62. Памфіл Юркевич

Памфіл Юркевич проаналізував і розкритикував основоположні ідеї праці М. Чернишевського "Антропологічний принцип у філософії". Ця праця була для Юркевича приводом для серйозної критики не просто матеріалізму, а будь-яких спроб абсолютизації раціоналістичного принципу в поясненні людини. Юркевич виступає проти спроби замінити філософське пояснення людини науково-природничим. Обмеженість матер. полягає в його спробах показати цілковиту залежність душевних явищ від органічних , пояснити душевні явища як відозміни , перетворення чи ускладнення явищ фізіологічних.

Чернишевський був переконаний що філософські науки це інша назва природничих наук (принцип філософського погляду на людське життя є вироблена природничими науками ідея про єдність людського організму).

Антропологічний матеріалізм спричинює суперечності сприводу моральних критеріїв (поєднання добра і користі). А Юркевич вважав, що моральність – це не низка правил, а нормальне життя. Юркевич довів, що відмовляючись від метафізичних припущень про сутність світу , природознавство ніколи не зможе претендувати на всеохопне вивчення духовних явищ.

антропологічний матер хотів подати внутрішній світ людини прозорим , зрозумілим для науки. Якби ця спроба виявилась успішною, то були б знайдені важелі для керування людьми. На противагу цьому Юрк обґрунтував положення про самоцінність людини як конкретного індивіда. Людина – носій особистого духу. Люд дух – це власна ідея, а не ідея роду.

63. Основні принципи «філософії серця» п. Юркевича

Основні засади «філ серця» Ю виклав у праці «серце і його значення в духовному житті людині за вченням слова Божого», де подано цілісну філ-антроп концепцію про серце як визначальну основу фізичного та духовного життя людини. Погляд на людину як на конкретну індивідуальність .

Серце – це скарбник і носій усіх тілесних сил людини , центр іі душевного й духовного життя, усіх пізнавальних дій душі, морального життя, скрижаль, на якому викарбуваний природний моральний закон .

«філософія серця» Юркевича містить дві принципово важливі думки: 1) серце може виражати, знаходити й своєрідно розуміти такі душевні стани, що за своєю духовністю й життєдайністю недоступні абстрактному знанню розуму; 2) поняття й абстрактне знання розуму, оскільки воно стає душевним станом, а не залишається абстрактним образом зовнішніх предметів, відкривається або дає змогу себе відчувати й помічати не в голові, а в серці; в цю глибину воно мусить проникнути, щоб стати діяльною силою й рушієм духовного життя. Тобто розум має значення світла, яким осявається Богом створене життя людського духу. Духовне життя виникає раніше за розум, який є його вершиною, а не коренем. Закон для душевної діяльності, як зазначав Юркевич, не твориться силою розуму, а належить людині як готовий, незмінний, Богом установлений порядок морально-духовного життя людини й людства. Міститься цей закон у серці як найглибшій скарбниці людського духу.

64. Лесевич як представник позитивізму

Володимир Лесевич (1837—1905) ґрунтовно вивчав сучасні йому напрями західноєвропейської філософії, особливо позитивізмУ вченні Конта його приваблювали відмова від метафізики, погляд на розумовий поступ як на головний чинник історії, спроба науково обґрунтувати філософію.В. Лесевич дійшов висновку, що систему Конта необхідно зруйнувати для подальшого поступу наукового мислення.

У працях «Листи про наукову філософію» (1878), «Досвід критичного дослідження основ позитивної філософи» (1887), «Що таке наукова філософія?» (1891) В. Лесевич намагався подати власне розуміння суті наукової філософії. На думку В. Лесевича, знання належать тільки результатам мислення, яке керується науковим методом\

Мислитель стверджував про неправомірність ототожнення позитивізму з науковою філософією, яка має ґрунтуватися на зв´язку науки і філософії як основи пізнання та мислення. На його думку, мислення починається з уявлень, які зумовлюються відчуттями, укорінене в досвіді і не може існувати поза ним. Досвід він трактував як «відношення мислячого суб´єкта до мислячих об´єктів», «відношення, яке виражається в можливості зведення процесу думки до сприйняття, яке передбачає певний зв´язок цього процесу з реальним світом». За Лесевичем, об´єкти, які мають стати змістом науки, можуть бути даними самим досвідом, а будь-яка наука має своєю основою тільки досвід. Це стосується і філософії, бо якби її знання і завдання були далекими від досвіду, то між філософією і наукою не могло б бути нічого спільного, і філософія за змістом неминуче відрізнялася б від наук. Науки протиставляються філософії не з погляду досвіду, а тим, що досвідні науки є спеціальними, а філософія — наука загальна. Кожна конкретна наука виробляє спеціальні поняття, а філософія об´єднує поняття, що виробляються окремими дисциплінами, і підводить їх під вище, загальне поняття.

В. Лесевич, проводячи межу між наукою і філософією, рівнем спеціальних і філософських понять, вказував, що ця межа має зникнути остаточно щодо їх змісту.

Наукова філософія не може зводитися до реєстрації фактів, класифікації наукового знання чи добудови відгалуженої системи позитивної філософії. Вона має зробити критицизм важливою основою наукового дослідження, у т. ч. і самого досвіду, спиратися на теорію пізнання, спрямовану не лише на отримання знання, а й з´ясування самого процесу пізнавання