Київський Національний університет імені Тараса Шевченка
Реферат
З історії культури середньовічної Західної Європи
На тему:
«Виникнення перших університетів, їх організаційна структура»
Студентки
3 курсу 5 групи
Сороки Юлії
Керівник:
Рудь М. О.
Київ – 2012
Зміст
Вступ.
Виникнення перших університетів.
Організація навчального процесу.
Студентське життя.
Висновки.
Джерела.
Література.
Додатки.
Вступ
Першопочатково словом universitas називали будь-які товариства пов’язані взаємною присягою, корпоративний вид об’єднання людей. Universitas була і вся міська комуна, й інші корпорації як в її складі, так і за її межами. Але з плином часу термін «universitas» закріпився за корпораціями викладачів і учнів. В середині 13 століття вже відбувається формування системи університетів Європи.
Отже, університети були учбовими корпораціями, які мали владу присвоювати вчені ступені, головною із яких була licentia ubique docendi – право викладати всюди. Саме це й відокремлювало «загальну» школу від місцевої. Ступінь, що присуджувався університетом, визнавався у всьому християнському світі.1 Гарантом цього виступала влада, яка надавала університету документ про заснування і права. Такою владою було перш за все папство (наприклад, Болонському університету папи виявляли особливе благовоління: адже цей університет був центром юридичної науки. В суперечках університету з міською владою папи зазвичай ставали на бік першого2). Привілеї університетам могли надавати й імператори, й королі, але університети ставали повноправними лише після отримання папської грамоти. Зустрічались і порушення принципу університетських ступенів. Тому європейські університети виступали як незмінні прибічники європейської єдності. Середньовічні університети були незалежними від церковної і світської влади.
Розділ 1 Виникнення перших університетів
Університети розпочинали свою історію від легендарних королів. Казали, що Паризький університет заснував Карл Великий, Кембриджський – король Артур, а Оксфордський – король Альфред. В наш час університети, що претендують на звання найдавніших, не насмілюються розпочинати відлік своєї історії раніше 12 століття. Але й ці претензії іноді є необґрунтованими, якщо вести університетську історію від року видачі документа, що засвідчував би існування відповідної корпорації. І все ж вважається, що університети – це явище саме 12 століття.
Як і інші середньовічні корпорації, університети були створені для підтримання миру між своїми членами, а також для подолання зовнішніх конфліктів, наприклад, з жителями міст. Неспокою від пришлих студентів і магістрів було немало, а захистити їх було нікому. Тому вони створювали союзи, скріплені присягою, для взаємодопомоги і сумісних дій, або для колективних скарг королю, папі або імператору. Так в 1158 році у відповідь на прохання болонських студентів імператор Фрідріх Барбаросса взяв їх під свій захист та передав під особливу юрисдикцію місцевого єпископа: «Маючи постійну опіку про всіх учнів, котрі мандрують заради отримання знань, і особливо турбуючись про професорів божественного і священного права, ми, за нашим благочестям, даруємо їм милість. Щоб як самі вони, так і їхні посланці у повній безпеці мандрували до місць, де вони вдосконалюються в науках, і спокійно там проживали».3 В 1200 році аналогічну грамоту видав паризьким магістратам і студентам король Філіп ІІ Август. Обидва університети вважають ці події датою свого заснування. Проте для повноцінного існування університету, окрім того, потрібно було звільнитися з-під контролю місцевої церковної влади. В Парижі ця проблема була дуже гострою. Канцлер собору Нотр-Дам брав високу платню за видачу «ліцензій», вимагаючи при цьому від магістрів васальної присяги. Магістрів обурювала легкість, з якою можна було купити «ліцензію», не маючи достатніх знань. Магістри боялися, що їх стане забагато і впаде авторитет паризької науки. В ході постійної боротьби то з міською владою, то з паризьким єпископом і його представниками університет домігся від папи свого визнання. Нова корпорація, яка отримала печатку, регулювала правила викладання і отримання ступенів. В 1229 році після чергового конфлікту з міськими мешканцями, на бік яких стала королівська влада та канцлер, корпорація в повному складі залишила Париж. Магістри і студенти розсіялися по різним учбовим центрам, в тому числі – в землях англійського короля, найлютішого ворога короля Франції. Конфлікт був вирішений лише в 1231 році за посередництва папи Григорія ІХ. Права університетської корпорації були закріплені папською булою, в якій папа визнавав право корпорації на самоврядування і повний контроль над присвоєнням ступеня. Головне ж – офіційно закріплювалося право на «цесессію» (перехід в інше місто) у випадку порушення університетських свобод.4
Париж, Болонья, Оксфорд, Монпельє – рідкісні приклади спонтанного виникнення університетів із старих освітніх центрів. Багатьом знаменитим школам 12 століття так і не судилося стати університетами – занепадає викладання в Салерно, Шартрі, Лані. Більшість же університетів виникали не самі по собі, але в результаті «цесессій» із сусіднього центру (таким чином виникли університети в Віченці, Ареццо, Падуї, Кембриджі, Анжері) або їх започатковували церковна чи світська влада. Так, в 1229 році виникає університет в Тулузі. В 1224 році імператор Фрідріх ІІ створює університет в Неаполі. Кастильські королі засновують університети в Валенсії (1214 рік) і Саламанці (1220 рік), а Альфонс Х Мудрий першим із європейських монархів присвятив освіті особливе законодавство.
В наступному столітті університети продовжували виникати в Європі. В 1348 році імператор Карл ІV засновує знаменитий Празький університет. Його прикладом скористалися німецькі правителі – університети виникають у Відні, Гейдельберзі, Ерфурті, Кельні. Такий швидкий ріст кількості учбових закладів був результатом великої схизми – протиборства пап і антипап. Області, що не визнавали авіньйонського папу і не бажали відправляти студентів до Парижу чи Орлеану, засновували свої університети. Папа залюбки заохочував такі прохання. Університети зазвичай засновувались в традиційних освітніх центрах (їм передували соборні чи орденські школи).
В кінці 15 століття засновано вже 86 університетів. Проте лише в поодиноких випадках кількість студентів сягала декількох тисяч (Париж, Болонья, Оксфорд, Саламанка). Населення інших університетів вимірювалося сотнями, а то й десятками чоловік. Не дивлячись на численні відмінності (не тільки в кількості викладачів і школярів), університети створювали єдину систему зі схожими принципами організації, уніфікованими вимогами та ієрархічними ступенями, однотипними програмами.5