2. Ідентичність Європейського Союзу

1. Ціннісні засади Союзу

Надзвичайно щільна економічна інтеграція, а тим паче інтеграція з політичних питань, стали можливими лише завдяки тому, що держави-члени об’єдналися навколо спільних цінностей. Їхнє недотримання однією з держав не тільки унеможливлює їх подальшу співпрацю, але і створює загрозу національній ідентичності інших держав-членів. Саме тому визначені в ст. 2 ДЄС цінності¹, що концентровано виражають спільне конституційно-правове надбання держав Західної Європи, є умовою sine qua non членства в Союзі (ст. 49 ДЄС) і не можуть підлягати будь-якій ревізії. Отже, такі цінності мають ідеологічне значення, оскільки через них здійснюється формування, актуалізація, спрямування, структурування й виправдання одних напрямів діяльності та засудження інших².

Так, ст. 2 ДЄС визначено такі цінності Союзу:

• людська гідність;

• свобода;

• демократія;

• рівність;

• верховенство права;

• права людини, зокрема осіб, що належать до меншин.

Ці цінності є спільними для всіх держав-членів у суспільстві, де панує плюралізм, недискримінація, толерантність, правосуддя, солідарність та рівність жінок і чоловіків.

Правове значення цінностей, на яких засновано Союз:

а) членство в ЄС може бути надано лише тій державі, яка поважає ці цінності (ч. 1 ст. 49 ДЄС);

б) якщо буде встановлено наявність постійного та істотного порушення державою-членом зазначених цінностей, Рада ЄС має право призупинити окремі права цієї держави-члена що випливають із застосування Договорів, включаючи право голосу представника уряду держави-члена у Раді (ст. 7 ДЄС).

Очевидно, що вказані положення ДЄС обмежують суверенне право держав-членів на власний розсуд визначати свій політичний режим. Загалом така практика не є унікальною: у міжнародному публічному праві, що міцно тримається принципів суверенної рівності держав і невтручання в їх внутрішні справи, існують численні правові норми, що забороняють вибір певних політичних режимів (наприклад, расизм, апартеїд та інші режими, що практикують грубі порушення прав людини й основоположних свобод)³. Але унікальність практики ЄС полягає в дуже високій визначеності стандарту прийнятного політичного режиму, а також у наявність ефективних процедур його захисту. В результаті держава-член може мати лише режим, що має назву плюралістична демократія.

2. Принципи, на яких ґрунтується Союз

В установчих договорах Союзу згадуються різноманітні «принципи»⁴.

У більшості випадків йдеться про правові норми основоположного характеру, що стосуються функціонування Союзу в цілому (ч. 1 ДФЄС) або певної галузі чи навіть окремого питання.

Наприклад, принцип сталого розвитку (преамбула ДЄС), принцип субсидіарності (преамбула ДЄС, ст. 5 ДЄС), принцип відкритої співпраці Союзу та держав-членів (ч. 3 ст. 4 ДЄС), принцип солідарності (ч. 3 ст. 4 ДЄС), принцип надання повноважень (ст. 5 ДЄС), принцип пропорційності (ст. 5 ДЄС), демократичні принципи (Розділ ІІ ДЄС), принцип рівності громадян (ст. 9 ДЄС), принцип представницької демократії (ст. 10 ДЄС), принципом солідарності та справедливого розподілу відповідальності, зокрема фінансових наслідків, між державами-членами (ст. 80 ДФЄС), принцип відкритої ринкової економіки з вільною конкуренцією (ст. 119 ДФЄС) тощо.

З іншого боку, в окремих випадках слово «принцип» вживається в інших значеннях: як тип правового акту Союзу – загальні керівні принципи політики Союзу (ст. 5 ДЄС), специфічне джерело права – загальні принципи права Співтовариства та загальні принципи, спільні для правових систем держав-членів (ч. 3 ст. 6 ДЄС).

Розглянемо деякі з них:

1. Відповідно до принципу надання повноважень Союз діє в межах повноважень, наданих йому державами-членами згідно з Договорами заради досягнення визначених в них цілей. Повноваження, яких не надано Союзові згідно з Договорами, залишаються за державами-членами (ч. 2 ст. 5 ДЄС).

2. Відповідно до принципу субсидіарності у сферах, що не належать до його виключної компетенції, Союз діє лише якщо та у такому обсязі, в якому держави-члени не можуть належним чином досягти цілей запропонованого заходу на центральному, регіональному або місцевому рівнях, а натомість це краще здійснити на рівні Союзу з огляду на масштаби або результати запропонованих заходів (ч. 3 ст. 5 ДЄС).

3. Відповідно до принципу пропорційності заходи Союзу за змістом та формою не виходять за межі того, що є необхідним для досягнення цілей Договорів (ч. 4 ст. 5 ДЄС).

4. Загальні принципи права Союзу – джерело права ЄС, що включає сукупність взаємопов’язаних правових норм, переважно неписаних, які виводяться Судом ЄС шляхом посилання на свій загальний обов’язок забезпечувати дотримання законодавства у тлумаченні та застосуванні Договорів (ч. 1 ст. 19 ДЄС). Вони обов’язкові для ЄС, його інституцій, та, в рамках компетенції Співтовариства, для держав-членів та індивідів. Такими принципами, наприклад є основоположні права, що гарантуються Європейською Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод і які випливають з конституційних традицій, спільних для держав-членів (ч. 3 ст. 6 ДЄС).

5. Розділом ІІ ДЄС визначено демократичні принципи, серед яких:

• принцип рівності громадян (ст. 9 ДЄС), який передбачає не просто однаковий обсяг їх прав, але й «однакову увагу від установ, органів, служб та агенцій Союзу»;

- принцип представницької демократії (ст. 10 ДЄС), нетиповий для практики міжнародних організацій, означає, що громадяни безпосередньо представлені на рівні Союзу в Європейському Парламенті. Крім того, Держави-члени представлені в Європейській Раді головами держав або урядів, а в Раді – їхніми урядами, демократично підзвітними національним парламентам або їхнім громадянам. Кожен громадянин має право брати участь у демократичному житті Союзу. Рішення приймаються якомога відкритіше та ближче до громадян. Політичні партії на європейському рівні сприяють формуванню європейської політичної свідомості та висловлюванню волі громадян Союзу.

Союз також дотримується принципів Статуту ООН міжнародного права (ст. 21 ДЄС).

Крім того, для установчих договорів ЄС характерним є те, що не всі існуючі принципи прямо закріплені в них. Так, йдеться про принцип верховенства права ЄС щодо національного права держав-членів. З прецедентного права Суду Європейського Союзу випливає, що вища юридична сила права ЄС є наріжним принципом права Співтовариства. Відповідно до практики Суду, цей принцип випливає з особливої природи Європейського Співтовариства. На час прийняття першого рішення у справі 6/64 Costa v. ENEL⁵, положення щодо вищої юридичної сили не згадувалося в Договорі. Такий стан речей існує і на сьогодні. Той факт, що принцип, який передбачає наділення права ЄС вищою юридичною силою, не включений до установчого договору, жодним чином не впливає на існування даного принципу.

Не знайшов свого закріплення в установчих договорах ЄС й принцип прямої дії права ЄС. Так, при запровадженні у справі 26/62 «Van Gend en Loos» 1963 р. принципу прямої дії норм права Співтовариства (фундаментально важливої концепції правопорядку Співтовариства), Суд виходив із безпрецедентних цілей, поставлених перед Співтовариством державами-членами:

«Мета Договору про Європейське економічне Співтовариство, котрою є створення спільного ринку, функціонування якого прямо стосується зацікавлених сторін у Співтоваристві, передбачає, що цей Договір є більше, ніж угодою, що лише створює взаємні зобов’язання між договірними державами»⁶.

Відмінною рисою принципів, на яких ґрунтується Союз, є також те, що в праві ЄС їхній зміст може суттєво відрізнятися від аналогічних за назвою принципів національного права (див., напр., значення принципу субсидіарності). Тому важливого значення для їх розуміння набуває усталена практика Суду ЄС.