1. Онтологічні ознаки мови: субстанціональні і функціональні.

Субстанціональні ознаки (знаковість, системність). Системність. У рамках знакової теорії слід звернути увагу на те, що термін знакова система означає систему, яка має певну природу (субстанцію), а не систему, що складається зі знаків. Визначення система знаків і знакова система не є тотожними. Мова – це не система знаків, а знакова система – єдиний функціональний організм, що взаємодіє з середовищем – суспільством. На перший погляд, формальна різниця у визначеннях приховує два принципово різних способи сприйняття об’єкту: предметоцентризм і системоцентризм. Знакові системи створюються і використовуються людьми як знаряддя, як засіб збереження і вираження комунікативно призначеного колективного знання. Мова функціонує не тому, що вона є системою, а, навпаки, є системою, щоб виконувати свою функцію і відповідати певному призначенню. Таким чином, можна зробити висновок, що мова належить до явищ, які визначаються за своєю функцією. Знаковість. Іншою субстанціональною ознакою мови є знаковість. Носієм інформації та основним елементом системи мови є вербальний знак. Знак – матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який виступає в процесі пізнання і спілкування в ролі замінника іншого предмета і використовується для одержання, зберігання, перетворення і передачі інформації. Функціональні ознаки (призначення мови – регуляція поведінки членів мовного колективу). Регуляція поведінки. У світі людини системотвірним фактором, як правило, виступає функція, а це означає, що такі системи є перш за все функціональними системами. У межах системного підходу слід також розрізняти елемент і основну складову частину системи, яку у лінгвістиці називають одиницею. Елемент і частина системи – різні сутності. Послідовне розмежування елемента і частини є необхідним, перш за все, тому що лише частина системи здатна помітно впливати на складне ціле, яке є результатом взаємодії підсистем, а не елементів. Таким чином, системний підхід означає розгляд мови як цілого, що взаємодіє з середовищем, у ролі якого виступає соціум. Взаємовідношення між комунікацією і регуляцією можна, відповідно, представити таким чином: комунікація є форма здійснення регуляції. Вплив на свідомість є неможливим без передачі регулятивно призначеної і організованої інформації. Мова має знакову природу, щоб зберігати і передавати інформацію, яку вона зберігає і передає, щоб відповідати своїй функції (регулятивній). Однак головне завдання полягає не в констатації того, що мова виконує функцію регуляції, а у тому, щоб показати, як регулятивність мови зумовлює її будову і функціонування.

2. Філософська основа генеративізму. Породжувальна граматика п. Хомського. «Аспекти теорії синтаксису». Поняття концепції і вживання.

У другій половині 60-х років виникає трансформаційна й породжувальна граматика й дескриптивізм поступається генеративізму. Генеративізм, або породжувальна лінгвістика, - напрям у мовознавстві, який характеризується проголошенням пріоритету дедуктивного підходу до вивчення мови над індуктивним, інтерпретацією мови як феномену психіки людини й опрацюванням формальних моделей процесів породження мовних конструкцій. Основоположником генеративізму с американський мовознавець (родоводом з України) Поїш Хомський (нар. 1928 р.). Був учнем дескриптивіста З. Харріса і починав свою наукову діяльність як дескриптивіст. Філософською основою концепції Хомського було вчення Р. Декарта (Картезіуса). Крім того, інтуїція, якій так багато уваги приділяє Хомський, була головним положенням картезіанського раціоналістичного методу пізнання. Американський дослідник запозичив і творчо застосував також декартівське вчення про вроджені ідеї. Новим етапом у становленні генеративізму був вихід книжок Хомського «Аспекти теорії синтаксису» (1965) та «Мова і мислення» (1968). Центральним поняттям цих праць є ідея породжувальної граматики. Породжувальна граматика, за Хомським, - це сво­єрідний механізм, який породжує всі граматично правильні послідовності мови і не породжує жодної граматично неправильної. Поняття граматичної правильності в нього не збігається з поняттям осмисленості. У праці «Аспекти теорії синтаксису» викладено концепцію породжувальної моделі, тобто «правил, які визначають правильно побудовані ланцюжки мінімальних синтаксичних функціональних одиниць», уведено поняття компетенції (competence) і вживання (perfomance). Під компетенцією автор розуміє знання своєї мови мовцем-слухачем, а під вживанням - реальне використання мови в конкретних ситуаціях. Компетенція і вживання не завади збігаються; іншими словами, вживання не завжди відображає компетенцію.