6. Поняття корисності, її особливості.
Потреба – відчуття незадоволення, з якого індивід намагається вийти, або відчуття задоволення, яке він намагається продовжити.
Потреби задовольняються благами. Блага – засоби, що придатні для задоволення потреб.
Економісти вважають, що конкретні потреби споживачів можуть задовольнятися наступними одиницями продуктів, згідно із законом спадної граничної корисності. Товар має корисність, якщо він може задовольнити потребу.
Корисність – це спроможність товару задовольнити потребу.
Корисність товару або послуги – це задоволення або насолода, яку отримують від їх споживання.
Характерні риси:
“корисність” і “користь”, або “функціональна придатність” не є синонімами. Картина Пікасо може не приносити користі з практичної точки зору, але мати величезну користь для знавців мистецтва;
корисність є суб’єктивним поняттям, корисність конкретного продукту може бути дуже різною для різних осіб;
оскільки корисність суб’єктивна, її важко виміряти кількісно. Проте з метою наочності, ступінь задоволення потреб вимірюється “ютилями”.
7. Функція корисності, суккупна та гранична корисність.
Корисність U (utililу) — це задоволення, яке отримує споживач у процесі споживання товарів та послуг.
Формалізований аналіз поведінки споживача передбачає визначення функції корисності як певного співвідношення обсягів споживаних благ і рівня корисності, що досягається споживачем:
де U-рівень корисності; X1,X2,…Xn-кількість споживаних благ, одиниць; n-кількість видів благ.
Корисність збільшується, якщо збільшується кількість товару, що споживається. У цьому випадку зростає загальна корисність. Але зростання загальної корисності уповільнюється зі збільшенням споживання. Це є наслідком того, що зменшується додаткова, або гранична, корисність.
Гранична корисність МU - це приріст корисності за умов споживання додаткової одиниці товару чи послуги. Згідно з законом спадної граничної корисності величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися по мірі збільшення кількості товару, що споживається .
Сукупна корисність ТU зростає в процесі споживання, але вона зростає все меншою і меншою мірою. Це означає, що гранична корисність (МU) — додаткова корисність від споживання кожної додаткової одиниці товару — знижується.
8. Система переваг споживача та її основні елементи.
Насамперед слід мати на увазі, що споживач обиратиме лише те, у чому в нього є потреба. Можна впевнено сказати, що споживацький вибір утримується на потребах людей. Потреби — це стан задоволення, який споживач прагне зберегти, або стан незадоволення, який він хотів би змінити.
Споживацький вибір – це прийняття та реалізація рішень на підставі уподобань, ціни благ та доходів споживача з метою максимізації корисності.
Задовольнити свої потреби споживач може за допомогою різного набору продуктів.
Таким чином, з'являючись на ринку, споживач має вибирати, як найкраще задовольнити свої потреби, не витрачаючи більше, ніж дозволяє його бюджет.
Зазначені зауваження дають достатньо підстав для будови моделі споживацького вибору. Проте, ця модель, як і будь-яка інша, передбачає прийняття певних допущень, вихідних посилань, що дають змогу краще її зрозуміти та обмежують умови, за яких висновки, зроблені за її допомогою, будуть найвірогіднішими. Такими допущеннями є:
1. Здатність споживача ранжирувати альтернативи задоволення своїх потреб. Якщо є два набори товарів (А і В), то споживач може віддати перевагу якомусь з них або визнати, що вони для нього рівноцінні:
2. Переваги споживача транзитивні. Якщо споживач віддає перевагу набору товарів А порівняно з набором В, а набору В порівняно з набором С, то він віддає перевагу набору А порівняно з набором С:
3. Більша кількість товару привабливіша для споживача, ніж менша. Це посилання передбачає, що, будуючи модель поведінки споживача, ми виходимо з того, що його потреби в тому чи іншому продукті не задоволені повністю, оскільки після досягнення повної насиченості потреб певним товаром, він перетворюється на антиблаго, і спрацьовує інша залежність: чим менше антиблага, тим краще для споживача.