5. Комунікативна vs регулятивна функція мови.

Комунікація – це спілкування, обмін думками, ідеями тощо, специфічна форма взаємодії людей у процесі їх пізнавально-трудової діяльності. Розглядаючи мовленнєву діяльність як єдність спілкування і узагальнення, можна уявити цю єдність як одночасне виконання у мовленнєвій діяльності декількох функцій мови. Комунікативну функцію прийнято розглядати як базову поряд з когнітивною (гносеологічною, пізнавальною). З базовими функціями як первинними співвідносяться похідні. До комунікативної, таким чином, належать контактовстановлююча (фатична), конативна (функція засвоєння), волюнтативна, функція збереження і передачі національної самосвідомості, культурно-історичних традицій народу тощо. У комунікативній функції мова проявляє свою знаряддєво-знакову сутність, завдяки чому комунікація стає найважливішим механізмом становлення індивіда як соціальної особистості, провідником настанов даного соціуму, які, у свою чергу, формують індивідуальні і групові настанови. Комунікація є засобом корекції асоціального прояву індивіда або групи. Оскільки комунікація – це соціальний процес, вона формує суспільство у цілому, виконуючи у ньому функцію зв’язку. Визнання регулятивної функції як основної дозволяє стверджувати, що мова є інструментом впливу на свідомість. Термін “регуляція” позначає досить широкий спектр впливу на свідомість співбесідника, метою якого є “нормалізація” свідомості співбесідника згідно уявлень суб’єкта мовлення про “належне і бажане”. Функція мови – це регулятивна функція”. Регуляція може бути неопосередкованою і опосередкованою, а реакція на неї – миттєвою або затриманою. У мовленнєвій діяльності ця функція здійснюється як: а) індивідуально-регулятивна, тобто функція вибіркового впливу на поведінку однієї або декількох людей; б) колективно-регулятивна функція в умовах масової комунікації, розрахованої на велику і недиференційовану аудиторію; в) саморегулятивна функція при плануванні власної поведінки. Взаємовідношення між комунікацією і регуляцією можна, відповідно, представити таким чином: комунікація є форма здійснення регуляції. Вплив на свідомість є неможливим без передачі регулятивно призначеної і організованої інформації. Мова має знакову природу, щоб зберігати і передавати інформацію, яку вона зберігає і передає, щоб відповідати своїй функції. Однак, головне завдання полягає не в констатації того, що мова виконує функцію регуляції, а у тому, щоб показати, як регулятивність мови зумовлює її будову і функціонування.

6. Філософська концепція мови Гумбольдта. «Дух народу». Мова і народ, мова і культура, мова та свідомість.

Першим теорет. в галузі мовознавства, який глибоко по-філос. осмисл. багат. мовн. мат-ли і результати наукових досліджень був Вільгельм фон Гумбольт (1767-1835). Коло лінгвістичних інтересів Г. надзв. широке, цьому сприяло знання баскської, санскриту , кит., семіто-хамітських, малан.-полонезійських, індіан. мов. Викор. матеріали давн. єгип.. японськ., та ін.мов.

Філософська концепція мови Гумбольта визначалася ідеями нім. класичної філософії (Кант, Гегель, Якобс). Провідна думка - антропологічний перехід до мови, за якою вивчення мови повинно здійснюватися у тісному зв’язку зі свідомістю і мисленням людини, її корисністю та духовним життям.

За Кантом Г. розглядає свідомість як особливу 1-шу осн., яка не залежить від матерії і розвивається за своїми законами. Як мова загалом нерозривно пов’язана з людської духовною силою, так кожна конкретна мова пов’язана з духом народу – носія цієї мови. Мова – це зовнішній вияв духу народу. Первинним є дух народу. Духовна сила є найбільшою життєвою і самостійною основою, а мова залежить від неї. Дух народу можна пізнати тільки через мову. Вона відображає найсвоєрідніші і найточніші риси народного духу, проникає в його таємниці. Г. констатує нерозривність понять мова і народ і культура. Мова є надбанням народу, вона невіддільна від культури, тісно пов’язана з розвитком людства. Мова закладена в самій природі людини, вона необхідна для розвитку духовних сил і формування світогляду.

Напротивагу лінгвістам, які виражають мову як засіб вираження думки, Г. доводить, що мова і мислення тісно пов’язані і мова - це той стан, який творить думку. Мислення не тільки залежить, а й зумовлене мовою. Мова – це орган оригінального мислення нації. Пізнання світу залежить від мови, оскільки вона не