27.Поняття «наука»та «наукова картина світу»

Наука - сфера людської діяльності, спрямована на вироблення і теоретичну систематизацію об'єктивних знань про дійсність. Основою цієї діяльності є збір фактів, їх постійне оновлення і систематизація, критичний аналіз і, на цій базі, синтез нових знань або узагальнень, які не тільки описують спостережувані природні або суспільні явища, але й дозволяють побудувати причинно-наслідкові зв'язки і, як наслідок, - прогнозувати. Ті теорії і гіпотези, які підтверджуються фактами або дослідами, формулюються у вигляді законів природи чи суспільства

Наукова картина світу (НКМ) - (одне з основоположних понять в природознавстві) особлива форма систематизації знань, якісне узагальнення і світоглядний синтез різних наукових теорій. Будучи цілісною системою уявлень про загальні властивості і закономірності об'єктивного світу, наукова картина світу існує як складна структура, що включає в себе в якості складових частин загальнонаукову картину світу і картини світу окремих наук (фізична, біологічна, геологічна і т.п.). Картини світу окремих наук, у свою чергу, включають в себе відповідні численні концепції - певні способи розуміння і трактування яких-небудь предметів, явищ і процесів об'єктивного світу, існуючі в кожній окремій науці

28.Філософська культура Давньої Русі.

Руська філософія проповідувала мир між народами, гуманізм, виявляла громадянськість, патріотизм, гарячу любов до рідної землі, їй не властивий ні шовінізм, ні космополітизм. Вона ґрунтувалась на ідеях рівноправ´я і спільності людства, необхідності духовного вдосконалення людей, віри в щасливе майбутнє. Це була суто національна філософія.

У сфері соціальних і моральних відносин домінували загальнолюдські ідеали добра і краси, зверненість до духовних благ, активної життєвої позиції, боротьби за соціальну справедливість, переконання в тріумфі духу і розуму, повага до суспільних інтересів, ідеали мужності, вірності, чесності, щирості, простоти. Єдність слова і вчинку, безнастанне плекання духу, моральності — неперехідні цінності тогочасної духовної атмосфери. Духовність — одна з найхарактерніших ознак ранньосередньовічного українського філософування.

У пізнавальній діяльності верховенствував сильний потяг до знань, енциклопедичності, просвітництва, високої книжної культури, що зумовило поважне ставлення до предметів духовної та матеріальної культур, освічених у науках і ремеслах людей, розуму і таланту. Важливого значення надавалося набуванню мудрості як сплаву знання та його практичного втілення в життя і як способу життя, безкомпромісним пошукам правди й істини, бажанню осягнути культуру свого та інших народів, передати знання сучасникам і нащадкам. Це була істинна любов до мудрості.

Відчутним було естетичне ставлення до світу природи й до людини, естетизація всіх аспектів буття, оспівування піднесеного, гармонійного, краси та міри. Руська філософія була філософією краси.

29.Принципи та категорії діалектики

Принципи діалектики мають великий методологічний, пізнавальний потенціал. Він виявляється, насамперед, в певних імперативах стосовно самого процесу пізнання, а також інтерпретації його результатів.

Візьмемо, для прикладу, принцип суперечності. Імперативними вимога­ми цього принципу є:

1) розгляд будь-яких фактів, предметів, процесів чи явищ з точки зору того, що їх виникнення, функціонування та розвиток є результатом певних суперечностей, що їм притаманні;

2) вимога з’ясовувати природу, сутність, корені певної суперечності;

3) враховувати специфіку, особливості суперечностей, котрі різні у різних сферах об’єктивної дійсності;

4) виділяти, вивчати конкретні етапи, стадії, фази розвитку і функціонування суперечностей, розкриваючи їх особливості;

5) знаходити необхідні форми, способи, шляхи розв’язання діалектичних суперечностей;

6) з’ясовувати характер суперечностей, їх місце в класифікації суперечностей (основні – неосновні, головні – неголовні, причинні – наслідкові, антагоністичні – не­-анта­го­ніс­тичні);

7) враховувати роль конкретних суперечностей в подаль­­шому розвитку тих чи інших явищ (до чого призведе їх розв’язання – до гармонії чи до нових конфліктів)

8) розкривати основну тенденцію розвитку суперечностей з метою передбачення, прогнозування наслідків їх розв’язан­ня; місця цих суперечностей в системі відносин, що складаються;

9) фун­даментальною вимогою принципу суперечності є вимога застосування до пізнання законів діалектики;

10) і останній імператив – це вимога вивчати реальні суперечності неупереджено, як об’єктивну даність, необхідний внутрішній імпульс будь-якого руху та розвитку, а не вважати це аномалією, перешкодою на цьому шляху. Безумовно, що мова йде не про суперечності взагалі, а про діалектичні суперечності.

У діалектичної філософії діалектичними категоріями або категоріями діалектики називаються її категорії:

- По-перше, діалектичні категорії - це найбільш загальне форми людського мислення, зокрема розумове поняття, якими оперує людське мислення для визначення і розкриття суті пізнаваних проблем (причому не є власне категоріальний);

- По-друге, в сучасній діалектичної філософії до діалектичних категорій також відносяться граничні суб'єктивні визначення і такі розумове поняття і форми людського мислення, які гранично точно й однозначно характеризують те чи інше деякий, тобто такі визначення, для яких не можна знайти не тільки більш широких понять або форм, але і більш конкретних понять, форм або визначень;

- По-третє, в сучасній діалектичної філософії до діалектичних категорій також відносяться образи безпосередніх категорій.