47. Романтичні ідеї провідних діячів Кирило-Мефодіївського братства.

Засн. 1845 р. – проісн.до 1847 р

Синтез ідей романтизму і народності в єдності літ, соціально-політ та націонаьно-визволаспектів знайшов відображення в діяльності та творчості діячів КМб. Члени: чиновник при Київському генерал-губернаторстві М. Гулак, професор Київ. університету М. Костомаров, Т. Шевченко, П. Куліш. Політичне спрямування: звільнення селян від кріпацтва, нац свобода укр народу. Найважливіші програмні документи написав М. Костомаров: "Книги буття українського народу"-засудження автократизму і тиранії поєднувалося із захистом ідей соціальної свободи і рівності, рівноправності і братського союзу народів, простим і дохідливим поясненням укр читачеві, що укр народ може і повинен бути суб'єктом історпроцесу нарівні з іншими, а не в принизливому від них положенні. Демокр феде¬рація ,знищення царизму, скасування кріпосного права та станів;досяг¬нення рівності у правах на розвиток національної мови, поступове поши¬рення християнського ладу на весь світ. Панславізм.

В радянській істор науці членів товариства розподілили на революційно-демократичне та буржуазно-ліберальне крило, а сам рух кирило-мефодіївців почали розглядати як такий, що йшов за тими рухами, які відбувалися в Росії в цілому.«На одному полюсі були В. Г. Бєлінський і Т. Г. Шевченко, ліве крило гуртка петрашевців, на другому буржуазні ліберали типу В. Боткіна, К. Кавеліна, М. Костомарова, П. Куліша". Отже, Т. Шевченко стояв на боці революційних демократів, знаходив підтримку з боку Бєлінського, а Костомаров і Куліш були буржуазними лібералами, до того ще й ідеологами буржуазного націоналізму, за що Бєлінський називав їх, особливо Куліша, образливими словами.

На сьогодні існують й протилежні думки про єдність, цілісність поглядів братчиків, спільність їх мети. Так, Д. Чижевський пише: "Різними духовними шляхами прийшли кирило-мефодіївці до Києва, на різні сторони світу було розіслано їх з Києва. Але в Києві вони пройшли через певну духовну спільність, відблиски якої залишились у них на все життя". З точки зору М. Зерова, "думки та ідеї братства, а головне його ентузіазм, "апостольської любові до ближнього" знайшли собі відгомін у шевченківській творчості — хоч слов'янофільство Шевченкове і його пророцький пафос властиві були раніше від організації братства. Шевченко був голосом тої самої пори, переживав ті самі настрої".

Вплив Шевченка на світогляд їх, в тому числі й Костомарова, був досить помітний, але студії Костомарова з історії України також не могли не вплинути на Шевченка. Ідеї костомарівської історіософії не могли не вплинути, поєднатися з історіософськими поглядами та христологією Шевченка, зумовивши зміст програмних документів та діяльності братства. Стосовно єдності братчиків, то їх дійсно об'єднувала братська любов, повага один до одного, свідченням чому може бути їх поведінка на допитах, коли кожний з них намагався взяти провину на себе, щоб не викликати підозри на інших. Звичайно, були й певні розходження в їх поглядах, розумінні шляхів досягнення поставленої мети. Головним, що об'єднувало братчиків, була любов до народу, вітчизни у тій формі, про яку говорив М. Костомаров: "Хто любить свій народ — хай любить його не по-донкіхотськи, не уявленням, а серцем і справою, хай любить не абстрактне поняття про народ, а народ в дійсності".

Україна, на думку М. Костомарова не може відбутись як традиційна Держава — "панство", оскільки не має політичної еліти. Саме тому автор "Книг буття..." як політичний ідеал розвитку України і людства в майбутньому пропонує "народоправство", як протилежність традиційній державі. <- славянофільство з романтичною ідеалізацією старого патріархального славянського побуту та з проповіддю славянської федерації з месіаністичною ролею Українців серед Славян