50. Особливості кровообігу плода

Кровообіг плоду значно відрізняється від кровообігу дорослої людини, оскільки плід не дихає, а збагачення крові на кисень та поживні речовини здійснюється через плаценту. У плаценті розрізняють маткову та плодову частини. Зовнішня поверхня маткової частини шорстка і сіткою борозен поділена на значну кількість різних за формою часточок, основною складовою частиною яких є ворсинки .

Кров плоду, що протікає в капілярах ворсинок, збагачується на кисень та поживні речовини, які проходять крізь стінки ворсинок та капілярів. Кров матері безпосередньо не змішується з кров'ю плоду. (плацентарний бар'єр). Від внутрішньої поверхні плодової частини відходить пуповина, яка складається з перевитих між собою двох пупкових артерій, однієї пупкової вени і зародкової сполучної тканини з домішкою колагенових волокон.

Кров, що пройшла крізь плацентарний бар'єр, збирає пупкова вена, яка проникає в черевну порожнину через пупкове кільце. У складі круглої зв'язки пупкова вена доходить до воріт печінки, де поділяється на дві гілки.

Одна з них відразу впадає у ворітну вену, що розгалужується в печінці, а друга проходить по задній поверхні печінки і біля її заднього краю з'єднується з нижньою порожнистою веною. Кров із печінки по печінкових венах вливається в нижню порожнисту вену.

Таким чином, з нижньої порожнистої вени, що несе венозну кров від нижніх частин тіла і артеріальну кров з пупкової вени, у праве передсердя вливається змішана кров. У праве передсердя впадає також верхня порожниста вена, що збирає венозну кров з верхніх частин тіла.

З правого передсердя значна частина крові крізь овальний отвір у міжпередсердній перегородці переходить у ліве передсердя, а звідти - у лівий шлуночок та висхідну частину аорти.

Невелика кількість крові з правого передсердя потрапляє в легеневий стовбур, а звідти частково в легені та артеріальну протоку, що з'єднує легеневий стовбур і низхідну частину аорти. Артеріальна протока функціонує у плоду та протягом 7 — 12 днів у новонародженого, а потім облітерується і перетворюється у зв'язку.

У новонародженої дитини плацентарний кровообіг замінюється легеневим, у зв'язку з чим пупкові артерії, що несли венозну кров від плоду до плаценти, заростають протягом перших двох-трьох днів, а пупкова вена — в кінці першого тижня життя. Овальний отвір у нормі закривається дещо пізніше, а іноді існує протягом усього життя людини.

51.Ротова порожнина. Зуби. Язик. М’язи язика. Тверде та м’яке піднебіння. Зів. Слинні залози.

Порожнина рота (cavitas oris) складається із присінка рота (vestibulum oris) і власне порожнини рота (cavitas oris propria) має такі межі: діафрагма піднебіння (palatum), зуби (dentes), ясна. На дні порожнини рота є язик (lingua, glossa).

Зуб складається з таких частин: коронки (corona dentis), шийки (cervix dentis), кореня (radix dentis). Основна маса зуба (коронка) складається з дентину, який визначає форму зуба. Дентин коронки вкритий емаллю, а дентин кореня цементом. Місце з’єднання емалі коронки й цементу кореня розташоване в ділянці шийки зуба. Всередині зуба міститься невелика порожнина, форма якої залежить від форми зуба. Порожнина коронки тією чи іншою мірою повторює форму коронки. Вона продовжується у вигляді кореня зуба, який закінчується на верхівці кореня отвором.

Корінь зуба закінчується верхівкою кореня зуба, отвором верхівки зуба, через який всередину зуба входять артерії та нерви до пульпи, а виходять вени.

Язик (lingua, glossa) міститься на дні порожнини рота. Це м’язовий орган, вкритий зверху, з боків і частково знизу слизовою оболонкою.

Розрізняють передні, вільні частини – верхівку та частково тіло язика – і задню, зв’язану з нижньою щелепою та сусідніми органами частину, або корінь язика.

Язик має спинку язика, нижню поверхню та два краї. На спинці на межі між тілом і коренем видно пограничну борозну язика.

Слизова оболонка спинки язика на всьому її протязі товста, груба, непрозора, міцно зрощена з м’язами і спереду від пограничної борозни вкрита різної форми сосочками, які зумовлюють нерівномірність рельєфу язика.

Ниткоподібні сосочки – найчисленніші, вкривають усю спинку язика. Конічні сосочки відрізняються від них формою. Грибоподібних сосочків небагато, їх більше на кінчику язика , менше – на бічних поверхнях. Грибоподібні більші за нитковидні. Сосочки містять смакові бруньки. Епітелій, що вкриває ниткоподібні сосочки має схильність до зроговіння. Жолобуваті сосочки містяться між тілом і коренем язика, перед пограничною борозною. Їх добре видно. Сосочок складається з центрального підвищення, валика, що його оточує, та жолобка між ними. У товщі епітелію бічних поверхонь і валика жолобуватого сосочка міститься багато смакових бруньок. Листоподібні сосочки добре розвинуті лише в дітей.

М’язи язика належать до посмугованих. Вони виконують дуже складні рухи, особливо під час артикуляції. Складаються з пучків м’язових волокон, які проходять у трьох взаємо перпендикулярних напрямках: поперечному, повздовжньому, вертикальному. Залежно від початку і прикріплення м’язи язика поділяють на власні, або внутрішні, пучки яких починаються й закінчуються в товщі язика та м’язи які починаються поза язиком на кістках скелета і вплітаються в язик.

Залежно від виконуваних ф-кцій м’язи язика поділяють на такі групи: 1) які сплощують і видовжують язик (вертикальний, підборідно-язиковий), 2) що вкорочують язик і піднімають його догори (верхній і нижній повздовжні, шилоязиковий), 3) які вкорочують язик, опускають його кінчик донизу, а при однобічному скороченні відводять його вбік (під’язиково-язиковий, поперечний). Верхній повздовжній м’яз – парний, лежить під слизовою оболонкою. Скорочує язик, піднімає його верхівку.

Нижній повздовжній м’яз – парний, проходить у нижніх відділах язика між під’язиково-язиковим і підборідно-язиковим м’язами.

Поперечний м’яз язика – парний, починається від перегородки язика.

Вертикальний м’яз язика – парний, проходить переважно в бічних відділах язика.

Підборідно-язиковий м’яз – парний, починається на підборідній ості нижньої щелепи, віялоподібним м’язовим пластом, іде назад і догори по боках перегородки язика.

Під’язиково-язиковий м’яз – парний, починається на великих рогах і верхньобічних відділах тіла під’язикової кістки.

Шилопід’язиковий м’яз – парний, починається на шилоподібному відростку скроневої кістки та шило-нижньощелепній зв’язці.

Піднебінно-язиковий м’яз – парний.

Тверде піднебіння – займає дві третини піднебіння. Його основу формують тверді піднебінні відростки верхніх щелеп і горизонтальні пластинки піднебінних кісток.

М’яке піднебіння – утворює задню третину піднебіння, складається з піднебінного апоневрозу, слизової оболонки, м’язів, містить слинні залози та лімфоїдну тканину.

Зів (fauces) – широкий отвір через який порожнина рота сполучається з ротовою частиною глотки.

Розрізняють малі й великі слинні залози. До малих належать губні залози, щічні, кутні, піднебінні, язикові. Найчисленнішими серед них є губні та піднебінні. Малі слинні залози локалізуються в товщі слизової оболонки та підслизової основи.

Великі слинні залози – парні. Привушна залоза – найбільша, складається з невеликих часточок, вкрита щільною власною фасцією, від якої відходять численні відростки всередину, відділяючи часточки одну від одної.

Під нижньощелепна залоза – складна альвеолярна, за характером секрету змішана, тобто серозно-слизова.

Під’язикова залоза розташована на дні порожнини рота на щелепно-під’язиковому м’язі.