Розвиток тактики в бойових діях сторін не рівних за силами і засобами

Необхідно підкреслити, що сьогодні змінюються умови ведення бойо­вих дій, коли підготовлені війська ведуть воєнні дії з непідготовленими тактично збройними формуваннями. У таких умовах угруповання військ мають сутички з чисельними розрізненими іррегулярними напів- партизанськими формуваннями (війна США у В'єтнамі, війна в Афгані­стані, конфлікт у Чечні). Рішення завдань у таких війнах і конфліктах реалізовувалось, як правило, нетрадиційними способами. Типовим було одночасне вирішення неоднорідних за характером і змістом завдань у різних, часом ізольованих один від одного, районах, автономність дій частин і підрозділів, активізація бойових дій у містах і в нічних умовах.

Специфіка такої боротьби породила новий вид бойових дій - спеці­альну операцію, яка являє собою сукупність узгоджених взаємопов'я­заних за метою, місцем, часом і завданнями військових, оперативних й інших заходів, що проводяться в районі конфлікту у визначені тер­міни за єдиним замислом і планом бойових, службово-бойових дій під єдиним керівництвом, як правило, командуванням Сухопутних військ. Одним із елементів такої операції стали спеціальні воєнні дії, які проводяться загальновійськовими з'єднаннями, частинами у вза­ємодії з формуваннями інших силових структур. Їх змістом є ізоля­ційно-обмежувальні, розвідувальні, пошукові, ударно-вогневі і рейдо­во-штурмові дії, направлені на розгром незаконних збройних форму­вань (НЗФ). Поява даної форми тактичних дій обумовлена тим, що в збройних конфліктах традиційні види бою (наступ й оборона) вже не охоплювали весь спектр збройного протиборства з іррегулярними формуваннями противника.

Наступальні дії (у межах спеціальних воєнних дій) мали за мету ліквідацію окремих вузлів опору, визволення міст, сіл й інших важ­ливих об'єктів. Їх сутність складали ударно-вогневі дії в специфіч­них формах, де не використовувались позиційні методи протиборс­тва (прорив оборони, створення могутніх ударних угруповань, ата­ка на суцільному фронті, нарощування бойових зусиль шляхом вводу в бій других ешелонів тощо)

Знищення великих загонів бойовиків проводилось за схемою: далеке вогневе ураження - вогневий удар у ближній зоні - короткочасна рішу­ча атака. У деяких випадках здійснювався далекий вогневий розгром НЗФ без контактного вступу в бій із бойовиками мотострілецьких (меха­нізованих), танкових і повітрянодесантних підрозділів.

Достатньо широке застосування знаходили такі способи знищен­ня бандформувань, як: блокування (оточення) із наступним розчле­нуванням на частини.

Успішно здійснювалась тривимірна повітряно-наземна форма удару: повітряне охоплення противника з висадкою в його тил тактичних пові­тряних десантів - постійного елементу бойового порядку з'єднань.

Переважне місце мали епізодичні бойові зіткнення з бойовиками при відсутності постійного безпосереднього контакту з ними, а та­кож неконтактні дії.

З одного боку, це створювало необхідні передумови для зменшення бойових втрат, прихованого здійснення маневру й досягнення раптово­сті. З іншого боку - ускладнювало організацію бою, оскільки командири не мали можливості особисто спостерігати за полем бою; проводити ре­когносцировку звичайним методом, ставити бойові завдання підрозді­лам й організовувати взаємодію безпосередньо на місцевості.

Оборонні дії застосовувались для прикриття кордонів, утримання ву­злів доріг, населених пунктів, важливих об'єктів, ущелин, перевалів то­що. Причому вони велись не шляхом створення суцільних траншейних позицій і глибокоешелонованих смуг, а являли собою стримуючо - стабі­лізуючі дії. Тобто це була розосереджена оборона, яка створювалась на широкому фронті за осередкованим принципом і основу її складали бо­йові центри з круговою системою вогню й загороджень, мережі вузлів опору й опорних пунктів, рухомих загороджень, засідок, вогневих міш­ків, кочових вогневих точок, сторожових застав і блок-постів.

Стійкість розосередженої оборони в більшості забезпечувалась систе­мою мінно-вибухових загороджень, щільно пов'язаних із гнучкою систе­мою стрілецького і артилерійського вогню в поєднанні з ударами авіації.

У бойових діях головна роль, як правило, відводилась механізованим і мотострілецьким частинам і з'єднанням. При застосуванні танків і тан­кових військ на перший план висувались завдання ефективної боротьби з протитанковими засобами противника, а в ході збройних конфліктів особлива увага приділялась протитанковим засобам ближньої дії, нала­годженню взаємодії з піхотою, артилерією, підрозділами інженерних військ та армійською авіацією.

У завдання танкових військ входило: блокування комунікацій противника, населених пунктів, окремих осередків опору, підтри­мання механізованих військ.

Дослідження показали, що під час боїв в містах доцільно використо­вувати танкові підрозділи в складі штурмових загонів і груп при підт­римці піхоти, вогнеметних підрозділів і авіації. При цьому ефективне вогневе ураження протитанкових засобів ближнього бою, взаємодія та­нків з іншими підрозділами бойового порядку є запорукою їх успішного застосування й досягнення високої живучості.

Подальший розвиток отримала тактика загальновійськових під­розділів у горах. Їх арсенал поповнився рядом нових тактичних прийомів щодо оволодіння пануючими висотами, проходами, насе­леними пунктами, перевалами.

Найбільш ефективним став метод нанесення комбінованих назе­мно-повітряних ударів одночасно з фронту, флангів і тилу за учас­тю тактичних повітряних десантів і проведенням розвідувально- пошукових, блокуючих дій, що створювало умови для прикриття шляхів відходу бойовиків і їх оточення.

Досить вдало підрозділи використовували умови гірської місце­вості для створення стійкої кругової оборони опорних пунктів із ба­гатоярусною системою вогню.

Лісисті гори сприяли маскуванню й скритному маневру силами й засобами. Вузли опору створювались таким чином, щоб були перехо­плені дороги, стежки й доступні для дій бойовиків напрямки.

Певні удосконалення отримали способи дій підрозділів при захоп­лені населених пунктів, де характерним було розчленування бойових дій на ряд місцевих боїв і ведення їх за розрізненими напрямками дрібними підрозділами й групами. Проблеми управління вирішува

­лись шляхом децентралізації й надання тактичної самостійності ко­мандирам батальйонів, рот і взводів. Створення значних зон руйну­вань, завалів і масове застосування бойовиками мін-сюрпризів пот­ребували достатнього інженерного забезпечення військ, особливо бронетанкової техніки.

Досвід показав, що штурмові дії підрозділів у гірських умовах лише тоді мали успіх, коли була добре організована розвідка, а вогневі точки противника надійно подавлялись ударами авіації й вогнем артилерії. При боях у містах значну роль відігравали вогнеметні підрозділи. Но­вою була стрільба вогнеметів зі ЗВП, що дозволяло уражати цілі на від­стані до 1200 м.

У ході збройних конфліктів з'явилося багато нового в системі вогне­вого ураження противника. Активно стала практикуватись тривала вогнева фаза (далекий вогневий бій), у ході якої здійснювалося рішуче ураження бандформувань ще до того, як вони мали змогу безпосеред­ньо зіткнутись із мотострілецькими (механізованими) і танковими під­розділами. Питома вага втрат противника в ході далекого вогневого бою складала за розрахунками не менше 70 %.

Крім того, знайшла подальший розвиток тактика ближнього вогне­вого ураження при блокуванні й оточенні бандзагонів і штурмових ді­ях груп у населених пунктах, у горах, при забезпеченні дій бойових груп, підрозділів у засідках, на рухомих загородженнях, сторожових заставах, блокпостах, при бойовому супроводженні автоколон, обороні опорних пунктів веденні антиснайперської боротьби. При розгромі ба- ндформувань широко застосовувалось вогневе блокування, вогневе просочування й створення вогневих коридорів.

Характерним для вогневого ураження було: нанесення точкових ви­біркових ударів, перш за все при діях в населених пунктах; комплек­тування вогню артилерії з ударами авіації (особливо армійської); обме­жене поєднання далекого й ближнього вогневого бою; напружена дуе­льна антиснайперська боротьба; поєднання вогню удару та маневру в специфічних формах; посилення вогневої взаємодії механізованих і танкових підрозділів із гелікоптерами; збільшення далекості вогневого удару (до 2000-2500 м для танків; до 2500-3000 м для протитанкових засобів (ПТЗ)) забезпечувало ураження бойовиків до того, як вони мали змогу відкрити вогонь із гранатометів.

Специфічні природні умови й особливий характер бойових дій з ірре­гулярними збройними формуваннями - осередковий характер, відсут­ність чіткої лінії фронту й тилу - вимагали від частин і підрозділів висо­кої бойової та тилової автономності. У таких умовах виникла необхід­ність у створенні нових елементів бойового порядку з'єднань і частин.

Одним із таких елементів стали зведені тактичні загони й групи, до складу яких залучались механізовані, танкові, артилерійські, ін­женерні підрозділи, а також підрозділи ППО й тилу. Ці загони та групи створювались за цільовим призначенням й внаслідок їх дій затвердилась загінно-групова тактика. Мета зведених тактичних загонів і груп полягала в тому, щоб створити гнучкий розосередже­ний бойовий порядок, який був би здатним вести бойові дії не тіль­ки на рівнинній місцевості, але й в горах і в містах. Тактичні заго­ни та групи готувались для проведення розвідувально-пошукових, рейдових, блокуючих, штурмових дій, здійснення обходів, охорони комунікацій, бойового супроводження колон, тощо.

Крім зведених тактичних загонів, новими елементами бойового по­рядку з'єднань і частин стали: військово-маневрені, ударно-вогневі, ви­нищувальні, протидесантні, гелікоптерно-рейдові групи, бронегрупи та рухомі групи для мінування на гелікоптерах.

Військово маневрені групи створювались для вирішення самостійних, раптово виникаючих завдань у ході бою, боротьби з мобільними група­ми й загонами бойовиків. Для виконання спеціальних завдань до їх складу можуть включатись загони спеціального призначення, підрозділи внутрішніх військ МВС і т.п. Основу складають механізовані підрозділи.

Ударно-вогневі групи створювались, як правило, у складі рейдових, штурмових і блокуючих загонів, а іноді й сторожових застав. Їх основу склали танкові, мотострілкові, артилерійські підрозділи, що забезпечу­вали єдність вогневого удару та удару військами.

Винищувальні (протидесантні) загони і групи формувались для боро­тьби з диверсійно-розвідувальними групами (ДРГ), терористичними гру­пами НЗФ при проведенні спеціальних операцій - прочісуванні ("зачис­тці") у населених пунктах і при блокуючих діях.

Гелікоптерно-розвідувальні групи входили до складу рейдових заго­нів, а також призначались для бойового супроводження колон і бороть­би із засідками.

Бронегрупи включались до складу рухомих загороджень, обхідних за­гонів сторожових застав, загонів супроводження автоколон, для засідок і штурмових загонів для дій у населених пунктах.