Франко розробляє тему праці, трудової моралі у літ-рі, ставлячи в центр своєї філософії людину. Головний закон людяності у формуванні Франка: неробство – зло, праця – доб-ро. Праця – єдине, що здатне творити і вдосконалювати людську душу, все-ляти в неї почуття гідності і правди. Але жити лише для праці неможливо, вважав Франко. У його творчості по-стійно виступають дві взаємозалежні сили: це пісня і праця, дух і матерія, книжка і хліб. Його філ.поглядам притамана діалектико-матеріалістич-на оцінка.

Філ. Франка породжує досить важ-ливу і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і дум-ках, а тому в сфері духу панує найдо-рожча різноманітність, яка робить людей несхожими, цікавими і дає людям основу для єдності, братерства і любові.

Філ. Франка – це яскраве втілення філ. укр.духу початку ХХ ст.