16 Основні риси екзестинційної філософії

Екзистенціалі́зм-Філософія існування — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину, як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.

Течія в філософії, що сформувалася в Європі у XIX —XX ст. Першими до екзистенціалізму у своїх працях звернулись данський філософ C. К'єркегор та німецький філософ Ф. Ніцше. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (М. Гайдеґґер, К. Ясперс) та французьких (Г. Марсель, А. Камю, Ж.-П. Сартр) філософів та письменників.

Визначальні риси екзистенціалізму:

• на перше місце висуваються категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;

• особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;

• поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів;

• вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;

• існування людини тлумачиться як драма свободи;

17 Свідомість як ідеальне буття та ідеальне відображення. Мова як упредметнена свідомість.

Ідеальне – це філософська категорія для позначення суб’єктивного, образного, нематеріального відображення дійсності у людській свідомості. Ідеальне дає уявлення про суттєву відмінність між образом і об’єктом, який відображається. Ця відмінність полягає в тому, що образ, який відображає реально відчутні властивості об’єкта, сам цих властивостей не має, оскільки позбавлений будь-якої тілесності, матеріальності. Отже, образне, відображуване, ідеальне є суб’єктивною, духовною реальністю; образне, ідеальне існує лише в актах свідомості.

Ідеальне буття часто називають - сутністю. Воно позбавлене тимчасового, дійсного, досвідченого характеру, їй немає властиво бути фактом; є суворо незмінним (застиглим), існуючим вічно (М.Гартман). Идеальним буттям у сенсі мають цінності, ідеї, математичні і логічні поняття.

Мова - засіб вираження духу мислення, те, що робить дух тілесним, видимим і чутним.

Види мов:

Мова - це знаряддя свідомості, та форма, у якій фіксується, виражається, передається увесь зміст свідомості. За допомогою мови як системи знаків відбувається об'єктивація свідомості. Внутрішній світ суб'єкта виражається у зовнішньому світі. У мові також виявляється самосвідомість людини внутрішня мова. Нерозривний зв'язок мови і свідомості полягає в тому, що свідомість - це відображення дійсності, а за допомогою мови саме мислення і свідомість отримують своє адекватне вираження. Мова - це інструмент думки.

18 Періоди та основні риси давногрецької філософії

Давньогрецька філософія - філософія, одна з двох найбільших гілок античної філософії, що виникла в Стародавній Греції в VI столітті до н.е.. і існувала до самого кінця античності.

Періодизація

Завдяки особливому місцю в давньогрецькій філософії Сократа, Платона та Аристотеля, в ній виділяють досократівський період, період класичної грецької філософії, період еллінізму, який змінився періодом неоплатонізму. Ці періоди корелюють із історичними подіями в старогрецькому світі. Давньогрецька філософія почала складатися в грецьких полісах-колоніях. Після завоювань Александра Македонського грецька культура поширилася на завойовані країни, започаткувавши таким чином елліністичний період. В епоху римського панування грецька та римська культура й філософія значною мірою зрослися.,.

Особливості давньогрецької філософії

• набула автономного характеру розвитку;

• постала відкритою та доступною: всі вільні громадяни, крім жінок, мали право займатися філософією;

• була надзвичайно пластичною, здатною набувати різних форм та виявлень;

• терпимо ставилась до різних ідей та позицій;

• була надзвичайно динамічною у розвитку.