19. Філософський зміст творів «ожидовілих».

У XV ст. розпочалося творення власне філософської літератури, що пов´язують із діяльністю київського наукового гуртка книжників 40—60-х років, яких називали «ожидовілі», «зжидовілі».

Назва «ожидовілі» обумовлена роллю, що відігравало у політичному і культурному житті ремісничо-купецьких кіл київське єврейство, яке мало на той час дві досить впливові культурні громади — рабантську і караїмську. Рабантську очолював талмудист, коментатор Святого Письма, Мойсей (Вигнанець). Київське єврейство формувало осередок книжників, які перекладали з єврейської мови біблійну літературу, твори з логіки, метафізики, природознавства, підтримували тісні зв´язки з київськими інтелектуалами. Їх стараннями були перекладені також «Шестокрил», написаний єврейським ученим Іммануелем бар Якобом, і «Космографія». Ці праці становили основу світоглядно-філософської літератури в Україні XV ст., яку небезпідставно зараховують до українського передвідродження.

Суть вчення жидівствуючих полягала в чотирьох основних тезах.

 Перше: головний догмат Православ'я про Божу трійцю є безглуздість, оскільки нікому і нічому неможливо бути одночасно одиницею і трійцею.

 Друге: оскільки Божество не може бути Трійцею, то в Його складі не може бути Сина, отже, Ісус, що називав Себе «Сином Божим», насправді не був таким, а просто був людиною.

 Третє: з тієї ж неможливості Богові бути Трійцею витікає відсутність в Нім не лише Другої, але і Третьої особи, тобто Святого Духу, Який, таким чином, виявляється фікцією, а значить, фікцією є і церковні таїнства, в яких святий Дух нібито сполучає нас з горішнім світом, а цього світу зовсім не існує.

 Четверте: раз горішнього світу немає, значить, молитви подвижників, звернені до святих істот, що нібито мешкають у цьому світі, марні, тому інститут чернецтва разом з монастирями має бути скасований як паразитарний, і людські ресурси і кошти, що звільнилися, мають бути спрямовані на поліпшення нашого земного облаштування.

Логічний трактат «Логіка Авіасафа» часто називають «Київською логікою». Він є першою частиною «Логіки» з трактату арабського філософа-містика кінця XI — початку XII ст. аль-Газалі «Спростування філософів», містицизм якого ґрунтувався на певному скептицизмі щодо можливостей людського пізнання. Перекладачі взяли з трактату «Вступ до філософії», у якому викладено філософську термінологію, елементи теоретико-пізнавальної логіки і метафізики. Цим праця аль-Газалі зацікавлювала діячів європейського Ренесансу, внаслідок чого вона була перекладена латиною у Венеції. «Промова Мойсея Єгиптянина» дійшла до наших днів у «Московському органону». На думку дослідників, «Московський органон» підготовлений у Києві і входив до «Логіки Авіасафа», а пізніше відокремлений від неї.

«Логіка Авіасафа» і «Логічний словник» Мойсея Маймоніда є викладом основ формальної логіки Арістотеля, точніше — його «Першої аналітики». У них подано арістотелівське розуміння понять, суджень, їх класифікації, вчення про силогізм та онтологічні проблеми. Спеціально ці проблеми не пояснюються, а фігурують при розгляді категорій «буття», «субстанція», «матерія», «форма», «тіло», «єдине». Вичерпно трактується атомістична гіпотеза, за якою тіло складається із неподільних (у бутті і мисленні) частин. Водночас висвітлюється і протилежна точка зору, згідно з якою тіло є не поєднанням матерії і форми, а чимось єдиносутнім у бутті.

Кожна наука, як зазначається у цих працях, має свій суб´єкт, є продуктом діяльності людини, відповідно до чого науки класифікують на активні (практичні) і споглядальні. До активних наук зараховують етику, економію, політику, до споглядальних — ті, що залежать від предмета зацікавленості: Бог, небеса, земля, суть життя, рослинний світ, метали, мінерали тощо. Предмети поділяються на ті, що існують поза матерією (Бог, ангели, єдине), і ті, що можуть існувати лише в матерії. Предметами, що існують поза матерією, повинна займатися теологія (божественна наука), зорієнтована на пізнання абсолютного буття, а предметами, що існують у матерії, — фізика.

«Арістотелеві врата», або «Тайная тайних», — енциклопедична книга арабського походження, перекладена із староєврейської скороченої переробки. Вона містить систематичний виклад практичних настанов, які нібито Арістотель рекомендував Александрові Македонському щодо поведінки в сім´ї і поза нею, у сфері державної політики, особистої гігієни. Ці поради він обґрунтовував цікавими науковими даними з медицини й астрології.

«Арістотелеві врата» містять дані з фізики, космології, географії, математики, астрономії. У книзі прославляється роль, значення розуму і науки, чи не вперше в українській писемності наводяться думки арабських учених і філософів.

Філософська проблематика у творі охоплює питання онтологічного і гносеологічного змісту, морально-етичні питання про добро і зло, слово і безмовність (мовчання), віру в чудеса і магію, про користь інтелектуальної діяльності. Більшість із них, особливо онтологічні і гносеологічні, розглядається з позицій арістотелізму або його інтерпретацій арабськими мислителями. Розуміння сутності світу пов´язано з визнанням того, що «єство завжди єсть одно». Досягається ця єдність не субстанцією, а акциденціями— неістотними, випадковими, змінними, минущими властивостями предмета, явища. Повністю і неоднозначно зберігається арістотелівське розуміння буття, вічності світу, руху, переходу від родового до індивідуального, що інтерпретується на основі перипатетичного принципу, за яким вихідним було індивідуальне, а не загальне.

Розгляд етичних проблем в «Арістотелевих вратах» ґрунтується на визнанні цінності таких чеснот, як справедливість, простота, міра і поміркованість, осудженні скупості, заздрості, зазіхання на чуже добро, наданні переваги у стосунках розумові, а не силі. Проблема добра і зла пов´язується з діяльністю людини: стверджується, що людина створена для добрих справ, однак як вона їх чинить — залежить від неї. Зло твориться людиною, а не спрямовується з небес. Як і добро, воно залежить від обставин, відносин між людьми. На противагу поширеній у східнослов´янському світі візантійській концепції ісихастів (пристрасних представників філософії мовчання), в «Арістотелівських вратах» ідеться про цінність слова, наголошується, що загрозою премудрості є мовчання, яке перешкоджає науковому пізнанню.

Серед перекладних творів наукового гуртка київських книжників чільне місце займають «Шестокрил» і «Космографія», які відповідно до традицій доби Відродження несли в освічені верстви арістотелівсько-птолемеївське вчення про Всесвіт, руйнуючи візантійсько-християнські уявлення про світобудову. Один із списків «Шестокрила» разом з іншими перекладами потрапив до Новгорода, утворивши основу раціоналістичного вчення «ожидовілих», які відкидали церковну ієрархію, вимагали «дешевої» церкви, виступали проти будівництва храмів, скептично ставилися до Святого Письма, заперечували чернецтво, яке, на їх думку, тримається не на божественних, а на людських началах. Деякі з них відкидали віру в Ісуса Христа, вважаючи його земною людиною. Такі погляди відповідали інтересам і настроям заможних верств міського населення, внаслідок чого до них приєднувалися книжники, у т. ч. представники духовенства, які знали праці Арістотеля. Як і секта «стригольників», «ожидовілі» були затавровані взимку 1491 р. як «воїни Диявола», а в 1565 р. — остаточно розгромлені.