Структура та завдання Сухопутних військ Збройних сил України

Сухопутні війська Збройних сил України були сформовані у складі Збройних сил України на підставі Указу Президента України відповідно до статті 4 Закону України "Про Збройні сили України" у 1996 р.

Сухопутні війська - найбільш чисельний вид Збройних сил. За сво­їм призначенням і покладеними завданнями Сухопутним військам відводиться вирішальна роль у запобіганні та відбитті можливої агре­сії проти України.

Організаційна структура Сухопутних військ Збройних сил України на кінець 2007 р. приведена на рис. 1.1.3.КОМАНДУВАННЯ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК

Армійський

корпус

окремі

механізовані

бригади

Армійський

корпус

окремі

механізовані

бригади

Армійський

корпус

окремі

механізовані

бригади

Західне оперативне командування	Південне оперативне командування
Територіальне управління	Територіальне управління

Територіальне

управління

"Північ"

ракетна

бригад

а

окрема

танкова

бригада

окрема

танкова

бригада

окрема артилерійська бригада

окрема

повітряно­

десантна

бригада

частини

безпосереднього

підпорядкування

окрема

аеромобільна

бригада

Львівський

інститут

Сухопутних

військ

Національного

університету

"Львівська

політехніка"

окрема

аеромобільна

бригада

окрема артилерійська бригада

окрема артилерійська бригада

частини

безпосереднього

підпорядкування

частини

безпосереднього

підпорядкування

частини

безпосереднього

підпорядкування

Рис. 1.1.3. Організаційна структура та бойовий склад Сухопутних військ

До складу Сухопутних військ належать такі роди військ:

^ механізовані війська;

^ танкові війська;

^ аеромобільні війська;

^ ракетні війська й артилерія;

^ армійська авіація;

^ війська протиповітряної оборони Сухопутних військ;

^ спеціальні війська.

Спеціальні війська:

^ розвідувальні;

^ спеціального призначення;

^ інженерні;

^ радіаційного, хімічного та біологічного захисту;

^ радіоелектронної боротьби;

^ топографічні;

^ гідрометеорологічні;

^ технічного, тилового та медичного забезпечення.

Сухопутні війська призначені для:

^ відбиття ударів сухопутних угруповань агресора;

^ утримання території, районів, рубежів, що займаються;

^ розгрому угруповань противника, що вторглись на територію держави;

^ участі в територіальній обороні держави.

Механізовані та танкові війська, що складають основу Сухопутних військ, виконують завдання щодо утримання зайнятих районів, ру­бежів і позицій, відбиття ударів противника, прориву оборони проти­вника, розгрому його військ, захоплення важливих районів, рубежів і об'єктів, діють у складі морських та повітряних десантів.

До складу механізованих і танкових військ входять механізовані та танкові бригади. На рис. 1.1.3. приведена організаційна структура Сухопутних військ Збройних сил України, станом на кінець 2006 р.

На озброєнні з'єднань і частин механізованих і танкових військ знаходяться:

^ танки Т-64, Т-72, Т-80, перспективний танк Т-84 (рис. 1.1.4.);

^ бронетранспортери БТР-70, БТР-80, перспективний БТР-3У (рис. 1.1.5.);

^ бойові машини піхоти БМП-1, БМП-2, перспективна БМП-2М (рис. 1.1.6.) та інші зразки озброєння.

Рис.1.1.4. Танк Т-84

Рис.1.1.5. Бронетранспортер БТР-ЗУ

Рис.1.1.6. Бойова машина піхоти БМП-2М

Ракетні війська і артилерія Сухопутні війська складаються із з'єднань оперативно-тактичних і тактичних ракет, з'єднань і частин гаубичної, гарматної, реактивної та протитанкової артилерії, артилерійської розві­дки, мінометних підрозділів та підрозділів протитанкових, керованих ракет. Вони призначені для ураження живої сили, танків, артилерії, протитанкових засобів противника, авіації, об'єктів ППО та інших важ­ливих об'єктів при веденні загальновійськової операції (бою). На озбро­єнні з'єднань, частин та підрозділів РВ і А знаходяться: ракетні компле­кси оперативно-тактичних, тактичних ракет; реактивні системи залпо­вого вогню типу "Смерч" (рис.1.1.7.), "Ураган", "Град; самохідні гармати "Гіацинт", 2С19 "Мста" (рис. 1.1.8.), "Акація", "Гвоздика"; протитанкові засоби "Штурм" (рис. 1.1.9.), "Конкурс", "Рапіра" тощо.

Рис. 1.1.7. Реактивна система залпового вогню 9А52 "Смерч"

Рис. 1.1.8. Самохідні гармата 2С19 "Мста"

Рис. 1.1.9. Протитанковий ракетний комплекс "Штурм"

Армійська авіація є найбільш маневреним родом Сухопутних військ, призначеним для виконання завдань при різноманітних умо­вах загальновійськового бою. Частини й підрозділи армійської авіації ведуть розвідку, знищують бойову техніку та живу силу противника, здійснюють вогневу підтримку під час наступу чи контратаки, виса­джують тактичні десанти, доставляють у вказані райони бойову тех­ніку та особовий склад, виконують інші важливі завдання. До складу Сухопутних військ входять бригади та полки армійської авіації. З'єд­нання та частини армійської авіації Сухопутних військ мають на озброєнні багатоцільові гелікоптери типу Мі-8 (рис. 1.1.10.), гелікоп­тери вогневої підтримки Мі-24 (рис. 1.1.11.) та їх модифікації.

Рис. 1.1.10. Багатоцільовий гелікоптер Мі-8

Рис. 1.1.11. Гелікоптер вогневої підтримки Мі-24

Аеромобільні війська - високомобільний компонент Сухопутних військ. До аеромобільних військ належать з'єднання, частини та під­розділи зі складу Сухопутних військ й армійської авіації, що ціле­спрямовано підготовлені для спільних дій у тилу противника.

Аеромобільні війська знаходяться в постійній бойовій готовності і є наймобільнішим родом військ, який спроможний виконати будь-яке завдання при різних умовах.

До складу аеромобільних військ входять окремі аеромобільні бригади.

Війська протиповітряної оборони Сухопутних військ призначені для прикриття військ від ударів противника з повітря при всіх видах бойових дій, при перегрупуванні та розташуванні їх на місці.

На озброєнні військ ППО Сухопутних військ знаходяться ефективні зенітні ракетні та зенітні артилерійські системи та комплекси, які хара­ктеризуються високою швидкострільністю, живучістю, маневреністю, здатністю діяти за будь-яких умов сучасного загальновійськового бою.

До зенітних ракетних комплексів механізованих (танкових) підроз­ділів входять переносний зенітний ракетний комплекс (ПЗРК) "Ігла" (рис. 1.1.12.).

Рис. 1.1.12. ПЗРК "Ігла"

До зенітних ракетних артилерійських комплексів з'єднання входять зенітний гарматний ракетний комплекс (ЗГРК) "Тунгуска" (рис. 1.1.13.).

Рис. 1.1.13. ЗГРК "Тунгуска"

До зенітних ракетних систем та комплексів об'єднання належать зе­нітні ракетні комплекси (ЗРК) "Оса" (рис. 1.1.14.), "Тор" (рис. 1.1.15.).

Рис. 1.1.14. ЗРК "ОСА"

Рис. 1.1.15. ЗРК "ТОР"

Для нарощування ППО об'єднання можуть бути використані самохід­ні зенітні ракетні комплекси "БУК" (рис. 1.1.16.), "С-300В" (рис. 1.1.17.).

Головною метою реформування та розвитку Сухопутних військ є створення боєготових, боєздатних, оснащених сучасними зразками озброєння та військової техніки з'єднань і військових частин, які спроможні якісно вирішувати поставлені завдання.

Одним із шляхів досягнення цієї мети є удосконалення з'єднань та частин Сухопутних військ. Найбільш характерною особливістю цього процесу став перехід від дивізійно-полкової до бригадно-батальйонної структури, що дозволило підвищити мобільність, автономність, вогне­ву та ударну сили з'єднань

.

Рис. 1.1.17. Пускова установка комплексу С-300В

Структура та завдання Повітряних сил Збройних сил України

Історичні витоки

Історія світової авіації та ракетобудування тісно пов'язана з Українською землею. Тут творили: конструктор одного з перших лі­таків, що піднявся у повітря, Олександр Можайський; засновник теорії ракетобудування Микола Кибальчич; творець бойових ракет Олександр Засядько. Імена киян Ігоря Сікорського та Дмитра Гри­горовича стали всесвітньо відомими завдяки збудованим ними лі­тальним апаратам. Безстрашні українські соколи Костянтин Арцеу- лов та Володимир Дибовський зуміли "приборкати" острах перших авіаторів - штопор. Мужній і талановитий пілот Євграф Крутень заклав підвалини тактики винищувальної авіації, на яких ґрунту­ються й сьогоднішні прийоми повітряного бою. В Одесі промислов­цем Артуром Анатра був створений один із перших у Російський імперії авіаційних заводів.

У 1914-1917 р. було розроблено та застосовано на практиці при ор­ганізації прикриття з повітря важливих пунктів Одеського військово­го округу (Одеса, Миколаїв, Херсон тощо) основні оперативно- тактичні принципи протиповітряної оборони тилових об'єктів. У се­редині 1915 р. створено службу повітряного (візуального) спостере­ження, оповіщення та зв'язку - ВСОЗ, яка мала завдання: виявлення літальних апаратів противника, спостереження за їх діями й опові­щення сил і засобів повітряної оборони про їх появу.

У 1916 р. в Одесі були створені штаб та підрозділи повітряної обо­рони. У їх складі на початку 1917 р. нараховувалось вісімнадцять протилітакових батарей, чотири авіазагони, дві роти спостерігачів, чотири прожекторних роти і телефонно-телеграфна команда.

Початок Повітряних сил України

Історія Повітряних сил України розпочинається від часів Українсь­кої Народної Республіки (УНР). У 'її збройних силах наприкінці березня 1918 р. було створено Запорізьку повітроплавну ескадру. Вона ввійш­ла до складу армійського корпусу, що утворився на базі Запорізької дивізії, і розмістилась у Харкові. Згодом виникли нові авіаційні фор­мування, що були об'єднані в три авіаційні загони (інспектури), а та­кож ескадра важких чотиримоторних бомбардувальників типу "Ілля Муромець". Останні піднімали до 800 кг. бомб та мали на озброєнні

7. 8 кулеметів. У грудні 1918 р. до складу Української Галицької Армії, що була збройним формуванням Західно-Української Народної Респу­бліки, увійшла перша "Літунська сотня", а потім був створений і "Лі- тунський полк", який нараховував 40 літаків різних типів.

У роки військової реформи 1924-1925 рр. почалось удосконалення засобів і систем протиповітряної оборони. Були побудовані та випро­бувані перші літаки-винищувачі І-1.

На території України у великих промислових центрах дислокува­лись авіабригади: 50-а - в Києві, 25-а - в Запоріжжі, 36-а - в Жито­мирі, 7-а - в Кіровограді, а також школи пілотів - в Луганську, Севас­тополі (Кача), Харкові та інших містах.

У загальній системі протиповітряної оборони було задіяно авіацію, зенітну артилерію, інші роди військ.

14. лютого 1929 року у відповідності до директив штабу Українського військового округу створюється протиповітряна оборона м. Києва.

На початку Великої Вітчизняної війни протиповітряна оборона на території України була складовою частиною загального плану побудови протиповітряної оборони держави та являла собою стру­нку систему.

Станом на червень 1941 р. на території України було розгорнуто три зони ППО: Київську, Південну та Харківську.

Керівництво протиповітряною обороною здійснювалось команду­вачами військами військових округів через командувачів зонами ППО, які були їх заступниками.

У годину суворих випробувань

У пам'яті українського народу залишився назавжди безсмертний подвиг, мужність та героїзм, тісна взаємодія особового складу Військ Протиповітряної оборони та Військово-Повітряних сил, виявлені під час Великої Вітчизняної війни.

За роки війни військовими авіаторами здійснено 3 млн. 125 тис. бойових вильотів. Знищено понад 57 тис. ворожих літаків. Особо­вим складом Військ ППО збито більш як 7300 літаків ворога, зни­щено понад 1000 танків, біля 1500 гармат і мінометів, а також ба­гато іншої бойової техніки і живої сили ворога. За мужність і героїзм десятки тисяч військовослужбовців нагороджено орде­нами та медалями.

Розвиток у повоєнний період

У повоєнний час на озброєння надійшли швидкісні висотні ракетні комплекси перехоплення. Бортові радіолокаційні приціли, інше більш досконале обладнання за умов вмілого володіння технікою зробили авіацію всепогодною.

Починаючи з 1952 року, у війська надійшла принципово нова зброя - зенітні ракетні комплекси та системи, що дозволили до 1960 р. перетворити зенітну артилерію в новий рід військ - зенітні ракетні війська протиповітряної оборони.

Було проведено повне переозброєння частин ВСОЗ (візуального спостереження, оповіщення та зв'язку) на нові радіолокаційні ста­нції та системи. У 1954 р. вони переформовані в радіотехнічні вій­ська, як рід військ ППО. Широко впроваджено автоматизовані сис­теми управління. Створено частини та підрозділи радіорозвідки й перешкоди радіоелектронним засобам повітряного противника.

З 60-х років у зв'язку з надходженням на озброєння армій закор­донних держав стратегічних ракет і космічних систем різноманітного призначення вжито заходів щодо захисту держави та 'її Збройних сил від раптового ракетного нападу.

З 1954 р. для оборони найбільш важливих стратегічних напрямків і об'єктів сформовано армії ППО, у тому числі Київську, яка з березня 1960 р. стала 8 окремою армією протиповітряної оборони і виконува­ла бойові завдання на теренах України.

Окремою сторінкою в історію вписано участь воїнів у війні в Аф­ганістані. У пекельному небі Афганістану військовослужбовці обох видів Збройних сил показали себе з найкращого боку. Бойові опе­рації, прикриття караванів, доставка вантажів - ось далеко непов­ний перелік завдань, які виконували військовослужбовці ВПС та Військ ППО. І сьогодні ще багато ветеранів тієї війни знаходяться в бойовому строю.

На варті неба незалежної України

17 березня 1992 р. згідно з директивою начальника Головного штабу Збройних сил України було створено Військово-Повітряні сили України. На базі штабу 24 Повітряної армії у Вінниці було сформова­но Командування ВПС.

На той час на території України знаходилися 4 повітряні армії, 10 авіаційних дивізій, 49 авіаполків, 11 окремих ескадрилій, навча­льні та спеціальні установи й заклади; усього біля 600 військових час­тин, 2800 літальних апаратів, понад 120 тис. військовослужбовців.

5 квітня 1992 р. згідно з Указом Президента України № 209 "Про невідкладні заходи щодо будівництва Збройних сил України" та на­казу Міністра оборони України створюється Командування Військ ППО України. Війська Протиповітряної оборони України створюва­лися на базі об'єднань, з'єднань і частин, які на той час дислокува­лися на її території.

Біля витоків створення Військово-Повітряних сил та Військ ППО Збройних сил України стояли: генерал-полковники: Антонець В.М.

,Лопатін М.О., Стрельников В.І., Стеценко О.О., Ткачов В.В., гене­рал-лейтенанти: Скалько Я.І., Васильєв В.О. та багато інших гене­ралів та офіцерів.

Створення якісно нового виду

Рішення про створення на базі Військово-Повітряних сил та Військ Протиповітряної оборони якісно нового виду Збройних сил України приймались продумано та виважено, виходячи із світової практики й історичного досвіду.

Метою перетворень у військовій сфері стало створення сучасної моделі Збройних сил України - оптимальних за чисельністю, мобі­льних, добре озброєних, всебічно забезпечених і навчених військ і сил, які спроможні були б виконати покладені на них завдання за будь-яких умов.

На початку 2005 р. Збройні сили України перейшли на тривидо- ву структуру - Сухопутні війська, Військово-Морські сили та Повіт­ряні сили.

Формування Повітряних сил стало важливим складовим елементом загальної програми реформування Збройних сил України. Головною метою створення цього нового виду було визначено підвищення рівня ефективності виконання завдань, притаманних як Військово-Повіт­ряним силам, так і Військам Протиповітряної оборони за рахунок лі­квідації дублюючих елементів управління загальним процесом захис­ту вітчизняного повітряного простору.

Слід зазначити, що створення Повітряних сил не стало механічним злиттям двох раніше існуючих видів ЗС України. У першу чергу воно було обумовлене прагненням військово-політичного керівництва кра­їни підняти рівень ефективності захисту повітряного простору на но­вий, більш якісний щабель.

Законодавчі та нормативно-правові акти, згідно з якими викону­ються заходи щодо створення нового виду Збройних сил України - Повітряних сил

^ Закон України "Про внесення змін до статті 3 Закону України "Про Збройні сили України";

^ Указ Президента України "Про введення в дію рішення Ради націо­нальної безпеки і оборони України "Про реалізацію заходів щодо рефор­мування Збройних сил України у 2004 році" від 10.06.04 № 641/2004;

^ Державна програма реформування та розвитку Збройних сил України на період до 2005 р., затверджена Указом Президента Украї­ни від 28.07.2000 № 927/2000;

^ Організаційна директива Міністра оборони України "Про прове­дення організаційних заходів щодо створення Повітряних сил Зброй­них сил України";

^ наказ Міністра оборони України від 21.10.04 № 475. Перспективні напрацювання спрямовуються на реалізацію заходів Державної програми реформування та розвитку Збройних сил Украї­ни до 20011 р. та Стратегічного оборонного бюлетеня до 2015 р.