4. Символи Європейського Союзу

Нова редакція установчих договорів ЄС не містить згадки про його офіційні символи. Це було обумовлено протестами деяких держав-членів ЄС проти «федералістського» характеру символів.

Разом із тим 9 жовтня 2008 р. Європейський Парламент ухвалив рішення залишити основні символи Європейського Союзу:

• синій прапор з 12-ма золотими зірками по колу⁹;

• гімн «Ода радості» з 9-ої симфонії Л. Бетховена;

• гасло «Об’єднані в різноманітності» (англ. - united in diversity).

Відтепер прапор ЄС, на якому 12 золотих зірок розташовані по колу на синьому полі, буде висіти у залах на зустрічах та засіданнях Європарламенту. Так само на формальних засіданнях та інших подіях буде виконуватись гімн. Гасло «Об’єднані в різноманітності» буде друкуватися на всіх офіційних документах. 

Під час підписання Лісабонського договору 16 з 27 держав-членів заявили, що зазначені вище символи, а також євро як валюта Європейського Союзу та день Європи 9 травня¹⁰ продовжують бути для них символами, які виражають суть спільності громадян в Європейському Союзі та їхню вірність йому¹¹.

4. Членство в Європейському Союзі

1. Загальні положення щодо набуття членства в єс

Від самого початку європейська інтеграція розглядалася як проект, відкритий для усіх держав Європи. На початку своєї історії Співтовариства об’єднували 6 держав із населенням у 185 млн. громадян. Після шести хвиль розширення з 1 січня 2007 р. у складі Союзу перебуває вже 27 держав-членів із близько 500-мільйонним населенням.

Нормативні приписи, що визначають набуття членства в ЄС, встановлені в ст. 49 ДЄС:

«Будь-яка європейська держава, яка поважає цінності, зазначені в ст. 2, та віддана їх поширенню, може подати заявку на набуття членства у Союзі. Європейському Парламенту та національним парламентам повідомляється про таку заявку. Держава, що подає заявку, надсилає її до Ради, що діє одностайно після проведення консультацій з Комісією та після отримання згоди Європейського Парламенту, який діє більшістю складу своїх членів. Умови прийнятності, що погоджені Європейською Радою, мають бути враховані.

Умови приєднання та зумовлені ним зміни до Договорів, на яких заснований Європейський Союз, є предметом угоди між державами-членами та державою, що подає заявку. Ця угода подається на ратифікацію усіма державами, що є договірними сторонами, згідно з їхніми відповідними конституційними вимогами».

Насамперед слід вказати, що ст. 49 ДЄС чітко вказує, що приєднатися до Союзу може лише держава. Відповідно, інші різновиди політичних організацій людських спільнот не можуть претендувати на членство. Утім, поки що ця вимога жодного разу не набувала практичного значення¹².

При цьому ст. 49 ДЄС гарантує лише право на подачу заявки про вступ, оскільки Рада ЄС не може відмовитися її прийняти. Але на Союз чи його держав-членів не покладено юридичного обов’язку прийняти державу-заявницю. Тому остання не має юридичного права на членство, навіть якщо повністю відповідає усім критеріям членства. Таким чином, вступ залежить виключно від розсуду держав-членів, їхньої політичної волі¹³. Саме тому Копенгагенська Європейська Рада 1993 р. мала всі підстави застерегти, що не все залежить лише від виконання умов вступу:

«Здатність Союзу увібрати нових членів, водночас підтримуючи рушійну силу європейської інтеграції, також є важливим чинником у загальних інтересах як Союзу, так і держав-кандидаток».

За цією ж логікою свого часу Суд Співтовариств постановив, що його юрисдикція не поширюється на питання про умови вірогідного приєднання держави-кандидатки. Вони повинні визначатися згідно з процедурами, визначеними установчими договорами¹⁴.