4. Маскуванням називається:

а) комплекс заходів, які здійснюються з метою сховати від про­тивника наявність і місця розташування, дії й наміри або ввести противника в оману щодо кількості броньованих об'єктів, вогневих засобів в підрозділах батальйону та ведення розвідки під його при­криттям;

б) комплекс заходів, які здійснюються з метою сховати від против­ника наявність і місця розташування, дії й наміри або ввести проти­вника в оману щодо кількості броньованих об'єктів, вогневих засобів в підрозділах батальйону;

в) комплекс заходів, які здійснюються з метою сховати від против­ника наявність і місця розташування, дії й наміри броньованих об'єк­тів, вогневих засобів в підрозділах батальйону;

г) комплекс заходів, які здійснюються з метою ввести противника в оману щодо кількості броньованих об'єктів, вогневих засобів в під­розділах батальйону;

5. Метою маскувальних заходів є:

а) змусити противника розташувати свої війська найбільш невигі­дним для нього способом, у самих невигідних для нього місцях, підс­тавити противника під вогонь вогневих засобів батальйону;

Б) змусити нанести удари по порожніх місцях, підставити против­ника під вогонь вогневих засобів батальйону;

в) змусити противника розташувати свої війська у найбільш неви­гідних для нього місцях, змусити його нанести удари по порожніх мі­сцях, підставити противника під вогонь вогневих засобів батальйону та заставити його відступати;

г) змусити противника розташувати свої війська найбільш невигід­ним для нього способом, у самих невигідних для нього місцях, змуси­ти його нанести удари по порожніх місцях, підставити противника під вогонь вогневих засобів батальйону

.Розділ 14 організація, озброєння та бойова техніка підрозділів, частин та з'єднань армії сша і фрн

1. Структура збройних сил іноземних країн світу "англосаксонська" і "прусська" моделі

Протягом більшої частини XX ст. збройні сили розвивалися факти­чно по одній із двох моделей військового устрою - "англосаксонській" і "прусській" (або "східноєвропейській"). При цьому "англосаксонська" модель припускає гіпертрофовану самостійність видів збройних сил (ЗС). "Прусська" відрізняється надмірною централізованістю, по суті, єдиною вертикаллю управління всіма збройними силами як по адмі­ністративній так і оперативній лініях.

Адміністративна лінія управління збройними силами при "англоса­ксонській" моделі здійснюється по лінії видових міністерств і об'єдну­ючого їх міністерства оборони (як, наприклад, у США), які очолюють­ся цивільними чиновниками, що займаються "напіввійськовими" пи­таннями: фінансування, постачання й т. д. При "англосаксонській" моделі для об'єднання зусиль видів ЗС у рамках формально єдиних збройних сил держави існує такий орган, як комітет начальників штабів (видів ЗС), що швидше координує діяльність апаратів цих ви­дів, ніж управляє ними (оскільки управління в цьому випадку здійс­нюється по лінії "верховний головнокомандувач - командувачі опера­тивними командуваннями в зонах або функціональних командуван­нях"). У "прусській" моделі такими об'єднуючими органами є генера­льний штаб (ГШ), що має абсолютні повноваження в усіх сферах дія­льності видів і родів ЗС конкретної держави, і, з певного історичного етапу, міністерство оборони, яке скоріше дублює або доповнює ГШ. Керують цими органами, як правило, професійні військові.

Західні теоретики вказують, що за довгі роки "холодної війни" структура й організація збройних сил передових у військовому плані держав у своєму розвитку досягли якоїсь досконалості (апогею) - ста­ли чітко відповідати (із погляду функціональної ролі кожного виду ЗС) завданням можливих воєнних дій переважно наземного характеру в Центральній Європі й морського - на Атлантиці.

У цьому зв'язку військові фахівці змушені були навіть визнати факт сформованої усередині НАТО парадоксальної ситуації, коли рі­вень взаємодії представлених у коаліційних угрупованнях компонен­тів від різних видів збройних сил союзних держав був на порядок вищим, ніж між видами ЗС в окремо взятій державі. Разом з тим, бу­ло б значним перебільшенням стверджувати, що взаємодія між вида­ми ЗС у державах Заходу в період "холодної війни” була відсутня або що військове керівництво цих країн не усвідомлювало необхідності більшої інтеграції їх складових, наприклад, в угрупованнях військ на тому або іншому ТВД. Показовою є спільна розробка СВ і ВПС США на початку 80-х рр. концепції повітряно-наземної операції. Проблема, як виявилося, полягає в наявності вкрай неефективного управління створюваним на тимчасовій або постійній основі міжвидовим угру­пованням військ.

Цьому є ціла низка причин, серед яких аналітики відзначають такі, наприклад, як історично створювані процедури управління, що ви­ражаються в перевазі "своїх" внутрішньовидових ієрархічних ланок підпорядкування над міжвидовими, навіть у складі одного угрупо­вання при здавалося б єдиному керівнику (командиру); розходження в регламентуючих видових документах; відсутність єдиних, стандар­тизованих й уніфікованих систем озброєння та військової техніки (ОВТ), у тому числі зв'язку, управління, розвідки й комп'ютерного за­безпечення; особливості й розходження в методах і формах бойової й оперативної підготовки в кожному з видів ЗС та ін.

В умовах, коли, на думку багатьох військових теоретиків, перес­тала спрацьовувати "англосаксонська" модель розвитку ЗС, погляди були звернені до альтернативної, "прусської" моделі, найбільш яск­равим представником якої в період після Другої світової війни ні­бито були Збройні сили СРСР. Однак і дана модель теж не позбав­лена ряду недоліків. Експерти відзначають, що концепція жорстко централізованого державного керівництва СРСР вплинула й на "надцентралізоване" управління розвитком ЗС. Це не залишало ні­яких перспектив окремим видам збройних сил (СРСР), позбавляло їх можливості гнучкого й збалансованого вибору напрямків свого розвитку. Незважаючи на здавалося б фундаментальні відмінності видів ЗС і властиву ВПС і ВМФ специфіку у веденні воєнних дій, погляди радянського військового керівництва на характер війни були орієнтовані переважно на наземні операції, придушуючи при цьому волю й прагнення до самостійності всіх видів ЗС, за винят­ком сухопутних військ. Звідси й домінування їх представників у військовому керівництві СРСР

.Таким чином, при виборі напрямків подальшого розвитку зброй­них сил слід шукати третій шлях, не прив'язаний жорстко ні до "анг­лосаксонської", ні до "прусської" моделей. Разом з тим висунути нові вимоги до ЗС, які обумовлені першочерговою необхідністю їх підгото­вки до участі в регіональному й локальному збройних конфліктах із залученням компонентів від різних видів ЗС, вирішити проблему більш глибокої інтеграції національних збройних сил доцільно, у вся­кому випадку спочатку, у рамках традиційної системи їхнього розви­тку, шляхом кардинальної зміни міжвидових взаємин.

Після розпаду Радянського Союзу активізувалася проблематика ро­звитку збройних сил, загострилися дебати між прихильниками збере­ження історично сформованої системи управління і тими, що висту­пають за чітке розмежування функцій адміністративного й операти­вного управління військовою організацією країни. Причому всі апе­люють до країн Заходу, насамперед до США, де нібито така система

з усіма своїми мінусами й плюсами існує вже довгі роки й сьогодні їх армія є найпотужнішою у світі.

Специфіка управління ЗС США

Управління американськими збройними силами здійснюється окремо в адміністративній й оперативній сферах. В адміністративній сфері - через міністра оборони й керівників видових міністерств: мі­ністрів армії (сухопутних військ), ВПС і ВМС (цивільних осіб, сфера діяльності яких охоплює, в основному, військово-політичні й адмініс­тративно-фінансові питання). Інший контур управління припускає залучення певною мірою двох органів управління: комітету началь­ників штабів (КНШ), що включає начальників штабів СВ, ВМС, ВПС і коменданта морської піхоти (але не командувачів у "вітчизняному" розумінні цього терміна), і, головне, головнокомандуючих Об'єднани­ми командуваннями (ОК) ЗС США.

Відповідно до законодавства США, специфіка адміністративно- оперативної (стратегічної) системи управління ЗС країни полягає в наступному:

^ президент і міністр оборони утворюють "національне військове управління", яке містить у собі елементи як адміністративного, так й оперативного управління, що в цілому переходить у стратегічне керівництво ВР США;

^ міністри видів ЗС, що несуть відповідальність за фінансово- адміністративне забезпечення відповідних видів ЗС, є членами спеціа­льного консультативного органу при міністрі оборони - Ради будівницт­ва ЗС при МО, через яку вони здійснюють взаємозв'язок із національ­ним військовим керівництвом. До складу Ради входять міністр оборони 60

2(голова), його перший заступник і заступники, міністри видів ЗС та ко­мендант морської піхоти;

^ начальники штабів видів ЗС, а також комендант морської піхоти є членами КНШ і в такий спосіб беруть участь у вирішенні питань опе­ративного управління збройними силами, розробляючи через апарат КНШ відповідні рекомендації для президента й міністра оборони з на­ступною їхньою реалізацією в рамках оперативного управління ЗС у ці­лому або їх видів. З іншого боку, не будучи головнокомандувачами очо­люваних ними видів ЗС, а тільки начальниками штабів і, відповідно до американського законодавства, наділені повноваженнями "радників своїх цивільних патронів" (тобто видових міністрів), вони являють собою ніби сполучну ланку між адміністративною й оперативною галузями управління американськими збройними силами;

^ головнокомандуючі Об'єднаними командуваннями є безпосеред­німи провідниками силової політики американського військово- політичного керівництва, "замикаючись" безпосередньо через мініст­ра оборони й КНШ (а практично найчастіше минаючи його) на верхо­вного головнокомандувача ЗС - президента.

Особливістю організації й функціонування КНШ є досить висока сту­пінь правової регламентації його діяльності на рівні законодавчих актів конгресу. Найбільше значними законами в цій сфері є закон "Про наці­ональну безпеку" 1947 р., закони 1953, 1958 рр., які його уточнюють,

і так званий закон Голдуотера-Ніколса 1986 р.

У наш час безпосереднє оперативне управління ЗС США здійсню­ється по лінії президент - міністр оборони - головнокомандувачі Об'єд­наними командуваннями. Міністерства видів ЗС, через які президент

і міністр оборони здійснюють адміністративне управління ЗС, зобо­в'язані представляти свої фінансові розрахунки й пропозиції, враховуючи представлений адміністрацією оборонний бюджет краї­ни, і "План Об'єднаних командувань", в інтересах безпосередньо Об'єд­наних командувань ЗС США.

Отже, ні КНШ, ні його голова фактично не мають у своєму роз­порядженні повноваження безпосереднього управління військами. Реально це означає, що президент і міністр оборони здійснюють "безпосереднє" управління ЗС США через голову КНШ і прямо - че­рез головнокомандувачів ОК.

Функціональні структури збройних сил створюються відповідно до стратегічного плану їх бойового застосування. Для США, для НАТО поняття сил швидкого реагування (NATO Response Force) має практичний сенс. США свої сили передового базування завжди за­раховували до таких функціональних сил, а в 2002 році на Празь­кому самміті це поняття де-юре стало загальним поняттям для всіх країн - членів НАТО. Альянс потребує сил, які могли б швидко тра­нспортуватися будь-куди, де виникає потреба проводити операції на віддалених територіях.

НАТО не є достатньо пристосованим для боротьби з небезпекою ін­шого характеру - такою як терористична організація "Аль-Каїда". Полі­цейські функції, збір розвідувальної інформації невійськового характе­ру, фінансовий моніторинг, соціальні та економічні ініціативи не є клю­човими елементами концепції НАТО.

У рамках угруповань НАТО для боротьби з такою небезпекою пот­рібні сили швидкого реагування, які складатимуться з авіаційних, морських та сухопутних компонентів і будуть призначені для викори­стання в будь-якому районі світу, там, де "в цьому виникне потреба". Принцип екстериторіальності, який дозволяє НАТО застосовувати си­лу за межами своєї зони відповідальності, набуває таким чином офі­ційного статусу. Чисельність Сил реагування НАТО планується довес­ти до 21 тис. осіб.

Збройні сили держав світу

Збройні сили будь-яких країн світу пов'язані з сферами відповіда­льності на землі, у повітрі, на морі. На землі відповідальність несуть сухопутні війська, у повітрі - військово-повітряні сили, на морі - вій­ськово-морські сили. Не слід забувати про головне призначення збройних сил - як інструменту продовження політики держави. Для одних країн збройні сили є лише атрибутом державності, вони не ви­конують силових функцій у політиці. У інших - збройні сили висту­пають лише інструментом силового впливу на політику інших країн для забезпечення власних інтересів. Тому й відношення держав до власних збройних сил залежить від політичної в них потреби.

Після Другої світової війни всі країни-учасниці змушені були скоро­тити власні збройні сили, потреба була у відновленні власної економіки, а деякі держави завдяки війні змогли покращити власну економіку.

Подальший розвиток взаємовідносин у світі характеризувався розпа­ленням "холодної війни" між основними гравцями на світовій арені: США і Радянського Союзу. Розвиток збройних сил двох воєнних блоків - НАТО і Варшавського договору - приводило до балансування миру на межі нової світової війни.

Північно-Атлантичний альянс після розпаду Радянського Союзу за­лишився, йому знайдено нове призначення - бути відповідальним за безпеку та мир у світі. Основним членом НАТО є Сполучені Штати Аме­рики, де на сьогодні створені збройні сили, яким немає рівних у світі.

США

Комплектування Збройних сил США здійснюється виключно на доб­ровільній основі. Чисельність збройних сил складає 1,474 млн. осіб із діючим резервом у 1,291 млн. осіб.

Сухопутні війська в США називають армією, в якій налічується 502 тисячі осіб. У складі сухопутних військ 3 штаби армій,

4. штаби армійських корпусів (АК), 2 штаби об'єднаних навчальних дивізій. Війська складають десять дивізій, у тому числі: дві броне­танкових, чотири механізованих, два легкопіхотних, повітряноде­сантна, повітряноштурмова, одинадцять окремих бригад, три окремих бронекавалерійських полки, десять окремих зрдн ПЕТРІОТ та інші підрозділи.

"Гарячим резервом” є резерв армії, до складу якого в сухопутних вій­ськах входять 12 навчальних дивізій, 13 регіональних командувань.

"Холодним резервом" є Національна гвардія в складі 8 дивізій, 15 окремих бригад.

Озброєння й військова техніка включає більш ніж 7620 танків Аб­рамс, 96 БРМ Фукс, 6719 БМП Бредлі, 14900 БТР, 1547 гармат артиле­рії, 830 РСЗО, 2066 мінометів, 19000 ПТКР, 9674 ПТРК, 703 ЗРК Авен- жер, 483 ПУ ЗУР Патріот, 303 літаки, близько 4595 гелікоптерів, 24 БЛА Шедоу, 18 БЛА Хантер, 51 амфібійна група, 73 катери ЬСМ-8.

Військово-повітряні сили включають 379,5 тисяч осіб регулярних сил, формування організованого резерву (75,1 тисяча осіб) та ВПС націона­льної гвардії (108,1 тисяча осіб). Усього в бойовому складі ВПС нарахо­вується більше 6000 літаків, у тому числі більше 4200 - у регулярних ВПС, більше 1700 літаків в організованому резерві (національна гвардія - 1300 і резерв ВПС - 400 літаків).

Організаційно ВПС включають 9 основних командувань (бойове аві­аційне, повітряних перекидань, космічне, спеціальних операцій, ВПС в Європі, ВПС у зоні Тихого океану, МТЗ, навчання й підготовки, ВПС національної гвардії).

На озброєнні сил стратегічного призначення знаходяться МБР - 500 Ь0М-300 Мінітмен-3, 50 ЬОМ-118А Піскіпер (МХ), стратегічні лі- таки-бомбардувальники - 21 В-2А, 88 В-1В, 82 В-52Н, стратегічні лі- таки-розвідники - 31 и-2Б, 4 Ти-2Б, 17 Е-8С, 2 Е-9А, 3 КС-135Э,

2. ЫС-135И, 16 ЫС-135У, 31 літак далекого радіолокаційного виявлен­ня та управління типу АШАСЭ Е-3В/3С, БЛА: 8 RQ-4A Глобал Хок, 12 RQ-1A та 1В Предатор.

На озброєнні сил загального призначення (тактична авіація) знахо­дяться 952 Р-15, 3098 Р-16, 26 Р-22, 51 Р-117А, 452 А-10, 21 АС-130, 36 МС-130,18 ШС-130, 3 0С-130, 126 С-5А, 101 С-17А та ін

.Військово-морські сили налічують 376,75 тисяч осіб (у тому числі 59,2 тисячі жінок), Атлантичний і Тихоокеанський флоти, у їх числі 5 оперативних флотів, а також командування: ССО, мінотральне, дослі­дних сил, морських перевезень, навчальне, резерву.

Флот включає групи: АВМ (8), ПЧ (8), НК (6), крейсерсько-міноносні (6), амфібійні (3), суден обслуговування (9), спеціального призначення (2), МТК (2). Ескадри: ПЧАРБ (3), ПЧА (10), ЕМ (16), амфібійних (9) та ін.

Корабельний склад: 14 ПЧАРБ типу Огайо, 54 ПЧА, 12 АВМ, 25 КР УРО, 50 ЕМ УРО, 30 ФР УРО, 8 ПК, більше 50 катерів СпП, 42 ДК, 12 ДВКД, 24 НК екстреного резерву, 178 суден КМП, 31 БУК, більше 120 суден резерву флоту.

Авіація ВМС складає 98,588 тисяч осіб, 19 авіакрил авіаносної й базової авіації, 11 палубних авіакрил, 2065 літаків.

Морська піхота складає 175,35 тисяч осіб, 4 дивізії МП, 4 групи МТЗ,