48. Світогляд м.Гоголя.

Суть романтизму лежить в захованості цього світу, прагненні до того, що лежить за межами раціонального порядку. Буття у Г. постає в безконечності n-вимірів, "дурною безконечністю" і "дурною однозначністю". З метою розкриття багато-вимірності буття, особливо соціального, пов'язаного з життям суспільства, Гоголь вводить новий набір археотипів, міфів, мовних понять-образів, поступово доходячи до питання про перехід від досконалості мистецтва до досконалості життя. Ціль творчості — оживити душу, роздмухати у людей жар душі, який починає згасати. Цього можна досягти не розумом, волею, а чуттями, емоціями, які здатні глибоко і жваво реагувати на життя. Йому властиві закоханість у природу, обожнення її, злиття з нею, використання її символів, пошуки абсолютної цінності і свідомості останньої межі в світі, через яку тільки й лежить шлях до нього. Призначення людини - вносити у світ гармонію, добро, красу, працювати над тим вічним, , завдяки чому знайти своє місце в світі. Від праці, ведення господарства залежить добробут усієї держави, складається процес життя окремої людини, бо робота і безупинний рух "скуплюють" тіло і здоров'я, розумові здатності і світ, бо, нарешті, в цьому людина виконує свої обов'язки і призначення, дані від Бога — працею добувати хліб свій. В природі відбувається все мудро і гармонійно, тоді як у суспільстві (світі) панують безладдя, безглуздя, душевне господарство запущене, занедбане, запаскуджене. Щоб поліпшити світ, виправити його, потрібно насамперед узятися за господарство не матеріальне, а господарство людської душі. Визволити людину, вдаючись до подолання злиднів, голоду, холоду і смерті — добра справа, але визволити людину від хвороби смерті її душі — далеко більша і складніша справа. "Суспільствополіпшає тільки тоді, коли кожна окрема людина візьметься сама за себе і буде жити, як християнин, працювати для бога тим знаряддям, яке їй дано, стараючись добре діяти на невелике коло людей навкруг себе. Все тоді прийде в лад, самі собою встановляться тоді наші стосунки поміж людьми, визначаться закони межі усьому. І людство рушить вперед". Гоголь: любов до абстрактної людини, до народу взагалі — то не любов, а пусті слова. Служіння абстрактному ідеалові може обернутись безмежною жорстокістю щодо особистості. Християнство для нього — це любов до людини. Душа, а не розум, утворюють осереддя люд сутності. Це переконання робить для нього неприйнятною концепцію просвітництва. Орієнтації на вдосконалення розуму люд протиставляв ідею «просвіщения» як «просвітлення» душі, як морального переродження людини. «Розум йде наперед, коли йдуть наперед усі моральні сили в людині, і стоїть непорушно й навіть йде назад, коли не підносяться моральні сили». «Освіта» повинна спрямовуватись на «висвітлення» душі людської. Тема «чорноти душевної», на просвітлення якої й має спрямувати свої зусилля людина, є темою його життя. З українською духовною традицією, зокрема, з обґрунтованою в філософії Г.Сковороди ідеєю про «сродну працю», ріднить Гоголя ідеяпро те, що «треба, щоб кожна одиниця виконувала посаду свою». Будь-яке відхилення від своєї на чужу справу, справу, яку ти не здатний і не бажаєш робити, а виконуєш лише з необхідності, згубне як для особистого, так і державного життя.