
- •Анотування і реферування наукових текстів
- •Чергування голосних
- •Державна мова - мова професійного спілкування
- •Дискусія. «Мозковий штурм»
- •Довідково-інформаційні документи
- •Етикет телефонної розмови
- •Гендерні аспекти спілкування. Стратегії мовленнєвого спілкування.
- •Іменник
- •Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види співбесід. Співбесіда з роботодавцем
- •Класифікація документів
- •Кодифікація і стандартизація термінів
- •Комунікативне призначення мови в професійній сфері економіста
- •Комунікативні ознаки культурної мови. Типологія мовних норм.
- •Лексичний скл укр.М.:синоніми, антоніми, омоніми, пароніми
- •Лексичний склад української мови: терміни та професіоналізми.
- •Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування
- •Мова і культура мовлення в житті професіонального комунікатора
- •Мовне законодавство та мовна політика в Україні
- •Мовний, мовленнєвий етикет. Стандартні етикетні ситуації
- •Нарада, збори, перемовини, дискусії як форми колективного обговорення
- •Національний стандарт україни. Склад реквізитів документів
- •Найпоширеніші синтаксичні помилки у наукових текстах та шляхи їх уникнення
- •Невербальні компоненти спілкування. Слухання і його роль в комунікації
- •Оформлення сторінки. Вимоги до тексту документа.
- •Оформлювання результатів наукової діяльності.
- •2.1. Наукова робота повинна містити:
- •Основні правила бібліографічного опису, оформлювання покликань
- •Основні вимоги до виконання та оформлення курсової роботи, рецензія, відгук.
- •Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Жанри наукових досліджень
- •Парадигма мовних формул. Вибір мовних одиниць у мовленні
- •План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці
- •Поняття комунікації, типи комунікації, перешкоди та барєри комунікації
- •Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови
- •Правопис апострофа
- •Правопис мякого знаку м’який знак пишемо:
- •Правопис префіксів
- •Правопис прізвищ
- •Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій. Мовленнєві, стилістичні, композиційні та комунікативні принципи презентації
- •Прикметник
- •Синтаксичні ознаки прикметника
- •Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Види публічного мовлення
- •Спрощення в групах приголосних
- •Стаття як самостійний науковий твір
- •Суть і види перекладу. Типові помилки…
- •Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціалізована термінологія
- •Текст як форма реалізації професійної діяльності
- •Українська термінологія у професійному спілкуванні
- •Види, типи і форми професійного спілкування
- •Відмінювання прізвищ, імен та по батькові
- •Збори як форма прийняття рішення. Нарада
Класифікація документів
Документ – це засіб закріплення на спеціальному матеріалі (папері) результатів діяльності установи або фірми.
Класифікація службових документів – це поділ їх на класи за найбільш загальними ознаками схожості та відмінності. Мета класифікації полягає в підвищенні оперативності роботи апарату управління та відповідальності виконавців.
Документи поділяють за такими основними ознаками:
¨ за назвою - наказ, протокол, статут, акт, довідка;
¨ за походженням - службові та особисті;
¨ за місцем складання - внутрішні та зовнішні;
¨ за напрямком - вхідні та вихідні;
¨ за формою - типові, трафаретні, індивідуальні;
¨ за способом фіксації - письмові, графічні, акустичні,
фото- та кінодокументи;
¨ за стадіями створення - оригінали та копії;
¨ за терміном зберігання - тимчасового зберігання (до 10 років), тривалого зберігання (понад 10 років), постійного зберігання;
¨ за змістом - організаційно–розпорядчі, фінансово–розрахункові, постачально–збутові тощо.
В управлінській (службовій) діяльності установ і фірм особливе місце займає організаційно-розпорядча документація (ОРД), яку поділяють на 5 груп:
¨ організаційна – положення, правила, статути, інструкції;
¨ розпорядча – розпорядження, постанови, накази;
¨ довідково-інформаційна – листи, телеграми, доповідні записки, довідки, акти тощо;
¨ з кадрових питань (по особовому складу) – заяви про працевлаштування, автобіографії, резюме, характеристики, накази по особовому складу, особові листки з обліку кадрів, особові картки, трудові книжки тощо;
¨ офіційно-особисті документи - пропозиції, заяви та скарги громадян, розписки та доручення.
Кодифікація і стандартизація термінів
Кодифікація термінів — це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.
Перекладні словники — найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько-українськими найчастотнішими є англійсько-українські, латинсько-українські тощо. Термінологічні словники можуть бути тримовними, значно рідше — чотирьох-семимовними.
Енциклопедично-довідкові словники подають пояснення наукових понять, а не просто фіксують терміни. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин — назви поняття і його означення (дефініції).
Тлумачно-перекладні словники — це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення.
Стандартизація термінології — це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.
Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології. На цей час в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні п’ять років їх переглядають і уточнюють.
Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:
1) систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять;
2) відбирання усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та ін. джерел);
3) поділ термінів на групи:
а) вузькоспеціальні терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні); стандартизації повинні підлягати лише вузькоспеціальні терміни);
4) вибирання із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подають також, але з позначкою “нерекомендований”);
5) підбирання еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів;
6) формулювання українською мовою означення поняття;
7) рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем.