
- •Національна філософія як складова національної культури.
- •2.Предмет і об’єкт історії філософії України.
- •3. Періодизація історії філософії України.
- •5. Специфічні риси української філософії.
- •6. Дофілософські уявлення давніх слов’ян.
- •7. Джерела формування філософської думки Київської Русі.
- •8. Поняття філософії у Києво-руській культурі.
- •9. Онтологічні та натурфілософські уявлення діячів культури Київської Русі.
- •10. Гносеологічні концепти у філософській культурі Давньої Русі.
- •11. Давньоруська антропологія.
- •12. Морально-етичні уявлення в Київській Русі.
- •13. Філософський аналіз твору Іларіона Київського «Слово про закон і благодать».
- •14. Характерні особливості філософської культури Київської Русі.
- •15. Філософсько-культурний аналіз «Галицько-Волинського» літопису.
- •16. Творчість Серапіона, митрополита Кирила й Петра Ратенського (XIII-xiVст.).
- •17. Єретичні вчення та ідеї вільнодумства в духовній культурі України.
- •18. Тенденції та явища українського передвідродження в XV ст.
- •19. Філософський зміст творів «ожидовілих».
- •20. Ісихазм та його поширення на українських землях.
- •21. Сутність гуманізму та умови його формування в Україні.
- •22. Основні тенденції розвитку ренесансної культури на українських землях.
- •23. Ранній гуманізм у творчості ю.Дрогобича, п.Русина, Лукаша із Нового Міста.
- •24. Ідеї гуманізму у працях латино- та польськомовних діячів культури України XVI -XVII ст. (с.Пекалід, с.Кленович, с.Симонід, і.Домбровський).
- •25. Історіософські погляди Ст.Оріховського.
- •26. Острозький культурно-освітній центр та його значення в духовному житті України.
- •27.Особливості світогляду острозьких книжників. Філософсько-філологічна концепція («Острозька Біблія»).
- •28. Реформаційні вчення в Україні к.XVI - поч.XVII ст. (в. Суразький, й. Княгиницький).
- •29. Філософські погляди і.Вишенського.
- •30. Проблеми самопізнання у творі Ісайї Копинського «Алфавіт духовний».
- •31.Філософські ідеї у творчості Кирила Транквіліона-Ставровецького, Мелетія Смотрицького і Касіяна Саковича.
- •32.Братські школи та їх значення в розвитку філософської думки України.
- •33. Гуманізм вченого гуртка Києво-Печерської Лаврської друкарні (є.Плетенецький, 3. Копистенський, л. Зизаній, п. Беринда).
- •34. Зміст та спрямованість філософської освіти в Києво-Могилянській Академії
- •35. Християнська етика п.Могили
- •36. Роль Феофана Прокоповича у формуванні української філософії.
- •37. Філософсько-етичні погляди Інокентія Гізеля.
- •38. Філософські погляди Григорія Кониського.
- •39. Картезіанство в Києво-Могилянській академії. Григорій Щербацький.
- •40. Г.С. Сковорода: життя та творчий доробок.
- •41. Вчення про «дві натури» та «три світи» г.Сковороди.
- •42. Антропологія та теорія «сродної праці» г.Сковороди.
- •43. Гноселогічні погляди г.Сковороди.
- •44. «Філософія серця» г.Сковороди.
- •45. Сутність та специфічні риси романтизму в Україні.
- •46. Романтизм як світоглядна основа нового українського письменства(і.Котляревський,м.Максимович)
- •47. Романтичні ідеї провідних діячів Кирило-Мефодіївського братства.
- •48. Світогляд м.Гоголя.
- •49. Світогляд т.Г.Шевченка
- •50. Шеллінгіанські витоки філософії українського романтизму (д.Велланський, м.Курляндцев, к.Зеленецький)
- •51. Шеллінгіанські мотиви у творчості й.Міхневича.
- •52. Елементи романтизму в Україні другої половини XIX ст. (о. Потебня).
- •53. Феномен духовно-академічної філософії в Україні XIX ст.
- •54.Філософські погляди п.Лодія.
- •55. Філософські і соціально-політичні ідеї й.Шада.
- •56.Київська духовна академія як центр історико-систематичної школи в українській філософії.
- •57. Філософські ідеї і.Скворцова та в.Карпова.
- •58. П.Авсенєв як представник київської духовно-академічної філософії.
- •59. О.Новицький – перший професор філософії Університету Св.Володимира.
- •60. С.Гогоцький як історик філософії.
- •61. Філософський теїзм п.Ліницького.
- •62. Памфіл Юркевич
- •63. Основні принципи «філософії серця» п. Юркевича
- •64. Лесевич як представник позитивізму
- •65. Монодуалізм Миколи Грота
- •66. Неокантіанство Челпанова
- •67. Психологізм Зінківського
- •68. Філософія світла і радості Гілярова
- •69. Панпсихізм Олексія Козлова
- •70. Соціально-філософські орієнтації громадівців та поступовців
- •71. Історіософські погляди Антоновича
- •72. Ідея національного поступу в теоретичній спадщині м. Драгоманова
- •73. Філософський світогляд франка
- •74. Філософія права б. Кістяквського
- •75. Філософські ідеї Вернадського
- •76. Неоромантизм л. Українки
- •77. Чинний націоналізм Донцова
- •78. Микола Міхновський : Маніфест національного радикалізму
- •79. Історіософія в'ячеслав Липинського
- •80. Чижевський як перший систематизатор іст філ думки України
- •81. І. Лисяк-Рудницький — дослідник української політичної думки
- •82. Кульчицький про основи філософії та філ наук
- •83. Концепція «конкордизму» в. Винниченка
- •84. Дослідження національного характеру (Мірчук, Шлемкович)
- •85. Філ дискусії у 20-30-ті рр. Хх ст..
- •86. Тріумф і трагедія Юринця
- •87. Філ думка 60-80 рр
- •88. Проблеми ділектики , логіки Копніна
- •89. Філ погляди Шинкарука
- •90. Українська філософська думка 90-х років XX — початку XXI ст.: проблеми і перспективи.
17. Єретичні вчення та ідеї вільнодумства в духовній культурі України.
Виникнення і розвиток єресей на українських землях у XIV — на початку XVII ст. було результатом відповідних соціальних рухів, що, в свою чергу, відображали реальні процеси в матеріальному житті суспільства того часу. Тобто незалежно від своєї «генеалогії» єресі були породженням соціальної дійсності і певним чином відповідали запитам ідеологічної боротьби проти суспільних порядків в розглядуваний період.
Привілейоване становище церкви у феодальному суспільстві, яка була великим власником і освячувала експлуататорський лад, неминуче приводило до того, що протест пригноблених мас проти соціального і національного гноблення виливався у форму єресей — релігійних учень, ворожих ортодоксальній релігії.
Як і в інших країнах Європи, на Україні єретичні рухи та ідеологічні вчення, що виражали їх, були в умовах феодалізму формою соціальної боротьби, спрямованої на захист інтересів певних суспільних сил, які з прогресивних позицій виступали проти феодально-кріпосницького гноблення та його ідейно-політичних підвалин.
Важливим джерелом розвитку єретичних ідей на Україні в епоху середньовіччя служила так звана апокрифічна література, що інтенсивно поширювалась тут від часів прийняття християнства, а почасти й гуманістичний зміст «житій святих». Особливу роль в цьому плані зіграли апокрифи дуалістичного і есхатологічного змісту, які разом з іншою апокрифічною літературою проникли на Україну з Візантії, а також із Західної Європи. Іван Франко, дослідник і видавець численних апокрифів із українських рукописів, писав, що в них «доходили до нас зерна дуалістичних єресів, манихейства і богомільства, з їх недоладною міфологією та чистою і гуманною етикою, з їх протестом проти клерикальної гордості і заскорузлості, догматичної виключеності візантійського православ'я. В них доходили до нас із Заходу зерна лицарських ідеалів, Ренесансу і Реформації».
Богоміли. Богумільство є однією з найдавніших єретичних традицій, яка знайшла свій розвиток на українських теренах. Основою вчення були дуалістичні уявлення про зародження і розвиток світу та людини як результат боротьби добрих і злих сил — Бога і Сатаніїла. Останній, першородний син Бога, повстав з частиною духів проти Батька і був скинутий за це з неба. Згодом Сатаніїл створив весь видимий світ і тіло першої людини (Адама). Проте душу людині він дати не міг і пообіцяв Богу владу над духовним життям людини за її оживлення. Та Сатаніїл не виконав своєї обіцянки й через Змія спокусив Єву, породивши від неї Каїна і Коломену. Нащадки Адама були переможені нащадками Сатаніїла, люди забули Бога. Щоб їх визволити, Бог породив із себе другого сина — Ісуса Христа, котрий закував у кайдани Сатаніїла і позбавив його божественної честі (додатку "іл").
Богуміли виступали проти державного ладу, соціальних відносин, офіційної церкви як породжень Сатани. Із таїнств визнавали лише хрещення, яке здійснювали не водою, а покладанням рук і Євангелія на охрещуваного. Поширювали свої погляди з допомогою складених у християнському дусі легенд, які були дуже поширені серед українців. Крім того, географічна близькість Болгарії до українських земель, використання тут великої кількості болгарської релігійної та богослужбової літератури, живий культурний обмін між землями, безсумнівно, сприяв швидкому поширенню богумільства в Україні вже в XIII—XIV ст. Особливо чітко дуалістичні тенденції простежуються в українських космогонічних легендах, колядках, за якими Бог творить світ разом з Сатаніїлом. Проте скільки-небудь організованого характеру богумільство в Україні не набрало. Тому рідше можемо говорити про поширення ідей богумільства, а не про сектантський богумільський рух на українських теренах.
Будучи в цілому містичною єрессю, богомільство, однак, трактувало деякі християнські догмати і таїнства з раціоналістичних позицій: його послідовники не визнавали Старого Заповіту, не поклонялись хресту, святим та їхнім мощам. Богомільство суворо переслідувалось візантійською церквою і державою, багатьом із його прихильників доводилось втікати до різних закутків Європи. Наведені факти свідчать про шляхи та способи проникання єретичної ідеології до українського середовища. Вони говорять про те, що протягом XIV — XVI ст. в духовному житті України поступово нагромаджувалися різні раціоналістичні ідеї і постанови, які врешті-решт переростали в нову, вищу якість.
При поширенні цієї літ-ри у Новгороді та Пскові прихильники вчення отримали назву «стригольники», яке незабаром було придушене.
Ожидовілі. Вже на межі нових часів зустрічаємо на Україні цілу низку творів суто-філософічного змісту. Ці твори було перекладено так званими «ожидовілими», представниками релігійного руху XV-XVI ст., що з України перейшов і на північ і суть якого нам і досі не зовсім ясна. До нас дійшли лише окремі твори, що вийшли із кіл «ожидовілих», і тенденційні звістки їх ворогів, — і то дуже скупі.
Причина поширення і виникнення єретичних рухів – апокритична літ-ра (містить релігійні сюжети) – Нікодимове Євангеліє, Євангеліє Хоми, Ходіння Богородиці по муках. Це була активізація соціокультурного життя, отже період отримав назву Передвідродження.