Зміст

Вступ	1
Дипломатія США 1814-1821 років	4
Натиск з боку європейців
Революції в Латинській Америці	8
Зазіхання Руського Царя	12
Доктрина Монро	13
Реакція Петербурга	15
Висновки	16

Список літератури 17

Вступ

США початку дев’ятнацятого століття представляло собою федерацію штатів із чіткою розмежованістю одного штату від іншого. Від цього виходило і самоідентифікація населення Америки- жителі Нью-Йорка та Масачусетса не вважали себе «американцями», а скоріш ставились один до одного в як до потенційних партнерів і однодумців та не представників однієї держави.¹ З одного боку цей поділ був природнім для молодої держави. Поглядаючи з іншого- ні, як для держави що мала претензії на відокремлення та невтручання колишньої метрополії а отже і на свою монолітність. Такі неоднозначні факти повсякчасно мали місце в моделі устрою США до британської інтервенції 1812 року а подавно- до проголошення Доктрини Монро 3 грудня 1823 року.

Оголошення в червні 1812 року війни колишній метрополії президентом Медісоном та конгресом спричинило ряд змін в міжнародному положенні США, суспільстві та в конкретно-утілітарних справах Америки. Адже після підписання Гентського миру 24 грудня 1814 року населення штатів стало розглядати себе як представників усталеної формації, визнаної в світі. «Друга війна за незалежність»- назва подій 1812-1814 років в американській історіографії вже тільки звучить гордо. Звичайно, що як новий гравець на міжнародній арені, США тепер мало претензії на інший підхід і значно більші компетенції щодо справ на американському континенті. Ця війна породила американській націоналізм в розумінні шляхетному цього слова та тенденцію до територіального впливу- початки що пізніше ляжуть в основу доктрини Монро.²

Росія в цей час займає передове положення в Європі. Після переможного маршу руських військ захід пізнає лідера. Та через недалекоглядність монарха Олександра І частина можливостей наданих ситуацію в Європі 1814 року втрачає позиції. Але амбіції Олександра знаходять своє втілення в створенні Священного Союзу і певних змінах в політиці тихоокеанській і американській, що знаходять відображення в указах 1820-1821 років. Афери Союзу і притязання Росії на заході Америки і підштовхують до проголошення доктрини про захист територій американських континентів від іноземного втручання.

Отже завданням при написанні даної роботи я ставлю розгляд передумов, сучасних доктрині умов і наслідків в розрізі американсько-російських відносин. Об’єктом дослідження є зовнішня політика США першої чверті 19 століття, суб’єктом-доктрина Монро та її місце у зносинах США з Росією. При написанні використовуватиму видання Оксфорда і Кембриджа з історії США, доступну англомовну та російськомовну літературу, в якості джерела- електронний варіант текста проголошеного президентом Джеймсом Монро 3 грудня 1823 року.

Дипломатія сша 1814-1821 років

Для себе я зміг виділити три періоди в дипломатії США напередодні кінця 1823 року, під час яких вона переходить на якісно нові рівні. Першим має вважатися етап за грудня 1814 до 1817 року, коли Джон Квінсі Адамс є тільки послом америки в Великобританії, а США в цей час переносять взлет націоналістичних ідей. Другим періодом буде час від зайняття Джеймсом Монро президентського крісла 4 березня 1817 року до початку напруження взаємовідносин з Росією через указ 4 вересня 1821 року: в цей час Джон Квінсі Адамс стає держсекретарем США, а ідеологія Америки отримую все більш ізоляціоністські та імперіалістичні риси. Нарешті в третій має бути виділений час з вересня 1821 до проголошення доктрини 3 грудня 1823 року. В рамках цього відрізку часу відбувається Веронський конгрес Священного Союзу, косвені дії США щодо допомоги повстанцям та остаточне зважування зовнішньополітичного курсу на основі тогочасної розстановки сил в світі.

Незважаючи на перемогу в війні з Великобританією, США залишалась певним чином залежною від колишньої метрополії. Економічно і культурно Англія залишала свій відбиток. Домінуючими були ідеї англо-саксонських авторів, товари що ввозились з Британії станом на початок 20х рр. становили 95% шерстяних, 89% бавовняних виробів відносно загального імпорту.³ Як ми побачимо далі, ці аргументи зіграють роль в обранні шляху міжнаціональних зносин США. Та окриленні перемогою, американці починають демонструвати свою згуртованість і амбіційність вже у 1815 році. Так, під час підписання договорів з Іспанією, Луізіанського договору та ін. делегація США наполягала на застосуванні принципу альтернату стосовно своїх членів. Сам Монро, в тей час ще державний секретар був зачинщиком цього. Відійшло на другорядний план і ділення населенням на представників того чи іншого штату один одного- тепер воцарив національний дух.

В повоєнний час складається також система, згідно з якою американська нація претендує на господство на всьому континенті. Адже в 1813 році ще Томас Джефферсон пише Гумбольдту в Німеччину листа, де зауважує що «Європейські країни утворюють окрему частину земної кулі, місцезнаходження робить в них наявною певну систему; в них є коло інтересів в котре ми не маємо втручатись;в цьому полягає наша задача.Амеркиа ж розпологає своєю півкулею, тому в неї є свої зацікавлення, котрі не мають бути підвладні інтересам Європи».⁴

Так як на справі дипломатією воліють економічні і політичні важелі, треба згадати прагнення в цей час Сполучених Штатів до незалежності фінансової. В період довоєнний торгівля Британських західних колоній іде на спад: з одного боку даються взнаки санкції метрополії в період до закінчення Наполіоневських війн; з іншого ж крах Першого Національного Банку в 1811 році. Стосовно першого, то ембарго Джефферсона та економічний примус Медісона терпіли поразку, податок на торгівлю із Старим Світом виріс, а товари що надходили з Британії набрали ціну. Результатом стало збагачення крупних купецьких груп, які наживались на війнах Британії і Франції попре негаразди в комерції Америки та погіршення становища фермерів з іншої сторони через не сприяння експортуванню ними товарів.⁵ Стосовно другого, то через де-юре визнання в 1811 році Банка нелегітимним, ідея ця була залишена, та вже після 1814 року коли стала нагальна потреба відроджувати економіку країни колишній курс Гамільтона та знищення банку притерпіли критику.⁶

Курс на протекціонізм стосовно своїх мануфактур був взятий в 1816 році, коли тариф 1789 року накладений на товари імпортовані в США припинивший свою роботу в 1812 році був поновлений. Це був знаменитий тариф Гамільтона 1789 р., який обкладував ввозимі товари 5-10% митом та започаткував митну справу як такову на теренах Америки. В новій редакції він звався Тарифом Далласа і мав два наслідки: за одного боку збагачення північноамериканських промисловців та збіднення південних фермерів. Прийнятий такий закон був тимчасово до 1819 року, обумовлено було видання нового в 1820-му. Поправки 1820го ще більш ускладнили положення південноамериканських фермерів введенням ще більш жорсткого мита на імпорт. Та на меті стояло отримання стабільного джерела доходу, на якому наполягали республіканці і хитку позицію магнатів південних штатів мало враховували

Наявним був також факт посилення флоту. Адже через нестачу великих бойових суден Америка знаходилась в програшній позиції в распрях на атлантиці. Конгресом було вирішено зайняти лідуючі позиції в цій сфері. Це була програма Медісона, котра започатковувала масштабне суднобудування і була розрахована на період до середини століття. В плани входило створення цілої ескадри 74-гарматних судів гігантів. Цьому сприяли здобрення Клея і навіть Руфуса Кінга-булого федераліста. Перший зауважував, що «Поки дві нації як Америка і Британія існують в світі, то між ними відбудуться всі можливі распрі» та вважав необхідним забезпечення гідного захисту зі сторони Атлантики. ⁷

Американський флот здійснював військові операції в Великих Озерах, на морській лінії Нової Англії та Карибському басейні на півдні під час війни 1812-1814 років. Відомо, що навіть геройські битви прогнали британців з озер Ерьї та Шамплеїн. Напередодні війни в 1794 році конгрес замовив в внутрішніх виробників 6 фрегатів, 3 із котрих були готові вже до 1800 року. Разом із започаткування митної служби виникла і справа берегової охорони. Американські суди функціонували навіть на прибережних лініях Мексики та Тихого Океану.

В цілому та тенденція, до якої схилилась в даний проміжок часу США була згубною для метрополії. Також вона сіяла суспільні чвари і закладала підвалини громадянського конфлікту. Тільки що виниклі Штати Америки потребували різкого взлету і бажано, за кошти певних груп, якими стали можновладні фермери-діксі півдня. Республіканці-демократи виколочували гроші всіма способами незважаючи на аграрну промисловість, яка могла грати самостійну і важливу роль. Безкомпромісні, вони хотіли поміркованого чи радикального в певних питаннях відокремлення від Британії та тим самим наносили удару по власних громадянах. Результат був сумнівним: в будь-якому разі торгівля з метрополією не втрачали масштаби. Приток грошей з митного збору став на дещо вищий рівень в той час як постраждала і внутрішня аграрна сфера.

Натиск з боку європейців

Революції в Латинській Америці

Проблема революцій в Іспанських колоніях стала на шляху американської дипломатичної системи ще до 1812 року. Коли в 1811році постала проблема Флориди, американці вперше і висловили ідею, схожу з проголошеною через 12 років доктриною Монро. Справа полягала в суперечностях, виниклих в результаті претензій Іспанії на Східну Флоріду, що могло в тогочасних умовах призвести до цілковитого контролю іспанцями лінії Атлантика-Тихий Океан і було недопустимим програшем для дипломатії США. В свою чергу Британія та Франція мали свої плани на лакомий кусочок-Східну Флориду, адже контроль цього участку давав здатність впливати на політика Іспанії. Тим часом згідно з договором США та Іспанії, обидві Флоріди на момент 1811 року були підконтрольні тимчасово Іспанії і було достатньо лише масштабної поставки озброєння, припасів і людських ресурсів з інших колоній чи метрополії-Піринейського півострова щоб укріпити території в Північній Америці і тим самим зламати вщент надії США на цілковиту домінацію в півкулі.⁸

Таким чином, конгрес в 1811 році видає секретну резолюцію, згідно з якою «США неможе без заперечення передати будь-яку частину Флорід в руки іншої держави» та додано було, що в разі необхідності упередження конфлікту можна використовувати навіть військову силу. В 1870 році Гамільтон Фіш цю резолюцію назвав попередницею доктрини Монро. ⁹Відомо, що на час 1811 року європейські держави були занадто зайняті проблемами в Старому Світі та мало уваги приділяли Америці. В цей же самий час Америка входить в війну з Британією 1812 року. Звичайно, що східна Флоріда стає особливо важливим пунктом для щільної уваги американців, адже Британія, отримавши єє у власні руки підготує собі і добрий плацдарм для висадки.

В цих умовах США вирішує позмагатися за Флориду власноруч. Ситуація змінюється таким чином, що іспанці погоджуються залишити Флориду в обмін на сприятливі умови для ще їхньої колонії- Мексики. Вимагають вони проведення кордону по лінії р.Міссісіпі. Переговори затягуються до кінця десятиріччя та не обходяться без інцидентів. Таким стає інтервенція 3ьох тисячної армії під командуванням генерала Ендрю Джексона в квітні 1818 року. Уряд Монро приховує дії генерала кажучи що діяв він через неконтрольованість індіанських племен в зоні східної Флоріди та наразі всі ці вояки підперли іспанців ставши лагерем та оцепивши резервацію індіанців. В цьому ж році іспанці запропонували договір на засадах якого США мала надати 5 млн доларів компенсації Іспанії та узгодити границю теперішнього Техаса по Тихому океану(42 паралель) і р.Сабіні.¹⁰ Такі умови всіляко відхилялися урядом Монро, та в 1821 році всеж були підписані.

За таких обставин, Америці залишалось тільки крупиця за крупицею відновлювати свої території та встановлювати нову сітку зв’язків всередині континенту. На руку їм був всплеск революцій в колоніях Іспанії, який надавав можливість косвено впливати на події на цих територіях та займати то одну то іншу сторону. Таким жестом було оголошення США себе офіційно країною, яка не втручатиметься в внутрішні конфлікти колоній. Але на ділі масово скликалися волонтерські загони, постачалася зброя та боєприпаси. Вояки-аериканці воювали під прапорами повстанців. На цей момент політика ізоляціонизму зайшла настільки далеко, що Америка не могла дозволити іншій країні втрутитись в внутрішні чвари будь-якої з держав континенту і спрямувати їх лад в інший бік ніж той, що надиктовувався США. Південні сеператисти, в свою чергу, були за протекцію Штатів. ¹¹

На шляху Америки в 1822 році став Веронський Конгрес Священного Союзу, який постановлював втручання в революції на американському континенті та Іспанію з метою придушення народних висyтпів, себто слідував своїй власне основній цілі. В 1823 році французькі війська входять в Іспанію. В цей час Англія в грудні цього року побоюючись за наступний крок Франції-інтервенцію в колонії Іспанії видає наказ, підписаний Kанінгом, що всіляко буде заважати Франції у досягненні цієї цілі.¹² Таким чином США отримує двох конкурентів, наявність обох з яких на власній півкулі є небажаною.

Конкретними кроками в напрямку створення незалежних держав на півдні від США були: тіньова підтримка повстанців військовими силами; надання коштів і навіть ухвалення створення грошового резерву в 1822 році для розвитку економіки нововиниклих держав; визнання нових держав Сполученими Штатами Америки. Такими державами були: Мексика, Перу, Велика Колумбія, Чілі та Аргентина. Кожна визнавала незалежність іншої, а США під егідою розповсюдження демократичних начал визнали з часомновостворені держави. Економіка цих государств відразу отримала добрий поштовх з боку північного сусіда, активно розвивалася торгівля та виробництво. США утворювали ряд государств-партнерів лояльних до себе та самі помалу ставали імперією.