Місія оон на півострові Превлака, Хорватія, січень 1996 р. - грудень 2002 р.

Військові спостерігачі - 2 особи.

Основними завданнями Місії були:

^ спостерігати за активністю ВМФ СРЮ в Которській затоці;

^ спостерігати за відсутністю військ та важкого озброєння в хор­ватської та югославської армій у демілітаризованій зоні;

^ спостерігати за активністю поліції в зоні відповідальності.

Гуманітарна місія в Державі Кувейт, квітень-серпень 2003 р. Підстави:

Указ Президента України від 18.03.03 №227/03, Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.03 № 357, Постанова Верховної Ради України від 20.03.03 № 633-ІУ.

19 окремий батальйон РХБ захисту - 448 осіб.

Місце дислокації 19 обРХБз було - Північно-Східна частина в/б Аріфжан (Нос Кемден).

Основними завданнями батальйону були:

^ реагування на кризові ситуації;

^ забезпечення безпеки в регіоні;

^ надання допомоги в захисті цивільного населення країни від на­слідків можливого застосування ЗМУ.

15.3. Правові основи ведення війни (бойових дій)

За нормами сучасного міжнародного права в ролі загальноприйня­того принципу міжнародного права закріпився принцип мирного ви­рішення міжнародних спорів. Статут ООН надає сторонам, які є уча­сниками спору, вільний вибір засобів, які вони вважають найбільш прийнятними для вирішення даного спору.

Проте міжнародному співтовариству все ще не вдалося уникнути збройних конфліктів, які приносять горе й страждання людям. Не­зважаючи на заборону звертатися до збройних сил у міжнародних ві­дносинах, держави досить часто використовують її для вирішення спорів і конфліктних ситуацій, які виникають між ними.

Саме за складних соціально-політичних й економічних умов почала створюватись нова система міжнародної безпеки. Її характерною особ­ливістю є те, що в умовах багатопланової інтеграції держав у сучасному світі не може йти мова лише про безпеку окремих країн. Тільки в гаран­туванні колективної безпеки лежить шлях до створення умов мирного розвитку кожного суб'єкта міжнародного права.

В умовах, що склалися, Організація Об'єднаних Націй, Рада Безпе­ки ООН, ОБСЄ вживають рішучих заходів щодо підтримання або встановлення миру, захисту населення від наслідків воєнних дій, у тому числі із застосуванням військових засобів.

Досвід проведення миротворчих операцій свідчить, що цим опера­ціям притаманні три риси: безпристрасність, справедливість і бага- тонаціональність. Ці якості завжди необхідні для того, щоб миротвор­ча операція змогла досягти певного успіху.

Абсолютно логічно тут постає питання про роль і місце міжнарод­ного гуманітарного права, що застосовується до учасників збройного конфлікту при втіленні миротворчих операцій ООН, ОБСЄ або іншої регіональної організації, яка несе відповідальність у сфері підтриман­ня міжнародного миру та безпеки згідно зі статутом ООН.

Метою таких операцій було: здійснення спостереження за дотри­манням угод про припинення вогню і про перемир'я, спостереження за дотриманням кордонів, відігравання ролі буфера між ворогуючими сторонами, спостереження за виводом військ, контроль за проведен­ням виборів і навіть організація їх.

Іншою формою застосування миротворчих сил ООН є розширені операції з підтримання та встановлення миру. Дана форма харак­теризується більш масштабним характером миротворчих опера­цій, більш активними діями сил ООН у зв'язку з виникненням складних умов у міжнародних збройних конфліктах, у тому числі з національно-політичного відродження державних структур, що зруйнувалися. Крім традиційних операцій із підтримання миру, сили ООН мають більш широкі функції щодо встановленню миру. При цьому в збройних конфліктах вони зіткнулися з такими про­блемами, як: засоби та методи ведення бою, утримання полонених під вартою та захист цивільного населення. Питання про застосу­вання міжнародного гуманітарного права до сил із підтримання миру набуло надзвичайної актуальності. Це змусило Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ) та Секретаріат ООН з урахуван­ням думки командуючих силами ООН розробити керівні принципи діяльності військових місій ООН.

Характерним для даного типу операцій є те, що політичні цілі вре­гулювання того чи іншого збройного конфлікту та їх впровадження здійснюється в умовах збройного конфлікту, що відбувається. Це, бе­зумовно, не може не впливати на чітку визначеність мандата миро­творчих сил. У даній ситуації існує небезпека політизації миротворчої діяльності, переходу миротворчих підрозділів, персоналу на бік тієї чи іншої ворогуючої сторони.

Миротворчі операції сьогодення мають ряд особливостей. При збереженні вирішальної ролі ООН у забезпеченні дотримання між­народного права, збереження чи відновлення миру спостерігається більш активна роль у вирішенні цих проблем відповідних регіона­льних організацій, у першу чергу НАТО, а також окремих держав. Визначена тенденція заміни необхідних рішучих політичних акцій щодо збереження миру або недопущення ескалації насильства на­данням гуманітарної допомоги, часто із застосуванням для цього миротворчих військових контингентів. Це призводить до звуження діяльності міжнародних гуманітарних організацій і МКЧХ, поси­лення небезпеки в їх діяльності. Підтвердженням цьому є вбивство трьох делегатів Міжнародного Комітету Червоного Хреста в Бурун- дії, вбивство сплячими одного делегата і п'яти медпрацівників у го­спіталі МКЧХ у Нових Агатах (Чечня), убивство в Руанді медичних працівників організації "Лікарі світу" і спостерігачів ООН за стан справ щодо прав людини.

Усе це ставить на порядок денний питання про необхідність залу­чення збройної охорони для діяльності гуманітарних організацій. Од­нак у зв'язку з цим виникає питання про збереження нейтрального й неупередженого характеру діяльності даних гуманітарних організа­цій, які потребують можливості подавати допомогу всім жертвам збройних конфліктів.

На сьогодні не існує загальновизнаної класифікації типів миротвор­чих операцій. На нашу думку, враховуючи характер завдань, які вирі­шують миротворчі сили, можна виділити такі основні типи операцій:

^ операції зі сприяння миру;

^ операції із підтримання миру;

^ операції зі встановлення миру;

^ операції із утвердження миру.

Операції зі сприяння миру здійснюються відповідно до вимог. Положень глави VI Статуту ООН. Основним в них є те, що вони проводяться за згодою конфліктуючих сторін, вирішення конфлік­тів здійснюється шляхом мирного врегулювання спорів та превен­тивного розгортання миротворчих підрозділів з метою недопущен­ня збройного конфлікту.

Операції із підтримання миру проводяться також на підставі глави

6. Статуту ООН. Суть цього типу операцій у роз'єднанні ворогуючих сторін, контролі за дотриманням перемир'я або припиненням вогню. Це найбільш поширений тип миротворчих операцій.

Операції зі встановлення миру проводяться на підставі глави VII Статуту ООН. Під час проведення даних операцій можуть вживатися найрішучіші заходи із використанням військової сили. Подібні опе­рації частіше проводяться задля припинення конфліктів, що відбува­ються переважно у вигляді громадянських або міжетнічних війн. Са­ме такий вид миротворчої операції був проведений у Сомалі.

Операції із утвердження миру включають заходи, спрямовані на відновлення життєдіяльності найважливіших елементів інфраструк­тури та цивільних інститутів країни в післяконфліктний період із ви­користанням як військових, так і невійськових засобів.

Залежно від рівня залучення країн до участі в миротворчих операціях, ролі й місця Ради Безпеки ООН щодо керівництва ми­ротворчими підрозділами, миротворчі операції можна поділити на чотири види.

Перший вид - так звані класичні миротворчі операції, що прово­дяться під керівництвом безпосередньо ООН із залученням багатьох країн. Планування операцій покладається на Департамент миротвор­чих операцій ООН.Другий вид - операції сил швидкого розгортання. Керівництво та­ким видом операції теж здійснюється Організацією Об'єднаних На­цій, а до участі в ній залучаються країни, які спроможні за порівняно короткий термін виділити в розпорядження ООН необхідний військо­вий контингент і потрібні матеріальні ресурси.

Підтримуючи загальновизнану точку зору щодо застосування- більшості норм, які проголошені в основних гуманітарних текстах (Гаазьке положення 1907 р., Женевські конвенції 1949 р. і Додат­ковий протокол І до них 1977 р.) стосовно воєнних операцій ООН, міжнародне гуманітарне право повинно застосовуватися тоді, коли сили ООН змушені вдатися до них, у тому числі й з метою припи­нення порушень норм міжнародного гуманітарного права. Через міжнародне призначення сил ООН та сил, розміщених державами- членами з санкції Ради Безпеки в зоні конфлікту, правові норми, що регламентують міжнародні збройні конфлікти, повинні за ана­логією застосовуватися й у тих випадках, коли дії цих сил спрямо­вані проти суб'єкта, що не є державою.

"Учасники операції ООН щодо підтримання миру дотримуються правил і принципів і поважають дух основних міжнародних конве­нцій щодо поведінки військовослужбовців. Вищезазначені між­народні конвенції включають чотири Женевські конвенції від

11. серпня 1949 р. і Додаткові протоколи до них від 8 червня 1977 р., а також Конвенцію ЮНЕСКО від 14 травня 1954 р. про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту. Держава- учасник повинна зробити все необхідне, щоб особовий склад війсь­кових контингентів, що приймають участь у операціях ООН щодо підтримання миру був повністю ознайомлений із принципами й ду­хом цих Конвенцій".

Зобов'язання дотримуватися принципів і духу міжнародного гума­нітарного права включено й до тексту "Настанови збройним силам". У 1992 році ООН погодилася на включення аналогічного положення до тексту Угоди про статус сил ООН (Э0РА), яка може бути укладена між ООН та тією державою, на чиїй території миротворчі сили про­водять відповідні операції. Положення гуманітарного права знайшли відображення при підготовці міжнародної Конвенції 1994 р. щодо безпеки персоналу ООН та прирівняних до нього осіб.

Зримим результатом усіх цих зусиль стали чотири Женевські кон­венції 1949 року щодо захисту поранених, хворих і осіб, що постраж­дали від корабельних катастроф, військовополонених і цивільного на­селення та два Додаткових протоколи до них 1977 року. Особливо важливі для воєначальників норми, які регулюють засоби і методи ведення бойових дій, що містяться в Гаазьких конвенціях та у вище-

687названих Протоколах, оскільки вони вводять систему обмежень, яка дозволяє уникнути надмірних страждань та руйнувань. Міжнародні правила, що регулюють відносини між воюючими державами, виник­ли дуже давно й тривалий час існували у вигляді міжнародних по­рядків, а, починаючи з XIX століття, стали перетворюватися в догові­рні норми на спеціальних конгресах і конференціях (наприклад, Паризький конгрес 1856 р. Гаазькі конференції світу 1899 і 1907 рр. й ін.). І хоча деякі з них уже не повністю відображають рівень сучас­них засобів ведення війни, проте значення їх полягає не в окремих конкретних положеннях, а в закріпленні основного принципу - гума­нізації ведення війни.

Міжнародне право в період збройних конфліктів - це самостійна галузь міжнародного права, сукупність конвенційних і звичайних норм, що регулюють відносини між тими, що беруть участь у зброй­ному конфлікті й порушеними ними суб'єктами міжнародного права із приводу застосування засобів і методів ведення збройної бороть­би, захисту поранених, хворих, військовополонених і цивільного на­селення, що встановлюють відповідальність держав й окремих осіб за порушення цих норм.

Специфічним предметом регулювання права, що стосується збройних конфліктів, є як відносини між державами в період збройної боротьби (засоби, способи ведення війни та ін.), так і відносини у зв'язку з такою боротьбою (режим поранених, військовополонених, укладання угод про перемир'я, підписання мирних договорів і т.д.).

Суб'єктами права збройних конфліктів є суверенні держави, що бо­рються за свою незалежність, нації та деякі міжурядові міжнародні ор­ганізації (наприклад ООН).

Сучасне міжнародне право забороняє загарбницькі, агресивні вій­ни (п. 4 ст. 2 Статуту ООН). Водночас це не означає, що війни уже виключені з життя людського суспільства, що зникли причини й дже­рела, що породжують збройні конфлікти. Війна США у В'єтнамі, агре­сія США проти Лівану (1983 р.), Лівії (1986 р.), Панами (1990 р.) і Фо- лклендська війна Англії в 1982 р., війна Ізраїлю проти арабських держав й арабського народу Палестини - це далеко не повний перелік правових злочинів, що забрали багато мільйонів людських життів уже після Другої світової війни.

Крім незаконних війн, у сучасних умовах можуть мати місце й спра­ведливі війни, не заборонені міжнародним правом, у рамках міжнарод­них збройних конфліктів, а також законне застосування збройної сили.

Міжнародне право в період збройних конфліктів регулює поводження воюючих сторін як у процесі міжнародних збройних конфліктів, так і збройних конфліктів неміжнародного характеру.

До числа основних міжнародно-правових актів, регулюючих відноси­ни між державами в період збройних конфліктів, належать:

^ Паризька декларація про морську війну від 16 квітня 1856 р.;

^ Декларація про відміну вживання вибухових і запальних куль 1868 р.;

^ Декларація про невикористання куль, що легко розгортаються або сплющуються, 1899 р.;

^ Гаазькі конвенції 1899 і 1907 рр.;

^ Лондонська декларація про право морської війни від 26 лютого 1909 р.у;

^ Женевський протокол від 17 червня 1925 р. про заборону засто­сування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів і бактеріологічних засобів;

^ Правила про дії підводних човнів стосовно торгових суден у во­єнний час (Додаток до Протоколу, підписаного в Лондоні 6 листопада 1936 р.);

^ Конвенція про попередження геноциду та покарання за нього

1948. р.;

^ Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 р. і Додаткові протоколи до них:

Перша Конвенція. (Женевська конвенція про поліпшення долі пора­нених і хворих у діючих арміях).

Вона ґрунтується на тих же базових принципах, які лежали в осно­ві попередніх документів: поранені та хворі військовослужбовці, без­збройні й беззахисні повинні користуватися повагою та одержувати необхідний догляд незалежно від їх національності. Персонал, що до­глядає за ними, помешкання, де вони утримуються, майно, призна­чене для догляду за ними, також користуються належним захистом. Емблема Червоного Хреста на білому тлі, як символ надання допомоги пораненим і хворим, є знаком такого захисту.

Друга Конвенція. Так звана "морська" конвенція (Женевська кон­венція про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, що потерпіли від аварії корабля, із складу збройних сил на морі) поширює дію по­ложень Женевської конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях на морську війну. Вона переслідує ту ж мету, має та­ку ж структуру, захищає ті ж категорії осіб, додавши до них таку специфічну категорію жертв, як "особи, що потерпіли від аварії кора­бля", а також екіпажі потерпілих в аварії літаків. Пораненим, хворим й особам, що потерпіли корабельну аварію, не можна заподіювати ні­якої шкоди, їх повинні підбирати, поводитися з ними гуманно й на­давати їм максимально та в найбільш короткі терміни медичний до­гляд, якого потребує їх стан. Між ними немає ніякої різниці ні за якими критеріями, крім медичних.

Особи, що попали в руки ворога, зі складу медичного й духовного персоналу, повинні мати можливість продовжувати виконання своїх функцій щодо нагляду за пораненими та хворими. Ці особи не по­винні розглядатися як військовополонені.

Дуже важливо те, що в Конвенціях 1949 року було спеціально зга­дано "Особовий склад національних товариств Червоного Хреста й інших добровільних товариств допомоги, належним чином визна­них і уповноважених своїм урядом ".

Третя Конвенція (Женевська конвенція про поводження з військо­вополоненими).

Практично ця Конвенція виражає концепцію про те, що військо­вополонений не є злочинцем, а лише противником, позбавленим мож­ливості відновити свою участь у військових діях. Він повинен бути звільненим після закінчення військових дій, а перебуваючи в полоні, він повинен користуватися повагою й гуманним поводженням.

Цією Конвенцією чітко визначений статус комбатанта. Попадаючи під владу сторони противника, такі особи стають військовополонени­ми. Військовополонені перебувають під владою держави, а не окре­мих осіб або військових частин, а значить за все, що з ними відбува­ється, відповідає держава.

Держава, що утримує полонених, зобов'язана безкоштовно забез­печити військовополоненим достатню кількість їжі, обмундирування, а також житлові умови, рівні тим, що надаються її власним військам, і медичну допомогу, що буде потрібна згідно із станом здоров'я війсь­ковополоненого.

Із самого початку полону військовополонені повинні одержати мо­жливість повідомити про полон своїй сім'ї, а також Центральному агентству з розшуку Міжнародного Комітету Червоного Хреста. Зго­дом вони можуть регулярно переписуватися зі своїми сім'ями, одер­жувати посилки з гуманітарною допомогою.

Четверта Женевська конвенція (Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни від 1949 р.) забезпечила своїми положеннями "повагу гідності й цінність людської особистості з тим, щоб не припустити зазіхань на властиві особистості права й свободи, без яких вона втрачає значення свого існування ".

Конвенція проголосила як основний принцип, що повага повинна бути гарантована людині при будь-яких обставинах, і відповідно за­боронила залякування, катування, колективні покарання, репресалії, узяття заручників і депортацію.

Зберігаючи усю свою значимість, Женевські конвенції 1949 р. були вже не в змозі в умовах сучасних війн забезпечити необхідний захист жертвам збройних конфліктів, у тому числі цивільному населенню. Тому, з 1971 р. по 1974 р. із ініціативи Міжнародного Комітету Чер­воного Хреста був проведений ряд консультацій на урядовому рівні і на рівні Міжнародного Комітету Червоного Хреста. 8 червня 1977 р. у Женеві повноважні представники держав підписали Заключний акт Дипломатичної конференції. Із прийняттям двох Додаткових Прото­колів вони висловили волю держав усього світу поліпшити захист жертв збройних конфліктів.

Протокол І (102 статті)

Він регулює міжнародні збройні конфлікти. Найважливішим дося­гненням цього Протоколу є те, що він, без сумніву, покращує захист цивільного населення від небезпеки війн не вибіркового характеру і наслідків тотальної війни. Із цього часу цивільне населення не по­винно піддаватися нападу, відтепер категорично забороняються:

^ так звані "килимові" бомбардування міст. Крім того, заборонено руйнування й знищення об'єктів, необхідних для виживання цивіль­ного населення, наприклад, сільськогосподарських угідь, худоби, дже­рел питної води;

^ використовувати голод, як засіб боротьби проти цивільного населення; напад може бути спрямованим тільки проти військо­вих об'єктів.

Збройні сили зобов'язуються приймати запобіжні заходи з метою якнайбільше незашкодити цивільному населенню та цивільним об'єк­там під час військових дій.

Чотири статті присвячені допомозі цивільному населенню, визна­чають галузі, що мають першочерговий інтерес для Червоного Хреста. Сторони, що беруть участь у конфлікті, зобов'язані надавати допомо­гу населенню, що мешкає на окупованій території, забезпечувати об­ладнанням і спеціалізованим персоналом. Цивільний медичний пер­сонал, санітарні транспортні засоби та цивільні лікарні відтепер оде­ржали таке ж право на захист, яким уже користувався завдяки Же­невським конвенціям військовий медичний персонал, військові ме­дичні формування та військові санітарні транспортні засоби.

Передбачаються також заходи для поліпшення доставки матеріа­льної допомоги цивільному населенню під час війни. Захист одержали й особи, що займаються доставкою та розподілом цієї допомоги.

Протокол ІІ (28 статей)

Цим протоколом регулюються ситуації неміжнародних збройних конфліктів, тобто внутрішніх конфліктів, цивільних війн, у ході яких зіштовхуються урядові війська та повстанці.

Протокол ІІ встановлює правила, спрямовані на збереження ряду основних цінностей: дотримання фізичної й моральної недоторканно­сті індивідуума (заборона катувань), гуманне поводження з особами, позбавленими свободи тощо. Він містить також зобов'язання із захис­ту медичного персоналу й поваги до емблеми Червоного Хреста і Чер­воного Півмісяця.

У Протоколі ІІ уперше чітко формулюються прості правила, що сто­суються ведення бойових дій, особливо захисту осіб, що не беруть участі в бойових діях, цивільного населення.

З усіх положень у такому досить значному зведенні правил, як два Додаткових протоколи можна особливо виділити довгоочікува­не визначення цивільного населення та цивільних об'єктів, що не можуть бути атаковані. І що дуже важливо, розроблена спеціальна глава (Частина IV, Розділ ІІІ), що обумовлює особливу турботу про захист жінок і дітей.

Крім цього, Протокол передбачає сприяння возз'єднанню роз'єдна­них сімей, зокрема за допомогою гуманітарних організацій, що спеці­алізуються в цій галузі. Передбачається велика допомога Центрально­му агентству розшуку Міжнародного Комітету Червоного Хреста і службам розшуку національних товариств Червоного Хреста і Чер­воного Півмісяця, що співпрацюють із Центральним агентством роз­шуку Міжнародного Комітету Червоного Хреста.

У повсякденній діяльності командири (начальники) усіх ступенів, виховуючи особовий склад у дусі гуманізму й людяності, дотримання моральних норм між людьми, повинні спиратися на загальновизнані принципи міжнародного права, а також норми права в період зброй­них конфліктів, що зобов'язують:

а) у мирний час:

^ поширювати серед особового складу Збройних сил України знання про міжнародне право в період збройних конфліктів, вивчати його в системі бойової та гуманітарної підготовки, враховувати вимо­ги міжнародно-правових документів із цих питань при проведенні занять, а також при розробці проектів законодавчих актів, загально­військових статутів, рішень уряду України, наказів, директив й ін­ших нормативних актів, забезпечувати підлеглих текстами цих доку­ментів, законодавчих актів, що визначають поводження особового складу армії й флоту в період збройного конфлікту;

^ передбачати організацію такого військового порядку в підпо­рядкованих військах, що гарантував би неухильне дотримання всіма воєнних норм міжнародного права в період збройних конфліктів, у тому числі забезпечення захисту жертв війни (ст. 43,45, 75-78, 79 Додаткового протоколу 1);

^ уникати розміщення воєнних об'єктів у густонаселених районах або поблизу від них і передбачити заходи для захисту цивільного насе­лення (ст. 58 Додаткового протоколу 1);

^ проводити роботу щодо підготовки кваліфікованого медичного пе­рсоналу для сприяння застосуванню Женевських конвенцій 1949 р., Додаткових протоколів до цих конвенцій та інших норм міжнародного права (ст. 6, 82 Додаткового протоколу 1);

^ передбачити систему заходів для організації розшуку, реєстрації й передачі зведень про зниклих безвісті, а також служби для реалізації цих заходів (ст. 33, 34 Додаткового протоколу 1);

б) у період збройного конфлікту:

^ подавати особистий приклад у дотриманні норм міжнародного права в період збройних конфліктів;

^ забезпечувати неухильне виконання всіма військовими цих норм; ^ притягувати у встановленому порядку до відповідальності осіб, що вчинили серйозні порушення, передбачені Женевськими конвенціями

1948. р. (ст. 85-87 Додаткового протоколу 1).

Для досягнення кращих результатів необхідно поширювати знання про Женевські конвенції за мирного часу. Якщо ж збройний конфлікт розпочався, то запізно поширювати знання про право війни, оскільки влада, якої це стосується, переймається тепер питаннями першоряд­ного значення, які повністю виключають будь-які аргументи на ко­ристь гуманних дій.

Таким чином усе вищенаведене дозволяє зробити висновок про те, що запорука успіху міжнародних миротворчих операцій немислима без чіткого використання при здійсненні даних операцій міжнародного гу­манітарного права. Підготовка та прийняття Міжнародної конвенції щодо вирішення питань застосування норм і принципів міжнародного гуманітарного права до воєнних операцій ООН, на наш погляд, є логіч­ним вирішенням проблеми.

Із метою більш чіткого правового забезпечення діяльності миро­творчих підрозділів і персоналу в наш час, коли миротворці зіткну­лися з абсолютно новими проблемами (методи і засоби ведення бою, утримання полонених під вартою, проблема захисту цивільно­го населення), а також часткового усунення юридичних проблем, зумовлених тим, що ООН не є учасником Женевських конвенцій і додаткових протоколів, Міжнародний Комітет Червоного Хреста і Секретаріат ООН у тісному співробітництві розробили керівні принципи діяльності військових місій ООН - Директиву по міжна­родному гуманітарному праву для сил ООН.

Питання для контролю та самоконтролю знань

1. Схема прийняття рішення щодо участі України в міжнародних ми­ротворчих операціях.

2. Алгоритм формування рішення про воєнно-політичну доцільність направлення миротворчого контингенту чи миротворчого персоналу.

3. Основні етапи, форми та способи підготовки миротворчих контин­гентів і персоналу Збройних сил України для участі в міжнародних ми­ротворчих діях

3. Цикли опрацювання запитів ООН щодо участі в міжнародних ми­ротворчих операціях.

4. Форма підготовки миротворчих контингентів і миротворчого персоналу.

6. Особливості підготовки миротворчих контингентів і персоналу Збройних сил України в ході багатонаціональних навчань

7. Основна мета участі Збройних сил України в багатонаціональних військових навчаннях із миротворчої тематики.

8. Основне значення підготовки миротворчих контингентів і персо­налу Збройних сил України в ході багатонаціональних навчань

9. Загальні положення оцінки готовності миротворчих контингентів Збройних сил України для участі в міжнародних миротворчих операціях у складі об'єднаних збройних сил коаліцій країн

10. Основні обов'язки особового складу миротворчих контингентів.

Тестові питання для самооцінювання

1. Коли приймається постанова Кабінетом Міністрів України про участь миротворчого контингенту України в міжнародних миротвор­чих операціях ?

а) після рішення Ради національної безпеки і оборони України;

б) після прийняття рішення Президентом, за підписом Прем'єр- Міністра та міністра, відповідального за виконання цього рішення;

в) після ухвалення законопроекту Верховною Радою;

г) самостійно Кабінетом Міністрів України.

2. Спосіб підготовки миротворчого контингенту це:

а) повна підготовка від шести місяців і більше;

б) скорочена підготовка від шести місяців і менше;

в) спочатку скорочена, потім повна підготовка;

г) порядок і прийоми застосування сил і засобів для вирішення за­вдань в інтересах досягнення цілей підготовки.

3. Участь Збройних сил України в багатонаціональних військових навчаннях з миротворчої тематики дозволяє:

а) досягти низки цілей партнерства та національних цілей воєнної реформи в Україні;

б) покращити матеріальне становище учасників навчань;

в) прискорити ріст економіки країни, де проводяться навчання;

г) прискорити вступ України до Ташкентського договору.

4. Військова частина оцінюється як "готова до виконання завдань за призначенням" у складі миротворчого контингенту, "готова до виконання завдань за призначенням", якщо укомплектованість осо­бовим складом "дозволяє виконувати покладені завдання за призна­ченням", стан планування навчання та спеціальної підготовки "від­повідає вимогам,..."

а) навчання та спеціальна підготовка, стан технічного забезпе­чення та забезпечення військово-технічним майном, тилового та медичного забезпечення оцінені "готові", рівень керівництва підпо­рядкованими підрозділами, морально-психологічний стан особового складу та військової дисципліни оцінено "задовільно";

б) навчання та спеціальна підготовка, стан технічного забезпечен­ня та забезпечення військово-технічним майном, тилового та медич­ного забезпечення оцінені "готові", стан організації зв'язку та управ­ління оцінено "забезпечує обмежене управління", а рівень керівницт­ва підпорядкованими підрозділами, морально-психоло-гічний стан особового складу та військової дисципліни оцінено "задовільно";

в) навчання та спеціальна підготовка, стан технічного забезпе­чення та забезпечення військово-технічним майном, тилового та медичного забезпечення оцінені "готові", стан організації зв'язку та управління оцінено "забезпечує управління", а рівень керівництва підпорядкованими підрозділами, морально-психологічний стан осо­бового складу та військової дисципліни оцінено "задовільно";

г) навчання та спеціальна підготовка оцінено "готові", стан організації зв'язку та управління оцінено "забезпечує управління", а рівень керівниц­тва підпорядкованими підрозділами, морально-психологічний стан осо­бового складу та військової дисципліни оцінено "задовільно".

5. Форми застосування миротворчих сил ООН.

а) операції із підтримання миру;

б) розширені операції з підтримання та встановлення миру;

в) операції із сприяння миру; операції із підтримання миру; опера­ції із встановлення миру; операції із утвердження миру;

г) пп. а і б

.РОЗДІЛ 16