
- •1.Виникнення деонтології як науки
- •2.Функції юридичної практики
- •3.Дисциплінарна відповідальність адвокатів
- •4. Поняття та ознаки юридичної деонтології
- •5. Метод здійснення юридичної діяльності
- •6. Кваліфікаційні вимоги до суддів
- •7. Предмет та завдання юридичної деонтології
- •8. Типи вищих навчальних закладів, які готують юристів: загальна характеристика
- •9. Професійно-особисті якості юриста
- •10. Юридична деонтологія як навчальна дисципліна
- •11. Обов'язки та права суб'єктів юридичної практичної діяльності
- •12. Психологічна культура юриста
- •13. Юридична наука та її місце в системі суспільних наук
- •14. Функції юридичної практики
- •15. Інтелектуальна культура юриста
- •16.Формування юриста як професіонала
- •17. Методи здійснення юридичної діяльності
- •18. Кваліфікаційні вимоги до адвокатів
- •19. Предмет та об’єкт юридичної деонтології
- •20. Структура та види юридичної практики
- •21. Кваліфікаційні вимоги до юрисконсульту
- •22. Система юридичної діяльності: загальна характеристика
- •23. Сутність правотворчої функції юридичної практики
- •24. Вимоги, що пред’являються до кадрів органів прокуратури
- •25. Місце і соціальне призначення юриста в суспільстві та державі
- •26. Типи вищих навчальних закладів, які готують юристів: загальна характеристика
- •27. Кваліфікаційні вимоги до державних виконавців
- •28. Юридична діяльність як соціальної діяльності, її зміст та види
- •29. Форми організації навчального процесу у вищих навчальних закладах: загальна характеристика
- •30. Вимоги до працівників відділів реєстрації актів громадянського стану
- •31. Завдання юридичної деонтології як навчальної дисципліни
- •32. Правове регулювання статусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка
- •33. Дисциплінарна відповідальність працівників прокуратури
- •34. Сутність правоконкретизуючої функції юридичної практики
- •35. Права та обов’язки осіб, які здобувають професію юриста у вищих навчальних закладах
- •36. Дисциплінарна відповідальність суддіВ
- •37. Сутність право стабілізуючої функції юридичної практики.
- •38. Рівні акредитації вищих закладів юридичної освіти
- •40. Юридична наука та її місце в системі суспільних наук
- •41. Форми організації навчального процесу у вищих навчальних закладах
- •42.Компетентність як показник професійної майстерності юриста. Структура компетентності
- •43. Класифікація юридичних наук та місце в ній юридичної деонтології
- •44. Основні ознаки юридичної практичної діяльності
- •45. Психологічна культура юриста
- •46. Професія, спеціальність та кваліфікація юриста
- •47. Система та структура юридичної освіти в Україні
- •48 Естетична культура юриста
- •49. Сутність оптимізуючої функції юридичної практики
- •50. Види юридичної діяльності
- •51. Причини професійної деформації працівників юридичної сфери
- •52. Юридична деонтологія як наука, її предмет, завдання та методи
- •53. Система вищої юридичної освіти в Україні
- •54. Престиж юридичної професії в Україні та світі.
- •55. Сутність систематизаційно-спрямовуючої функції юридичної практики
- •56. Учасники навчально-виховного процесу
- •57. Міжнародні стандарти професійної діяльності юриста
- •58. Становлення та розвиток юридичної деонтології.
- •59. Принципи та функції юридичної практичної діяльності.
- •60. Кваліфікаційні вимоги до адвоката
- •61. Соціальне значення юридичних деонтологічних знань
- •62. Форми юридичної діяльності
- •63.Професіограма судді
- •64. Поняття юридичної деонтології та її принципи
- •65. Засоби юридичної діяльності
- •66. Професіограма адвоката
- •67. Система юридичної діяльності
- •68. Фактори формування професійної свідомості юриста
- •69. Професіограма юрисконсульта
- •70. Предмет юридичної деонтології
- •71. Соціальні конфлікти та їх прояв у сфері юридичної діяльності
- •72. Професіограма прокурора
- •73. Принципи та функції юридичної практичної діяльності.
- •74. Структура вищого закладу юридичної освіти
- •75. Професіограма нотаріуса
16.Формування юриста як професіонала
Професія юриста — одна із найдавніших у людському суспільстві. Спочатку роль знавців права виконували старші досвідчені і найбільш авторитетні, здібні члени громади, рядові старійшини, жерці, «волхви», служителі релігійного культу, а пізніше — духовенство (єпископи, священики). Із часом виникла потреба мати окрему групу людей, яка б займалася правотворчою діяльністю і охороною громадського порядку. Велика увага приділялась тлумаченню правових норм, вирішенню різноманітних конфліктів та суспільних проблем. Ці питання належали до компетенції еліти, яка стала прототипом сучасних юристів та представників деяких інших професій.
Слово «юрист» грецького походження, в літературній укпаїнській; чові існує слово «правник» а в розмовній мові — «правовик», «законник». Так чи інакше, ці слова характеризують особу як фахівця з правознавства, в галузі права, шо вміє логічно, стисло та конкретно мислити і якого готують у вищих школах.
Так, перший юридичний факультет в Європі був створений в університеті м. Болонья (Італія). Ця подія відбулася у XII ст. На Україні спочатку деякі відомості з права викладалися в монастирях Києва, Чернігова, Галича, Луцька, а у 1661 році було засновано Львівський університет, серед чотирьох факультетів якого був і юридичний. Це — перший університет в Україні, і треба сказати, шо на сьогодні рейтинг його досить високий в Європі.
Вічний зразок юристів започаткований у VI ст. в Римі. Римські юристи Панініян, Павлюс, Ульпіян, Модес-тин, Гай — перші юристи у світі, які стали творцями правознавства. Римське право настільки було досконалим, що з XII ст. його почали вивчати у європейських університетах. Це була спочатку так звана школа «гльо-сарів», а пізніше школа «коментаторів», які згодом отримали назву юристів. Вивчається римське право і сьогодні в багатьох університетах. Рецепція (визнання) римського права поширена в деяких державах понині.
На сьогодні в Україні юристів готують в університетах, інститутах, середніх спеціальних закладах, а основи права викладають багатьом майбутнім спеціалістам інших професій. Фах юриста нині став таким популярним, що без нього не може обійтися жодна галузь народного господарства, апарат державного управління, місцевого самоврядування, не кажучи вже про законодавчу владу чи приватні структури. Та, на жаль, юристів в Україні все ж не вистачає. Практика засвідчує, шо їх потрібно хоча б у 3—4 рази більше. Особливо гостру потребу в юристах відчувають правоохоронні органи, які сьогодні перевантажені роботою, що не дає можливості займатися якісним регулюванням суспільних відносин.
17. Методи здійснення юридичної діяльності
- це способи та прийоми, які використовуються для досягнення наміченого результату. Розрізняють два основних метода впливу на суспільні відносини -метод примусу та метод заохочення. Хоча зрозуміло, що в кожному конкретному випадку у зв'язку з тими чи іншими обставинами ми можемо говорити про метод попередження, індивідуального впливу, метод фотографування, проведення допиту або обшуку, метод перевірки інформації, попереднього обговорення. Їх використання та поєднання залежать навіть від того, в якій сфері юридичної діяльності ми працюємо -наука, освіта, практична діяльність. Все залежить від реальної ситуації та складності поставлених завдань.
Різноманіття потреб людей зумовлює різноманіття видів соціальної діяльності, до яких належить і юридична діяльність. Розглянемо основні її ознаки:
1. Юрдична діяльність — це єдність процесів пізнання юридичних явищ та їх використання в інтересах людей.
2. Вона здійснюється юристами, тобто професійно підготовленими спеціалістами, які знають право і вміють реалізовувати його.
3. Об’єктами юридичної діяльності є юридичні явища, тобто опосередковані правом дії (дія і бездіяльність) людей та результати цих дій.
4. Суть юридичної діяльності полягає в діях юристів, спрямованих на досягнення певних юридичних цілей (вирішення юридичної справи, роз’яснення норми права адвокатом та ін.) з використанням юридичних засобів, дотримуючись в установлених законом випадках юридичної форми.
5. Юридична діяльність призначена для розв’язання різних юридичних проблем.
Отже, юридична діяльність — це вид соціальної діяльності, який здійснюють юристи з використанням юридичних засобів, дотримуючись в установлених законом випадках юридичної форми з метою розв’язання різних юридичних проблем.