3. Тактика дій сил спеціальних операцій

До основних завдань, що вирішують підрозділи ССО противника (стосовно авіабаз, об'єктів ППО), належать: розвідка, цілеуказування, зрив виводу авіації з-під удару, самостійний вивід аеродрому, об'єк­тів ППО з ладу, захоплення аеродрому і його короткочасне утриман­ня, недопущення бойового застосування ЗРК ППО.

Аеродроми й авіація, що базується на них, військові пункти управління, особливо КП Військ протиповітряної оборони, призна­чені для вирішення тактичних, оперативних і стратегічних завдань і розглядаються противником відповідно як тактичні, оперативні чи стратегічні об'єкти. Відповідно до цього вони будуть мати інтерес для розвідок різного рівня й, як правило, зміст завдань розвідок різ­ного рівня поєднується між собою, створюючи тим самим єдину ка­ртину обстановки на театрі воєнних дій. Багаторівневий характер взаємодії, на думку фахівців розвідувальних органів країн НАТО, зображений на рисунку 14.4.1.

Згідно з цим після проведення розвідки, на відповідному рівні мо­жуть бути виділені сили і засоби, призначені для впливу на авіабазу, об'єкти ППО чи їх елементи з визначеною метою.

Сили та засоби, що призначаються для виконання поставлених за­вдань, можуть бути представлені та використані в найрізноманітні­ших формах. Це випливає з відповідних структур спецслужб ведучих країн НАТО: США, Великобританії.

Найбільш підготовленими для вирішення завдань розвідки й на­ступного впливу на об'єкт є сили спеціальних операцій США, Велико­британії, а також підрозділи глибинної розвідки Сухопутних військ провідних країн НАТО. Для вирішення завдань тактичного рівня мо­жуть застосовуватися також підрозділи звичайної військової (тактич­ної) розвідки цих країн, на базі яких можуть бути сформовані розві­дувальні диверсійні групи (РДГ).

У загрозливий період пункти військового та державного управлін­ня, авіабаза, підрозділи ППО будуть для противника об'єктами розві­дки (дорозвідки), а також об'єктами проведення підготовчих заходів, що забезпечують із початком бойових дій вирішення таких завдань як: наведення на них засобів ВТЗ противника, проведення диверсій, захоплення об'єктів.

Альтернативу ССО в рішенні завдань розвідки й дорозвідки, про­ведених у тактичній, оперативній і стратегічній глибині, можуть скласти тільки засоби повітряно-космічної розвідки.

Однак пріоритет у вирішенні таких завдань розвідки та дорозвідки як: ідентифікація об'єктів; визначення режиму їхньої роботи; прове­дення координатної розвідки дійсних елементів об'єктів і передача даних у реальному масштабі часу в центри наведення засобів ВТЗ - залишається за РДГ ССО.

Проведення в загрозливий період підготовчих заходів, що забезпе­чують успіх у початковій фазі бойових дій, під силу тільки спеціально підготовленим РДГ ССО. До них належать: визначення безпосередньо на місцевості оптимальних маршрутів підльоту засобів ВТЗ до елемен­тів об'єкта (включаючи пошук маскувальних ємкостей для крилатих ракет); визначення в районі об'єкта оптимального робочого місця для наведення засобів ВТЗ; підготовка всього необхідного для проведення диверсій (вивчення системи охорони й оборони об'єкта, визначення способів проникнення на об'єкт, закладка в районі об'єкта схованок із засобами, необхідними для проведення диверсій і т.д.).

Перераховані вище завдання стосовно до авіабаз особливого призна­чення, підрозділів ППО можуть бути вирішені силами агентурної мережі.

Однак значні труднощі, пов'язані з рішенням цих завдань, саме агентурною мережею, із гарантіями по рубежах (об'єктах), за часом не дозволяють визнати за цими силами пріоритет. Крім того, завжди до­пускається досить висока ймовірність розкриття агентурної мережі й примушення її до ведення "подвійної гри".

У початковий і наступний періоди бойових дій противник відпові­дно до авіабаз і об'єктів ППО буде вирішувати наступні завдання: знищення, виведення їх з ладу або захоплення.

Найбільш ефективним засобом вирішення завдання по знищенню вказаних об'єктів або виводу їх з ладу є застосування ВТЗ у ході на­несення масованих ракетно-авіаційних ударів (МРАУ).

Значна частина стратегічних об'єктів Іраку, у тому числі авіабаз, у ході операції БНС "Буря в пустелі", в основному, була знищена чи виведена з ладу ВТЗ у ході нанесення масованих ударів крилатими ракетами повітряного та морського базування

.Якщо для РДГ ССО, у складі навіть декількох загонів, знищення тако­го об'єкта як авіабаза є дуже складним завданням, навіть за умови за­стосування ядерних фугасів потужністю від 0,01 до 0,1 Кт, то виведен­ня авіабази, підрозділу ППО з ладу для РДГ ССО є цілком посильним за­вданням і тут РДГ ССО виступають як пріоритетний засіб, якщо діяти за принципом "достатня ефективність при мінімумі витрат”.

До вирішення завдань щодо захоплення цих об'єктів можуть бути притягнуті рейдові тактичні групи (як правило, батальйонні), повіт­рянодесантні чи повітряно-штурмові (аеромобільні) частини й підроз­діли, а також підрозділи ССО.

S

DIVISION BRIGADE BATTALION COMPANY (5)

TRATEGIC INTELLIGENCE (6)

> у
OPERATIONAL	UNIFIED
INTELLIGENCE ' /	COMMAND	\
(і) : /	THEATER ARMY
— \	ARMY GROUP CORPS (4)	/ / і / і / і / і

NATIONAL (3)

1. - оперативна розвідка;

2. - тактична розвідка;

3. - розвідка країн НАТО;

4. - розвідка командувань, об'єднаних груп армій

та армійських корпусів;

5. - розвідка дивізій, бригад, батальйонів та рот;

6. - стратегічна розвідка

TACTICAL INTELLIGENCE (2)

Рис. 14.4.1. Схематичне зображення взаємодії різних розвідок (США і НАТО)

Для введення в рейд батальйонної тактичної групи (бтгр) необхід­ний прорив лінії фронту силами як мінімум бригади. Ввід бтгр в рейд здійснюється, як правило, у ході масштабного наступу з метою пору­шення (недопущення) перегрупування військ противника на конкре­тних напрямках, порушення його комунікацій, системи управління військами, знищення важливих об'єктів, у тому числі аеродромів ар- 636мійської авіації, об'єктів ППО, а також відволікання сил противника від виконання безпосередніх завдань. Із врахуванням того, що для вводу в рейд бтгр потрібно організовувати прорив фронту силами, як мінімум, бригади, а також те, що бтгр будь-якого складу (мотопіхот­ного, танкового чи збалансованого) має слабку ППО і в цьому плані дуже уразлива, - розглядати 'її, як імовірний засіб захоплення, напри­клад аеродрому, недоцільно. Тим більше, що глибина рейду бтгр не перевищує 50 км від лінії фронту, тому гіпотетично рейдова бтгр реа­льно може загрожувати по суті тільки лише аеродромам (площадкам базування) бойових гелікоптерів армійської авіації, об'єктам ППО першого оперативного ешелону (радіолокаційним засобам розвідки, центрам (підрозділам) радіотехнічної розвідки).

Повітрянодесантні підрозділи являють собою досить серйозну за­грозу аеродромам і в ході наступальної операції можуть виступати як імовірний засіб для захоплення аеродромів, інших об'єктів, у тому чи­слі й протиповітряної оборони.

У серії дослідницьких навчань "Пейд редаут", "Дрегон Тім”, "Редф- лег", проведених у свій час у США, відпрацьовувалися питання охо­рони й оборони авіабаз, де за противника виступали частини та під­розділи повітрянодесантних військ.

Так на навчаннях "Дрегон Тім" відпрацьовувалася висадка деса­нту в районі авіабази Еглін з метою її захоплення. Десант, у складі 2400 осіб, приземлився на площадку 6500 на 1200м й успішно справився з бойовим завданням.

Час готовності повітрянодесантних підрозділів після викидання до ведення бою на землі складає лічені хвилини. Так у ході одного з навчань "Рефсджер", проведеного у свій час США на території Ні­меччини, десантувались з 20-ти літаків С-141 1100 осіб зі складу 82-ї повітрянодесантної дивізії і було скинуто 27 вантажних плат­форм. Від скидання 1-ої платформи до приземлення останнього па­рашутиста пройшло всього 6 хвилин. Бойова техніка була проведена в повну бойову готовність за 15 хвилин. Незважаючи на все це, ви­кид парашутних десантів є дорогою й ризикованою задачею, що вимагає проведення цілого ряду заходів, таких як: ізоляція району бойових дій, "розчищення" повітряного простору від авіації й при­душення засобів ППО противника, а також придушення його назем­них сил у районі викидання.

Що стосується вартості, то буде доречним ще раз навести як прик­лад одне з навчань із серії "Дрегон Тім", на якому відпрацьовувалося завдання захоплення аеродрому з викиданням десанту в складі 2400 осіб і яке обійшлося приблизно в 1 млн. доларів (навчання про­водилося без бойового застосування озброєння).

Більш того, з урахуванням необхідності проведення переліку захо­дів щодо забезпечення десантної операції, деякі з цих заходів мають явні демаскуючі ознаки й значно полегшують завдання розвідки противника, тому провести таку операцію до моменту викиду деса­нту дуже складно.

Вирішення завдання щодо захоплення авіабази, об'єктів ППО по­вітрянодесантними підрозділами значно полегшується, якщо їм при­дається підрозділ ССО, у завдання якого входить: діючи потай на території об'єкта, зірвати організацію й проведення противником протидесантних заходів.

Яскравим прикладом є операція щодо захоплення багатонаціональ­ними силами аеродрому Ель-Кувейт у період конфлікту в районі Пер­ської затоки у 1991 році. Крім цього, можна було б навести ще цілий ряд прикладів такої взаємодії при вирішенні багатонаціональними си­лами завдань щодо придушення Іракських військ, що чинять опір.

Повітряно-штурмові (аеромобільні) підрозділи, можна розглядати як реальний засіб захоплення об'єктів противника. Однак це завдан­ня є для них не типовим. Тим більше, якщо розглядати можливі варі­анти бойового застосування повітряно-штурмових частин підрозділів на прикладі 101 повітряно-штурмової дивізії (ПТТТД) США.

Так, наприклад, 101 повітряно-штурмова дивізія США, в основно­му, призначена для вирішення 3-х найбільш важливих оперативних завдань: затримка другого ешелону військ противника; нанесення ураження угрупованням військ, що висуваються; боротьба з операти­вними повітряними десантами.

Частини та підрозділи 101-й ПТТТД у складі повітряно-штурмо­вих тактичних груп можуть залучатися до аеромобільних операцій сухопутних військ. Однак, навіть у наступальній операції, знахо­дячись у складі 1-го ешелону армійського корпусу, бригадні, бата­льйонні, ротні тактичні групи, повітряні та наземні рейдові заго­ни, аеромобільні десанти ПТТТД з урахуванням обмеженої глибини їхнього бойового застосування, можуть являти серйозну загрозу лише аеродромам армійської авіації противника та об'єктам ППО у тактичній глибині від переднього краю.

У практиці військових навчань і конфліктів останніх десятиліть є приклади, коли захоплення авіабаз забезпечувалося винятково за до­помогою ССО, що використовували свою спеціальну тактику.

Так у ході згадуваних вище навчань із серії "Пейд редаут" на авіабазу Волк-Филд (США) з метою її захоплення з військово-транспортних літа­ків був викинутий десант у складі 325 "зелених беретів" 12-й групи ССО резерву Армії. Авіабазу обороняла 301-а ланка поліцейської охорони. "Зелені берети" успішно вирішили поставлене завдання.

Блискучим бойовим прикладом ефективного застосування ССО є захоплення силами спеціального призначення Великобританії арген­тинської авіабази на острові Пебл у період Англо-Аргентинського конфлікту у 1982 році. У захопленні аеродрому брало участь всього 48 осіб (2 загони). Перший загін скував боєм аргентинський гарнізон, другий загін захопив аеродром. Цей приклад яскраво демонструє здатність ССО, використовуючи спеціальну тактику, ефективно ви­рішувати поставлене завдання мінімальними силами.

Події в районі Перської затоки переконливо підтвердили пріоритет ССО в переліку ймовірних засобів впливу на об'єкти, у тому числі авіа­бази, об'єкти ППО противника. Особливо відчуємо цей пріоритет стосо­вно об'єктів, розташованих в оперативній і стратегічній глибині.

Серія дослідницьких тактико-спеціальних навчань, що проводили­ся за замислом авторів на ряді авіабаз ВПС України, також підтвер­дили пріоритет ССО в рішенні цілого ряду завдань.

Україна з її геостратегічним положенням викликає цілком конкре­тний інтерес як у її найближчого оточення, так і у держав, що прете­ндують на першість у європейському і світовому масштабі.

Україна в будівництві власних збройних сил повинна орієнтувати­ся на сильного гіпотетичного противника, навіть якщо в даний час жодна з держав не загрожує її безпеці і цілісності.

У зв'язку з цим доцільно розглянути бойові можливості відповідних підрозділів ССО США, що мають великий досвід бойового застосуван­ня. Глобальний масштаб завдань, розв'язуваних цими силами, видно зі структурної схеми організації командування ССО. Поряд із цим доці­льно проаналізувати й бойові можливості сил спеціального призначен­ня Великобританії, підрозділи яких, починаючи з Англо-Аргентин- ського конфлікту 1982 року, кваліфікуються провідними спеціалістами як найбільш підготовлені серед подібних підрозділів.

ССО США та сили спеціального призначення Великобританії вико­ристовуються для проведення, так званих спеціальних операцій.

Під спеціальними операціями, у відповідності зі зводом законів США (том 10, параграф 167), розуміємо цілий ряд видів діяльності, основними з яких є: рейдові операції; допоміжні заходи щодо забез­печення рейдових операцій, стратегічна розвідка; бойові партизансь­кі операції, диверсійно-підривна діяльність; психологічні операції.

Деякі ключові завдання, що вирішувалися підрозділами ССО США й Великобританії в ході проведення рейдових операцій за час конф­лікту в зоні Перської затоки, приведені на рис. 14.4.2.

Рейдові операції - це обмежені за масштабом, часом, завданнями і місцем акції, проведені на території противника (як правило, у гли­бокому тилу). Вони проводяться з метою захоплення, знищення чививоду з ладу яких-небудь важливих об'єктів; ліквідації чи захоплен­ня, з наступною доставкою на свою територію, певних посадових осіб, документів, зразків зброї та техніки. Основними способами ви­рішення завдання у ході рейдових операцій є пошук, засідка, наліт, акції із застосуванням вибухових пристроїв, нанесення вогневих уда­рів без зіткнення з противником, наведення високоточної ракетної й авіаційної зброї на цілі із використанням радіомаяків і приладів ла­зерного підсвічування.