Війна в зоні Перської затоки

Найбільш яскраво тактику багатонаціональних сил можна простежи­ти на бойових діях 1 мд (США).

Бойове завдання дивізія отримала в ході зайняття вихідного району для наступу. Воно полягало в тому, що дивізія, наступаючи в центрі бо­йового порядку 7 АК у взаємодії з 1 бртд, мала розгромити 31 мпд Іраку і на кінець дня оволодіти рубежем на глибині 40-50 км.

Підготовка до наступу велась детально та цілеспрямовано. Більша ча­стина організаційної роботи проводилась на місцевості із залученням усіх категорій посадових осіб до командира відділення (танка) включно й завершувалась проведенням спеціальних занять із підрозділами, шта­бних тренувань і командно-штабних навчань на місцевості.

За даними розвідки, і в першу чергу космічної, була досконало ви­вчена оборона 31 мпд, визначені її сильні та слабкі сторони й на цій пі­дставі зроблено загальний висновок: 31 мпд у складі трьох піхотних, од­нієї мотопіхотної й однієї бронетанкової бригад перейшла до пасивної позиційної оборони з опорою на систему польових довготривалих укріп­лень і потужну систему інженерних загороджень.

Така оборона вимагала особливого підходу наступаючих до виконан­ня бойового завдання. Передбачалось спочатку ударами авіації, ракет­ними ударами, вогнем артилерії й високоточної зброї нанести достатнє ураження тим військам, що оборонялися, із наступним завершенням їх розгрому, використовуючи маневрену систему бойових дій.

Бойові дії розвивались згідно з розробленим планом.

21. лютого при завершенні останнього етапу повітряної наступальної операції, у ході якої основні зусилля були зосереджені на ураженні тих військ, що оборонялися в смузі наступу дивізії, були зроблені проходи в інженерних загородженнях противника.

22. лютого на напрямку головного удару силами розвідувального бата­льйону була проведена розвідка боєм, у ході якої була прорвана смуга забезпечення, уточнений бойовий порядок піхотної бригади й викриті цілі, що не були подавлені раніше.

23. лютого, протягом усього дня, проводилась вогнева підготовка із за­лученням ракетних комплексів, артилерії, тактичної й армійської авіації.

24. лютого о 14 годині 1 мд розпочала атаку й, не зустрівши серйозно­го опору з боку противника, успішно розвивала наступ, оточила піхотну бригаду першого ешелону та до 18.00 24.02 завершила її розгром.

31 мпд, зазнавши поразки в бою за першу й другу позиції, з на­станням темного часу почала відхід у глибину, прикриваючись діями ар'єргардних батальйонів. Але дії останніх були малоефективними, особливо в нічних умовах, оскільки нерівні були якісні показники бо­йових засобів. Бойові можливості танків, протитанкових засобів Іракської армії значно поступались ідентичним зразкам озброєння американської дивізії як за далекістю прицільного вогню, так і за бронепробивною силою і швидкострільністю. Значні недоліки були в роботі приладів нічного бачення на техніці Іракської армії.

Після виконання найближчого завдання частини 1 мд дивізії перейшли до дій у нічних умовах і, використовуючи прилади ніч­ного бачення, а також засоби освітлення місцевості (у першу чергу авіаційні), ввели в бій другий ешелон і продовжили наступ за ви­значеними напрямками бригадними тактичними групами, як правило, у передбойових порядках.

При зустрічі опору з боку іракців вони розгортались у бойовий порядок, зупинялись, починали далекий вогневий бій, викликали авіацію й артилерію, наносили вогневе ураження противнику, а в цей час частиною сил здійснювали його обхід або охоплення й ударами з фронту, флангів, тилу, з повітря завершували розгром. Такі дії дозволили в ході нічних боїв завершити розгром 31 мпд і на 6.00 25.02 оволодіти рубежем на глибині 40-50 км (практично ви­йшли до другої смуги оборони).

Зі складу 31 мпд з оточення вийшли до 1,5 мпб з 50 % укомплектова­ністю. Решта підрозділів була знищена або взята в полон.

Підводячи підсумок, необхідно визначити, що після війни в зоні Перської затоки серед певних кіл постало питання, чи не відмирає тактика на новому етапі розвитку збройної боротьби. Це не випад­ково, тому що втрати сторін в особовому складі й в озброєнні вкрай не рівні, і це викликає думку, що втрати іракських військ є наслідком застосування стратегічних засобів боротьби, а ближніх боїв начебто й не було. Це не вірно. Бої були й в ході випереджува­льної атаки іракськими бртд військ багатонаціональних сил (БНС) у вихідному районі, і в ході подолання оборонних позицій і при від­битті контрудару, що проводився силами національної гвардії. Але практично ударні засоби сторін за бойовими можливостями значно перевищували один одного.

Так танки Т-55, Т-62, Т-72М, що були на озброєнні армії Іраку, не мо­гли пробити лобову броню танків М-1А1, "Челенжер", "Леопард-2", які були на озброєнні БНС. За таких умов боротьби бій ставав короткочас­ним. Підрозділи Іракських військ несли значні втрати й терпіли поразку і матеріальну, і моральну.

У цілому війна в районі Перської затоки показала, що тактика, як складова частина воєнного мистецтва, зберігає свої положення. Але бій майбутнього буде значно відрізнятися від бою минулого.

На зміну ближньому бою, головні завдання в якому вирішувались безпосереднім ударом танків і піхоти, іде далекий дистанційний бій. Вирішальне значення набуває вогонь далекобійної високоточної зброї.

Тривалому позиційному протистоянню сторін запобігає маневр, який буде переважати в усіх видах бою.

Прорив позиційної оборони, що неминуче пов'язаний із зосереджен­ням сил і створенням значної переваги в них на вузькій ділянці, переро­стає в зосередження, у першу чергу, вогневих зусиль і створення вогне­вої переваги над противником і після достатнього ураження його в зо­середженні військ на напрямку головного удару.

Чіткий розподіл бойових дій у наступі й обороні змінюється бойовими діями, в яких одночасно можуть вирішуватись наступальні й оборонні завдання в інтересах досягнення основної мети.