89. Філ погляди Шинкарука

Школа, очолювана В.І.Шинкаруком, здійснює плідне вивчення проблем діалектики, логіки та теорії пізнання на грунті аналізу філософії Канта, Гегеля, Фейєрбаха та інших представників німецької філософської класики.

Під час панування комуністичного режиму постійно піддавався нападкам з боку партійно-номенклатурної бюрократії, звинувачувався у ревізіонізмі. Не зважаючи на це, продовжував гуманістичні традиції українського типу філософствування, створивши Київську школу філософії, в центрі якої стояла проблема «людина — світ», і де в філософському творчому пошуку замість спустошеної марксистської «людини народної маси» поставала особистість з її переживаннями, вірою, тривогами, любов'ю та надіями.

Хоча частина робіт з цієї тематики вийшла ще за часів радянського ладу, особливо яскраво ці його провідні ідеї почали втілюватися в конкретні теоретичні наробки наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років

. Літературна спадщина академіка Володимира Ілларіоновича Шинкарука понад 500 науко¬вих праць. Перше видання вибраних творів у 3-х томах здійснено Українським центром духо¬вної культури в 2003—2005 рр. за фінансової підтримки Товариства «Знання» України. Упо¬рядники текстів та укладачі цього видання — вихованці сучасного мислителя професори В. В. Лях і В. Г. Табачковський — цілком справедливо назвали В. І. Шинкарука «хрещеним батьком» і патріархом сучасної української філософії, вплив якого на духовне життя українсь¬кого суспільства є й понині беззаперечним. І не випадково те, що за своїм ідейно-теоретичним значенням вибрані твори В. І. Шинкарука відкривають серію книг «Філософська спадщина України».

Ідейно-теоретичний зміст і практична значимість духовної спадщини академіка В.І. Шин¬карука описана у вступних розділах до кожного тому видання «Вибраних творів» та 154 нау¬кових публікаціях про його життя і діяльність. У цій праці автор відібрав лише декілька епізо¬дів з опублікованого, в яких розкривається невеличка частина внеску цієї людини як сучасного мислителя в розвиток політичної науки.

Червоною ниткою пронизують опубліковані науково-аналітичні праці декілька фундамен¬тальних філософсько-антропологічних ідей В.І. Шинкарука, а саме:

1. про сутність світогляду як форми суспільного самоусвідомлення людини;

2. про особливості світогляду як способу духовно-практичного освоєння світу людиною;

3. про людську свідомість як таку, що і за своїм предметом, і за суб'єктом є передусім сві¬тоглядною свідомістю;

4) про філософію як форму теоретичної постановки й розв'язання найкардинальніших сві¬тоглядних проблем, завдячуючи чому вона постає формою духовно-теоретичного самовизна¬чення людини у світі, — всі ці ідеї живили перспективу зовсім нетрадиційного для офіційного марксизму погляду на взаємозумовленість розмаїття форм і способів духовного освоєння сві¬ту як ціннісно-смислових регулятивів людської життєдіяльності.

90. Українська філософська думка 90-х років XX — початку XXI ст.: проблеми і перспективи.

Із виникненням української незалежної держави та занепадом комуністичного тоталітаризму розум звільнився з довготривалого полону, оскільки було скасовано ідеологічний контроль держави над інтелектуальною діяльністю. Від початку 90-х років основні зусилля філософів були спрямовані передусім на долання успадкованої ізоляції української філософії від західної, світової філософій. Подібні завдання постали і перед дослідниками з історії української філософії. У 90-ті роки стала очевидною фрагментарна представленість текстів з української духовної спадщини.

До початку 90-х років XX ст. філософські твори західної та світової філософій українською мовою в Україні не перекладали. Насправді переклад більшості філософських творів не є механічною справою: для якісного перекладу філософських творів замало знання мов. Його якість насамперед залежить від того, чи розуміє і як розуміє перекладач зміст тексту: переклад більшості філософських творів є завжди інтерпретацією. Розуміння оригінального тексту залежить від знання ідейного контексту, в якому закорінені лексичні значення того тексту, з яким має справу перекладач, без чого неможливо вдало вибрати українські лексичні відповідники, написати коментарі та передмову.

У 90-ті роки XX ст. в Україні були започатковані дослідження з історії західної та азійської філософій, не пов´язані, як раніше, з російськими перекладами та інтерпретаціями. Однак за роки незалежної Української держави не вдалось суттєво поліпшити незадовільний стан цієї роботи: бракує добрих знавців текстів західних філософів (платоністів, перипатетиків, августиніанців, томістів, картезіанців та ін.), окремих періодів і шкіл західної філософської традиції.

У Київському університеті підготовлено підручник з історії філософії — «Історія філософії» (2002) за редакцією В. Ярошовця, який опублікував також власний підручник — «Історія філософії: від структуралізму до постмодернізму» (2004). О. Александрова видала невеликий за обсягом, але добре структурований нарис «Філософія середніх віків та доби Відродження» (2002). Попри те, вищій школі не вистачає текстологічно зорієнтованих підручників з філософської медієвістики (галузь, що вивчає середньовіччя), які б розвивали навички праці з текстами-першоджерелами (переклад, інтерпретація, складання коментарів тощо), давали змогу з´ясувати особливості філософської лексики в церковнослов´янській та давньоукраїнській мовах, в середньовічній латині тощо. З огляду на такі потреби важливою є публікація «Латинсько-українського словника», укладеного В. Литвиновим, у якому автор прагнув урахувати особливості середньовічної латини та латинської лексики текстів професорів Києво-Могилянської академії.

Важливу роль у консолідації зусиль, спрямованих на дослідження східної (азійської) філософії, відіграють Сходознавчі читання А. Кримського та періодичні видання «Сходознавство», «Східний світ», авторами яких є Ю. Завгородній, який виявляє зацікавленість до історії філософського сходознавства в Україні, а також С. Капранов, В. Кіктенко, В. Карпенко та ін.

У 90-ті роки XX ст. проблематика метафізики залишилась найменш розробленою. Значною мірою це зумовлено тим, що найважливіші праці з метафізики залишаються досі не перекладеними, а оригінальними мовами — малодоступними. Опубліковано переклад Е. Корета «Основи метафізики» (К., 1998) та М. Дамміта «Логічні основи метафізики» (К., 2007). Однак, зважаючи на важливість проблем, які стосуються засад чи «горизонтів» філософського мислення, можна сподіватися на інтенсивне зростання кількості перекладів та власних досліджень з цих проблем в Україні.

На початку XXI ст. в Україні існує гостра потреба у створенні підручників-хрестоматій, антологій з окремих розділів філософії, які можна було б використати при вивченні спецкурсів не тільки на філософських факультетах. Корисний був би огляд англомовних публікацій. У них має бути віддана певна перевага філософії XX ст. Без цього читання курсів та створення авторських підручників з окремих розділів філософії не будуть мати необхідного джерельного забезпечення.

Серед досліджень українських філософської, суспільно-політичної думок XIX ст. — початку XX ст. виокремлюють велику кількість публікацій, присвячених вітчизняним мислителям. Не тільки історики філософії, а й гуманітарії з інших галузей (історики, мовознавці, літературознавці) стали включати у свої дослідження філософські проблеми. Найприкметнішою щодо цього є поява філософського літературознавства, представленого публікаціями С. Павличко «Дискурс модернізму в українській літературі» (К., 1999), Г. Грабовича «Поет як міфотворець» (К., 1998), О. Забужко «Шевченків міф України» (К., 2001); «Notre Dame d´Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (К., 2007), працями М. Ільницького про поезію Б.-І Антонича, Т. Гундорової «Франко не каменяр» (К., 2006), Я. Поліщука «Міфологічний горизонт українського модернізму», Є. Нахліка «Доля, los, судьба» (Львів, 2003), книгою історика Я. Грицака про І. Франка «Пророк у своїй вітчизні» (К.,2006) та ін.